Твій голос — реальна гривня: волонтерка Тетяна Хитра про потреби військових та лоти для аукціону «Народного бренду»
- Цього року «Народний бренд» має особливу місію: за кожен відданий голос організатори перерахують 1 гривню на потреби ЗСУ. А кожен, хто завершить голосування, гарантовано отримає подарунок від одного з партнерів та автоматично візьме участь у розіграші цінних призів.
- Про актуальні потреби бійців та специфіку допомоги за допомогою «Народного бренду» розповідає очільниця ГО «Загартовані серця» Тетяна Хитра.
Підтримати армію, не витративши ні копійки. Цьогоріч голосування «Народний бренд 2026» має важливу благодійну мету — збір коштів для Збройних сил України. Механіка проста та прозора: вінничани обирають найкращі компанії міста і отримують подарунок, а організатори конкурсу конвертують кожен відданий голос у одну реальну гривню. Усі зібрані кошти спрямують на засоби живлення та зв’язку для наших захисників. Про актуальні потреби бійців та специфіку допомоги розповідає очільниця ГО «Загартовані серця» Тетяна Хитра.
Від «Кулінарної сотні» до фронтових доріг
У сучасній історії Вінниці є імена, які стали синонімами небайдужості, витримки та безумовної любові до України. Одне з них — Тетяна Власюк-Хитра, відома військова волонтерка та керівниця громадської організації «Загартовані серця». Її шлях допомоги українському війську розпочався ще у 2014 році й не припиняється ні на день.

Історія Тетяни Власюк — це приклад того, як щира ініціатива однієї людини здатна об’єднати сотні небайдужих людей у Вінниці та далеко за її межами. Назва її організації «Загартовані серця» як найкраще описує її саму: попри роки виснажливої праці, ризики поїздок на передову та втому, її серце залишається відкритим для тих, хто боронить країну.
Свою волонтерську діяльність Тетяна Хитра розпочала на зорі російсько-української війни. Спочатку вона координувала ініціативу, де небайдужі вінничанки готували для бійців домашню їжу, сухі борщі та смаколики, аби передати захисникам частинку домашнього тепла.
Проте дуже швидко запити фронту вийшли за межі кулінарії. Тетяна опанувала військову логістику, пошук амуніції, медикаментів та будівельних матеріалів для укріплень. Вона не просто збирала допомогу в тилу, а й регулярно сідала за кермо, особисто доставляючи вантажі в найгарячіші точки — Авдіївку, Широкине, район Донецького аеропорту та на шахту «Бутівка». Окрім підтримки військових, волонтерка опікувалася вихованцями інтернату в Ладижині, людьми похилого віку та родинами бійців.
— Я почала займатися волонтерством у 2014 році, коли до Вінниці приїхали кримські татари після окупації Криму. Ми з чоловіком завозили їм продукти на Максимовича, де вони перебували в церкві. Я це пам’ятаю досі. Ми вирішили допомогти, адже люди залишилися без дому.

Згодом почали сушити сухі борщі, долучилися до вінницької групи «Кулінарна сотня». І якось це затягувало дедалі більше. Потім почалися поїздки на фронт.
Я вам чесно скажу: як, мабуть, і кожен волонтер, дуже сподівалася, що війна скоро закінчиться. Думала, що ми зможемо допомогти притулкам, дітям, літнім людям. Але війна не закінчилася. Навіть пандемія не зупинила нашу роботу.
А виїжджати й залишати підшефних, яким допомагаєш із 2014 року, я навіть не розглядала як варіант. Ми, навпаки, ще більше взялися за справу, створили громадську організацію і почали допомагати в значно більших масштабах. На превеликий жаль, я поки не бачу цьому всьому кінця-краю.
«Щоб донатити, треба бути живим»
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Тетяна Хитра не розгубилася ні на хвилину. Вже в перші години великої війни вона оголосила про відкриття у Вінниці пункту допомоги, яка миттєво перетворилася на потужний координаційний центр.

