Художниця Марта Качмар: «Свої перші роботи олією я написала на картонці»

Марта Качмар

Марті Качмар 28. Останній рік і сім місяців вона активно подорожувала і надихалася. Вона провела виставку в китайському мегаполісі Гуанчжоу, тепер проведе її і в рідній Вінниці. До цього художниця писала і працювала, працювала, щоб писати і писала, щоб заробляти. Марта розповіла свою історію.
 

Виставка проходитиме з 28 липня по 7 серпня в експоцентрі за адресою вул. Соборна, 68. Презентація розпочнеться у п'ятницю о 15:00 та триватиме до 18:00. Вхід безкоштовний. Також на виставці можна буде придбати роботи художниці.

Марта, як ви взагалі опинилися в цій культурі?

Я малюю з неусвідомленого віку. Тобто поки інші діти любили гратися в іграшки, я любила малювати. Батьки не підтримували моїх починань, тому я не займалася в художній школі. А на першому курсі університету я подумала, що потрібно трохи окультурити свій талант. Я пішла у вечірню художню школу і проходила в неї рік. Великих змін не сталося, однак з'явилося місце, де я завжди могла малювати.

І все ж ви стали художницею-живописцем. Де, якщо не у школі ви отримали навички?

Все, що я зараз вмію – прийшло до мене з досвідом. У 2007 році я знайшла старі олійні фарби. Тоді я навіть не знала, як їх розвести і що взагалі з ними робити. Пішла в художній салон (а грошей тоді у мене особливо не було), де мені розповіли про оліфу. Розвела її вдома і оскільки у мене не було полотен, то дві свої перші роботи олією я написала на картонці з під коробки. Висихали вони близько року, але результатом я була задоволена. Почала цікавитися більш поглиблено. З тих пір я працювала в багатьох галузях, але при цьому завжди малювала.

Ви працювали, щоб заробляти на малювання?

Мені допомагала модельна робота, якою я зайнялася в 2011 році. До цього в цілях безпеки мені категорично забороняли туди йти. Допоміг і той період, коли я вчилася на телебаченні. Завдяки постановці різних сюжетів і програм – у мене покращилося уявлення. Також я маю вищу освіту – магістр економічної кібернетики і два середніх: медсестра по догляду за хворими і косметолог. Зараз я у творчій відпустці. До цього рік і сім місяців жила в Китаї. А так протягом трьох років я не живу у Вінниці. Подорожую.
 

З Китаєм у вас пов'язаний не тільки певний календарний відрізок життя, саме в цій країні пройшла ваша перша персональна виставка.

Так. У Китай я поїхала за модельним контрактом. Спочатку працювала, потім подорожувала і знову повернулася. З серпня минулого року я змінила галузь діяльності і з'явився вільний час. У Чжухаї, де я жила, мої замальовки побачив один чоловік і запропонував стати спонсором моєї виставки. Я загорілася, але на жаль, людина безслідно зникла.

Я переїхала в інше місто і вбила чотири місяці на організацію виставки. Шукала, знайомилася, їздила по всім галереям і музеям Гуанчжоу. Було важко, часто спала по чотири години, іноді не спала зовсім.

Коли я знайшла виставкову залу і про все було вже домовлено – мені відмовили. За два дні до відкриття виставки мені повідомили, що оскільки я іноземка, то вони не хочуть проводити мою виставку. Нібито у них постійні перевірки та й взагалі з іноземцями їм небажано зв'язуватися. Насправді ж, це сталося через те, що я вимагала від них документального підтвердження її проведення. Вони його не надавали.

Моєю головною метою було не продати роботи, а зробити виставку, щоб показати, що це взагалі таке. Тим більше, що деякі роботи були написані в Китаї і символізували цю країну. Так я почала термінові пошуки нового місця.

З ними мені намагався допомогти один знайомий бізнесмен з Польщі, який підключив свої зв'язки. За два дні я побачила всі галереї і центри, які здавалися в оренду. Їх було дуже багато, але або приміщення не було обладнане належним чином, або ставили зависоку ціну. Щоб ви розуміли, мінімальна вартість одного виставкового дня починалася від тисячі доларів.

Не опускаючи рук я написала знайомій художниці. Після переговорів ми змогли підшукати потрібне місце і зійтися в ціні. Так 26 лютого цього року було відкрито п'ятиденну виставку моїх робіт.

