Марія Бурмака у Вінниці: «Писати для дітей — це як привіт у вічність!»

Валентина КИРИЛЬЧУК

Вінниця стала найпершим містом, у якому діткам, освітянам та працівникам культури народна артистка України презентувала свій винятковий мультимедійний освітньо-мистецький проєкт «Зелена Шапочка збирає друзів».
У ексклюзивному інтерв’ю RIA/«20 хвилин» Марія Бурмака розказала, як з командою працювала над унікальним проєктом і як спільний спів у час війни стає одним із важливих інструментів подолання загального стресу.
Як найперші написані дитячі пісні допомогли їй пережити втрату матері і, як кожного разу чуючи пісню про Волохатого павучка, вона піднімає очі до неба, згадуючи пророчі слова свого тата.

До нового дитячого проєкту Марії Бурмаки, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду, увійшли 10 дитячих пісень та яскравих анімаційних відео з текстами для спільного співу, фонограми, нотні клавіри та спеціальний Співаник. Усе створено не лише для того, щоб слухати, а щоб співати разом удома, у школах, дитячих садках, музичних студіях і на сцені.

Після вражаючої презентації у Вінниці, що була сповнена яскравих митей, обіймів, співів із дітками та плідної комунікації з вихователями й викладачами, які працюють з дітьми, Марія Бурмака також провела зустрічі у Тернополі, Теребовлі, Харкові, Полтаві та Києві.

— Було стільки дитячих усмішок, сміху, пісень, танців і справжніх обіймів! І я ще раз подумала про те, наскільки сьогодні нашим дітям потрібні моменти, коли можна просто радіти, співати, дружити, бути собою і хоча б ненадовго забути про тривоги, — ділиться Марія Бурмака. — Для мене найбільше щастя — бачити, що багато пісень вже живуть своїм життям, а зовсім нові пісні діти починають підспівувати з напівслова! А ще все це дійство ми знімали на відео й одночасно записували синхронний переклад жестовою мовою, який для нас робила Наталія Кисельова. Коли відео буде змонтовано, дітки з порушеннями слуху теж зможуть підспівувати, розуміючи кожне слово. У Зеленої Шапочки стало ще більше друзів. І в мене теж!

Про незабутні моменти презентації у Вінниці

— Я насправді дуже хвилювалася перед поїздкою до Вінниці, тому що це було перше місто проєкту, де були заплановані концерти для дітей, освітян і працівників культури, — зізнається Марія Бурмака. — Мене дуже розчулило, як все сприймали діти. Спершу одні мене питали: «А хто ви?» А інша дівчинка спитала: «А правда, що у вас 150 пісень?» Тобто одні діти мене знали навіть дуже добре, а інші — не знали зовсім. Дуже цікаво, як по-різному себе ведуть діти. Хтось не соромиться, співає, танцює, а хтось навпаки — дуже сором’язливий. У цьому проєкті якраз є нова «Пісенька про страх», про маленького Страшенятка, про те, що діти бояться ходити до лікарів або загубитися, або грому і грози. І от маленьке Страшенятко їм допомагає. На приспіві: «Раз-два, руку дай!» — я даю діткам п’ять. І особливий момент, коли ти підходиш й показуєш цей жест вчительці. Діти аж завмирають в цей момент, що з вчителькою теж так можна, що вона теж може дати п’ять. Це дуже щемливі моменти. Саме в цьому середовищі я вперше побачила і зрозуміла, що для дітей дуже важливо, коли ти не тільки співаєш для них, а вчителів теж задіюєш. Ну, і вже потім, коли закінчилася зустріч з дітьми і з дорослими, я зрозуміла, що саме в цей час у Вінниці був приліт. Усвідомлення того, що під час прильоту ми в молодіжному центрі «Квадрат», фактично в укритті, співаємо такі веселі дитячі пісні — це, звичайно, теж справило на мене дуже велике враження. Що літають ракети, а ми з дітьми співаємо і все одно намагаємося радіти життю.