Разом із командою однодумців, зокрема вінницьким активістом Олександром Царевським, Тетяна працювала цілодобово та без жодного вихідного. Лише за перші місяці повномасштабної війни їхній штаб зміг забезпечити військових десятками автомобілів, тоннами провізії, ліків та засобів захисту.
На п'ятому році війни Тетяна каже, що допомоги від людей не поменшало.
— Не зовсім погоджуюся з тим, що донатів стало менше. Люди справді менше переказують коштів волонтерам, але майже в кожній родині тепер є свої військові, яким треба допомога. І чомусь про це мало говорять.
Раніше в цих людей не було близьких на фронті, тому вони допомагали волонтерським організаціям. А тепер у них є свій підшефний — чоловік, брат, кум, якого потрібно забезпечити всім необхідним. Зрозуміло, що армія одягає і забезпечує військових. Але ви ж розумієте: своєму чоловікові, братові чи кумові хочеться купити щось краще, якісніше. Тому родини, друзі об'єднуються і збирають кошти саме для своїх.
І я з великим розумінням до цього ставлюся. Намагаюся всім пояснювати: це не розчарування у волонтерстві чи небажання допомагати. Просто військових стало набагато більше.
Як виживаємо ми? Слава Богу, справляємося. Усі, хто стежить за нашою громадською організацією «Загартовані серця», знають, що ми звітуємо. Максимально прозоро показуємо, які речі отримуємо і на що витрачаємо кошти.

Зараз здебільшого нам допомагає бізнес. Ми про це публічно пишемо. Хоча, чесно кажучи, нині підприємці не дуже хочуть, щоб ми називали їхні імена чи компанії. Я їх розумію, адже вони можуть стати мішенню. Коли волонтерські організації пишуть, що конкретна фірма допомагає коштами, на неї мимоволі звертають увагу.
У нас є донори, які принципово просять не розголошувати їхню допомогу. Водночас вони щомісяця допомагають закривати дуже великі потреби.
Я взагалі не уявляю, як бізнес зараз знаходить можливість допомагати. Підприємцям самим непросто, але вони продовжують підтримувати військових.
Тому, коли говорять, що донатів стало менше, я не зовсім погоджуюся. Я бачу, що поменшало людей, які можуть собі дозволити допомагати. Ціни зростають, а зарплати — ні. Якщо раніше людина могла переказати на ЗСУ тисячу гривень, то тепер може лише 500. Їй теж потрібно якось жити, готуватися до зими, дбати про літніх батьків.

Часто запитують: як це так, допомоги стало менше, якщо військові тримають фронт? Але якщо людина, яка донатила 500 гривень, не матиме що їсти, вона не зможе переказати й ці гроші.
Я завжди кажу: людина насамперед має подбати про свої базові потреби — щоб було що їсти і щоб вона могла жити. Щоб донатити, треба бути живим для початку. І треба самому мати найнеобхідніше. Про це мало говорять, хоча я вважаю таку позицію правильною.
Працювати, де найважче
Головне правило команди Тетяни Хитра тепер — працювати там, де найважче. Волонтери зосередилися переважно на східному напрямку, доставляючи вантажі безпосередньо на «нульові» позиції або в щойно деокуповані населені пункти, куди рідко доїжджають великі гуманітарні місії.