Ще одною проблемою була оцінка картин. Я не знала, скільки вони можуть коштувати, тому виходила з витраченого матеріалу, коштів і часу. Таким чином вийшло, що мінімальна вартість роботи становила близько 3 тисяч доларів.
 

У чому відмінності китайської техніки малювання від української?

Я мала можливість познайомитися з китайськими художниками. Один з них запросив мене в свою майстерню. І це була майстерня моєї мрії. Я подивилася, як вони пишуть свої роботи і виявилося, що там все по-іншому. У нас працюють на мольбертах, а той художник робив все на столі. Папір у них теж інший. І напевно це був найкращий папір, який я бачила в житті.

Тобто китайці сприймають образотворче мистецтво зовсім по-іншому?

Я думаю, що мистецтво – це окреме уподобання кожної людини, хтось його любить, а хтось ні, хтось розуміє, а хтось не розуміє. Просто люди інколи не замислюються про свої уподобання, але ж все, що нас оточує – зроблено художниками – це теж важливо. Іншими словами, світ – це велике полотно, на якому будуть писати, поки у людства не вичерпається фантазія.

Як фантазія проявляється у ваших роботах?

Мої друзі часто питають, як я вигадала ту чи іншу роботу. А у мене десь клацне кадр і все – я хочу це зробити. Іноді буває, що уявлення і реальність трохи змінені. Але саму ідею виходить донести завжди. У таких випадках працює уява, а може все тому, що я люблю мріяти. Я не знаю як це пояснити. Напевно це відноситься до талантів людей.

У п'ятницю 28 липня відкриється ваша друга (але перша у Вінниці) персональна виставка. Думаєте вона окупиться?

Для мене символічно привезти виставку до Вінниці, хоча б тому, що велика частина робіт (у тому числі перша) були виконані саме тут.

Зрозуміло, що виставка – це витрати і зрозуміло, що тут не придбають всі мої картини. Насправді – це справа випадку. Драма художників полягає в тому, що ми постійно вкладаємо, але окупності може і не бути. Ти свідомо йдеш на цей ризик.
 

Можливо тим, хто захоче відвідати вашу виставку варто знати про якісь деталі, на які варто звернути увагу при перегляді робіт?

Думаю, що якщо люди дивлячись на картину не можуть зрозуміти чогось, то можливо там нічого і немає. З іншого боку, потрібно запитати у самого автора, що він хотів цим сказати. Це справа індивідуальна. Іноді в моїх роботах знаходили образи або деталі, яких я сама не помічала. Кожен бачить в роботах щось своє.

Коли ви розумієте, що робота закінчена?

Коли я дивлюся на неї і вона краде мене. Коли в очах вона не просто картинка, яку можна перегорнути, як у журналі, а коли можеш довго сидіти та дивитися на неї думаючи про щось своє.

Нерідко можна почути про те, що думки художників відрізняються від думок інших людей. Про що думаєте ви?

Я працюю в суспільстві, можна сказати в маленькому шоу-бізнесі, тому я рухаюся і прекрасно розумію, що якщо я сьогодні нічого не зроблю, то завтра мені нічого буде їсти.

Що стосується думки про те, що багато художників мають якісь «дивності», то думаю, що так вважають ті, хто зайнятий одним і тим самим: робота-дім, робота-дім. Вони не створюють чогось нового і цікавого і таких людей в соціумі більше. Звідси пішли маркування «нормальні люди» і «ненормальні люди».

У кожного художника свій рецепт натхнення: тиша або шум, алкоголь або чай. У мене – подорожі. Я люблю насичувати своє око зміною картинки. Роботи, які будуть представлені на виставці – це те, що насичувало мої очі. Кожна робота має свою історію.

Можливо є люди, яких ви наслідуєте і черпаєте у них натхнення, скажімо, для робіт, які ви представите пізніше?

У мене немає кумирів. Однак є людина, якою я захоплююся. Це Сальвадор Далі. Але я не стану переписувати його роботи. Мені цікавіше створювати своє і напевно добре, що я ніде раніше не вчилася і ніхто з викладачів не прищеплював мені свій смак і свою думку. Я завжди малювала так, як я хочу і те, що я хочу. Щодо майбутніх робіт – не скажу нічого, тому що потім все виходить не так, як я того хотіла. Але у мене великі плани на майбутнє. Не сумнівайтесь.
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.