Про яскраві анімації і родзинки проєкту

— Із самого початку була ідея зробити альбом і 10 анімацій до пісень. Анімацією займалася Світлана Бондар із Миколаєва, яку я знайшла трохи раніше, адже ця ідея мені ще поза проєктом прийшла. Я спочатку зробила відео про Волохатого павучка, потім «Писанку» і зрозуміла, що такі мультфільми з текстами — це дуже класний спосіб співати разом з дітьми. Хтось пам’ятає слова, хтось — ні. А коли дивишся мультик із текстом, всім дуже легко підспівувати. Створюючи анімації, Світлана частково використовувала штучний інтелект і проробила дуже велику роботу. Всі мультики гарно змонтовані, з сюжетною лінією, розвитком, драматургією. Під кожний ми писали сценарій, тому їх дивитися цікаво. І ще один важливий момент — головна пісня про Зелену Шапочку. Пісня «Зелена Шапочка» вже давно була в моєму репертуарі, діти її знають і дуже люблять. І коли прийшла ідея цілого проєкту навколо дівчинки Зеленої Шапочки, треба було зробити реновацію пісні, нове аранжування, аби пісня звучала сучасно. Для «Зеленої Шапочки 2.0» були зроблені переклади тексту англійською, німецькою та польською мовами. У мультфільмі я співаю українською, але внизу йдуть субтитри цими мовами. Я багато буваю за кордоном і бачу, наскільки складно нашим дітям знаходити друзів, комунікувати. Тож я собі уявила, що дитина може дивитися мультфільм, де я співаю українською, дитина співає українською, а якийсь маленький друг з Німеччини, з Польщі або з Англії, Америки чи Канади співає англійською. Такий глобальний наш проєкт! У жовтні також відбулися прем’єри пісень «Мама Сонечко» та «З днем народження». А до свята Миколая вийдуть мультфільми до пісень «Наш веселий Миколай» і «Ой, хто-хто Миколая любить».

Про Співаник у поміч музичним вихователям у садках та школах

— Я співаю дитячі пісні з 2011 року, коли випустила перший дитячий альбом. Потім був другий, театральна вистава «Мама сказала «ні» у Театрі Франка, зараз виходить третій альбом. Весь цей час мене завжди просили поділитись мінусами до пісень, фортепіанними нотами, гітарними акордами. Це все разом із текстами буде у Співанку. Потреба цього була дуже давно, але всі ці роки в мене не було ні моральних сил, ні фізичних та фінансових можливостей це зробити. І от саме завдяки підтримці Українського культурного фонду все вдалося у межах цього масштабного проєкту. За першою освітою я — вчитель української мови і літератури, закінчила філологічний факультет Харківського університету, тому дуже добре знаю, наскільки важливо з дітьми правильно спілкуватися, говорити, співати, передавати через пісні важливі сенси. Дуже дякую всім педагогам за активне долучення до мого проєкту, нехай він допомагає далі їм у роботі!

Про найпершу дитячу пісню, яка лікувала душу

— Свій перший дитячий альбом я почала писати у 2010 році. Скажу чесно, у мене був дуже-дуже важкий період. Якраз тоді пішла моя мама, і в мене не було ні бажання, ні сил, ні тем, щоби писати пісні. Бо коли ти переживаєш дуже важку втрату, не можеш писати ні про кохання, ні про розлуки, ні про що інше. Я якийсь час взагалі не писала пісні. І от у один момент мій гарний друг Анатолій Данилюк сказав: «Пиши дитячі пісні! Разом видамо дитячий альбом». Спочатку я брала тексти українських поетів: Наталі Забілої, Марійки Підгірянки, Андрія М’ястківського. А потім написала свою власну пісню «Можна бути песиком, можна бути котиком», яку дотепер і співаю. Мій перший дитячий альбом вийшов у 2011 році і я зрозуміла, що він лікував мене, мою душу. Бо коли ти пишеш для дітей — це така концентрована радість, щирість, душевність. І я дуже радію, що цей альбом всім сподобався.

Про другий дитячий альбом, який писала із татом в останній рік його життя

— Друзі та батьки з усієї України та закордону часто мені пишуть: «Наші діти росли на ваших піснях!» Дитяче — це щось таке дуже-дуже зворушливе, приємне, як привіт у вічність. Зокрема, для мене дуже цінно, коли діти співають пісню «Волохатий павучок», бо з моїм батьком ми писали дитячі пісні для другого альбому в останній рік його життя. Так сталося, що обоє моїх батьків пішли від онкологічних захворювань. У кінці 2015 року тато вже дуже хворів. Ми боролись до останнього, але хвороба прогресувала… І от коли вийшла вистава «Мама сказала «ні» в Театрі Франка, це був кінець грудня, тато ходив на всі вистави. Він дуже радів, а я раділа, що він радіє. І тому ми вирішили писати далі, придумувати другий дитячий альбом разом. Мій тато ще в дитинстві вчив мене римувати, хоч був професором, істориком. Він в один момент мені сказав: «Ти уявляєш, мене може не стати, і люди не пам’ятатимуть моїх статей, а пам’ятатимуть, що я написав пісню «Волохатий павучок». Тата вже немає 10 років. І тепер коли до мене підбігають діти і просять заспівавати цю пісню, я дивлюсь на небо і кажу: «Тато, ти знаєш, так от і сталося».