Сьогодні Тетяна очолює громадську організацію «Загартовані серця» та активно співпрацює з локальними благодійними ініціативами. Команда працює невелика, проте виконує потужну роботу.
— Спочатку нас було дуже багато. Потім, у 2023 році, людей поменшало, але, можливо, ми стали продуктивніше організовувати процеси. Зараз у нас, якщо не помиляюся, сім дівчат і один хлопець. Усі решта чоловіків, які були в громадській організації, пішли на фронт і вже воюють.
Серед нас є люди різних професій: юристи, фахівці з інших сфер. Усі мають основну роботу, а волонтерство поєднують із нею. І ми всі, в кого хтось воює, тримаємося одне за одного.
У мене прекрасна команда. Я їх просто обожнюю! Бо це люди, які можуть після робочого дня замість відпочинку чекати до опівночі на військових, щоб відвантажити необхідне. Можемо працювати в суботу й неділю, пакувати, відправляти допомогу хлопцям. Адже саме у вихідні, коли люди не на основній роботі, можна зробити багато справ. Для цього потрібно дуже любити тих, заради кого все робиш.
Мені в житті дуже пощастило з командою. Я завжди кажу: можливо, Бог не благословив мене здоров'ям, бо я часто хворію, але точно благословив людьми.
«Війна не повинна ламати людяність»: про військових, взаємопідтримку та потребу в генераторах
Кажуть, що волонтерство — це міцний тил, без якого неможливий фронт. Але в історії вінницької організації «Загартовані серця» ця межа давно стерлася. Її керівниця Тетяна Хитра знає ціну кожної переданої автівки, генератора чи дрона не з чуток, адже багато хто з її команди сьогодні сам носить військовий піксель.
Про тих, хто вчора допомагав тилу, а сьогодні сам тримає стрій на передовій — Тетяна Хитра розповідає з особливим щемом.
— Я вам скажу, що вони абсолютно, у хорошому сенсі цього слова, трохи притрушені (усміхається).
Саша Царевський — це людина, яка, попри величезну кількість роботи по службі, постійно знаходить час і для інших. Ми можемо кидати їм фотографії котиків, собачок — усіх шкода, усім хочеться допомогти.

Наприклад, там, де зараз живуть хлопці, неподалік мешкав дідусь. Його родина, наскільки я зрозуміла, виїхала. У чоловіка стався інсульт, і хлопці ним опікувалися. Допомагали з харчуванням, навіть курочок йому готували. На жаль, дідусь помер, і першими про це дізналися саме хлопці.
Вони дуже добрі люди. Завжди підтримують одне одного і не тільки одне одного.
Коли хлопці пішли служити, я розуміла, що у них самих величезна кількість потреб. Але я можу запросто зателефонувати й сказати: «Тут вінничани приїхали, треба допомогти ось із цим, цим і цим». І вони відповідають: «Так, зараз когось відправимо. У нас є ось це, ось це, можемо поділитися».
Для мене це надзвичайно важливо. Люди не стали черствішими, вони й далі намагаються підтримувати та допомагати.

Мені дуже подобається, як вони ставляться одне до одного в колективі. Я це особливо ціную. Бо війна війною, але ми не повинні ставати черствішими. Маємо за будь-яких обставин залишатися людьми.
Найгірше, що може зробити війна з людиною, — зламати її морально. Якщо тобі вже нікого не хочеться бачити, нічого не хочеться чути, а всі навколо здаються ворогами, то все — війна тебе зламала.
Ми часто говоримо про допомогу військовим дронами, технікою. Але є й інші потреби — генератори, зарядні станції та інше забезпечення. Запитали у волонтерки, наскільки це важливо сьогодні.
— Я завжди кажу одну прекрасну фразу: сидіти вдома зі світлом, коли ти у власній оселі, — це одна історія. Тобі не потрібно заряджати рації, дрони та інше обладнання.
Зрозуміло, що без світла всім важко. Я так само сиджу без електроенергії, коли її немає. Але на фронті генератор потрібен хлопцям не для того, щоб зарядити айкос, правда? Він потрібен, щоб заряджати рації, дрони та багато інших речей, від яких залежить їхнє життя. Тому запитів на генератори дуже багато.
Черпаю сили в природі