Про історію Зеленої Шапочки

— Пісню про Зелену Шапочку я написала в один із похмурих днів. Йшов дощ, я їхала по Хрещатику й побачила дівчинку, яка йде в зеленій шапочці і народилися ці слова: «Моя зелена шапочка, весни зелена крапочка. Коли зима закінчиться, цього ніхто не зна. Мою зелену шапочку купили мама з таточком. І я її носитиму, аби прийшла весна». Ця пісня увійшла в другий дитячий альбом, але я вже пізніше подумала, що якщо робити виставу про дівчинку, то от є готова пісня. І хай ця дівчинка буде Зелена Шапочка на противагу Червоній Шапочці. У різних проєктах шапочки у нас, звичайно, видозмінювались. Це були і кепки, і панамки, і шапочка з помпоном. А минулого року, коли ми робили виставу «Зелена Шапочка і Волохатий павичок в пошуках справжньої дружби», я одягала шапочку і зверху пухнасті навушники. Ця пісня символізує надію, те, що як би не було холодно, весна обов’язково прийде. Зараз ми зробили нову версію пісні, адже йде вперед і музика, і музичні смаки, і світові тенденції. «Зелена Шапочка» 10-річної давності була трошки джазовою композицією, а зараз ми зробили таку, щоб діти могли більше танцювати. А головне — що обидві версії знаходять відгук у дитячих серцях.

Про прем’єри «Пісенька про страх», «Мама Сонечко» і «З днем народження»

— Із прем’єр нового альбому важлива «Пісенька про страх», яка має артерапічний ефект. Вона про те, що страх насправді оберігає. У пісні йдеться про страхи, які кожна дитина знає: йти до зубного, загубитися, тощо. Я придумала маленького персонажа Страшенятко. Батькам у якийсь момент він може допомогти розрядити ситуацію. Такий собі уявний друг, що допомагає перемогти страх.

— Ще одна прем’єра «Мама Сонечко» народилася на прохання людей. Я у Фейсбуці запитала, які ще пісні хотіли би, щоб я написала до нового альбому. І мене попросили написати пісню про маму. На той момент я, до речі, саме їхала у Рим на виступ до свята матері біля української церкви Святої Софії.

А перед тим я якраз подумала, що дійсно у мене немає пісні про маму. Я почала згадувати свою маму і зрозуміла, що я ніколи у неї не запитувала, якою вона була дівчинкою. Я зараз теж сама мама і теж була колись дівчинкою. Як і кожна мама. Мені про це захотілося написати. Що «мама, ти моє сонечко, ти колись була донечка». Мені здається, що це відгукнеться дуже багатьом мамам, бо в душі вони завжди пам’ятають і свої перші слова, і свої бантики, і сукні, і першу пісеньку. Мені завжди хотілося, щоби в мамах щоразу бачили цих маленьких дівчаток, які теж могли помилятися чи чогось боятися, які не завжди знали, як виховувати своїх дітей. І в якийсь мірі це така й присвята моїй мамі. В мене немає пісні, яку би я написала про неї. Особливо коли мами не стало, бо для мене це була дуже-дуже болюча втрата. Але от в такий спосіб цією дитячою піснею я кажу дякую своїй мамі.

— А от пісню «З днем народження» я писала з усвідомлення, що який би не був страшний наш час, але якихось речей він в нас не забере. Абсолютно радісне свято, яке мають відзначати наші діти, це день народження. Що б не відбувалося, хай, можливо, не так, як хочеться, може, не в колі друзів, а в укритті, але день народження все одно є і все одно можна і треба радіти.

Про потребу популяризації сучасних українських пісень для дітей, особливо в умовах війни

— Коли я починала писати, сучасних дитячих українських пісень майже не було. Були пісня про Капітошку, про Петрика П’яточкіна і пісня, яку співали у «Вечірній казці». Потім пісні, звичайно, з’явилися. Ті, у кого є діти, знають, що є пісні про Бульку Назара Савки, «Їде синій трактор», пісні Світлани Тарабарової. Також дуже багато пісень зараз згенеровано ШІ. Але, мені здається, що дитячого контенту ніколи не буває забагато, а штучний інтелект ніколи не вийде і не заспіває ці пісні разом із дітьми, не пояснить їм, не розкаже смішні історії. А що найважливіше у наш непростий час — щоб співали разом батьки і діти. Я часто слухаю такого психолога Олега Чабана, мені це нині дуже допомагає. І от я нещодавно почула від нього таку річ, що один із дуже важливих інструментів подолання загального стресу — це спільний спів. Я підозрювала про це, але так, щоб це сказав мені з екрану психотерапевт, психіатр, психолог. Коли я це почула вперше, зраділа, що фактично це те, що я роблю в своєму проєкті. Співаю разом з дітьми, вони співають разом з вчителями і, сподіваюся, далі співатимуть разом із батьками.

— Щоб все звучало сучасно і якісно, у межах цього проєкту всі пісні ми записували разом з Вадимом Лисицею — найкращим саундпродюсером України і прекрасним музикантом. На його студії, з дуже гарними інструментами. Мені дуже хочеться, щоб оце покоління, яке буде слухати новий дитячий альбом, дуже маленькі діти 3, 4, 5 років, коли вони стануть дорослими, мене вже, може, й не буде, але щоб оці сенси, світлі слова, якісь мої поради й пригоди Зеленої Шапочки з ними залишилися назавжди. Я все своє життя пропагую українську мову, любов до України. Тому це теж мій шлях — селити любов до українського в дитячі серця.