Волонтерство — нелегка справа. Це не лише допомога військовим на фронті, а й проживання з ними всіх важких моментів. Тетяна Хитра ділиться власними методами боротьби з емоційним і фізичним вигоранням у контексті щоденної волонтерської роботи та переживань за побратимів на фронті.
— Важко, однозначно. Усім важко. Наприклад, у нашій громадській організації всі працюють, а волонтерство — це вільний час.
До того ж у всіх нас хтось воює. У мене воює чоловік. І я начебто не маю морального права говорити про втому. Хоча відверто скажу: я втомилася. Дуже втомилася все це тягнути.
Але коли думаю про хлопців, які перебувають на позиціях без ротацій по 180 днів, розумію, що порівнювати нашу втому з їхньою було б неправильно.
Ми тут. А якби вони там втомилися, розвернулися і пішли назад, наша втома вже не мала б жодного значення.
Коли я втомлююся, завжди думаю про свого чоловіка. Він не здався — отже, і я не маю права опускати руки.
У нашій волонтерській родині в кожного хтось воює: чоловіки, брати, сини. Ми якось так склалися, і саме це допомагає нам триматися одне за одного. Бо ніхто не зрозуміє тебе краще, ніж людина, яка теж чекає когось із фронту.
Тому підтримку я черпаю насамперед у своєму чоловікові. Думаю, так само і кожна жінка, чий чоловік перебуває на передовій.
Коли з'являється година вільного часу, як відновлюєтеся? Які маленькі речі повертають відчуття нормального життя?
Знаєте, єдине, на що я зараз маю час, — це просто посидіти з командою. Коли вже все відвантажили, можемо сісти, поговорити, розпитати дівчат, як минув день, які в кого проблеми. Не волонтерські, а звичайні, особисті.
У мене зараз немає часу і ресурсу, наприклад, піти в кіно чи кудись відпочити. Хоча я дуже підтримую думку, що людям потрібно хоча б трохи відпочивати головою.
А ще мені дуже подобається сидіти біля будинку. У мене приватний будинок, і це мене заспокоює. Люблю дерева, люблю порпатися в землі.
Ми ходимо по гриби, коли починається сезон. Просто походити лісом із ножичком — це для мене велике задоволення.
Насправді, коли ти майже весь день працюєш головою, дуже допомагає щось робити руками. Для мене це максимальний кайф — порпатися в землі, щось посадити, обприскувати дерева. Я дуже щаслива, що маю будинок, біля якого можу цим займатися.
Це моя моральна і фізична віддушина. А потім сидіти й дивитися, як усе росте, — це ж так прекрасно!
«Один голос — це теж допомога»: про «Народний бренд» і благодійний аукціон

Цього року щорічне голосування «Народний бренд» має не лише визначити найкращі компанії міста, а й виконати важливу благодійну місію. Кожен голос вінничан тепер прирівнюється до однієї гривні і допомагає підтримати наших захисників на передовій.
— Це справді чудова ініціатива. Я завжди переживаю за будь-який аукціон, тому що ніколи не знаєш, як усе відбудеться і чи вдасться зібрати необхідну суму.
Минулого року я була неймовірно вдячна людям, які купували лоти. Машина, на яку ми тоді збирали кошти, досі їздить і виконує бойові завдання. До речі, я дуже просила хлопця, який приїде на ній, показати її. Адже вона досі служить військовим!
Цього разу нам потрібно зібрати приблизно 150 тисяч гривень на генератори. Уявіть: якби проголосували 150 тисяч людей, то навіть без аукціону ми вже мали б необхідну суму.
Це ж чудово! Я не думаю, що комусь складно виділити п'ять хвилин свого часу, щоб підтримати бізнес. Ви ж ходите до магазинів, користуєтеся різними послугами. То зробіть це заради підприємців, які сьогодні ледь виживають в умовах війни. Я точно знаю, про що говорю.
Ви підтримаєте їх своїм голосом, а водночас допоможете Збройним силам України. Може здаватися, що один голос — це лише гривня і зовсім небагато. Але якщо проголосують десятки тисяч, а тим паче сотні тисяч вінничан, ми зможемо зібрати колосальну суму для Сил оборони.
Тому дуже закликаю всіх долучатися до голосування. Це можливість одночасно підтримати місцевий бізнес і наших військових.
Нині серед основних пріоритетів роботи ГО «Загартовані серця» — закриття технологічних потреб підрозділів: зарядні станції, оптика, дрони, засоби зв’язку та ремонт техніки. Найбільше Тетяна опікується над підрозділом А7848, роти ударних безпілотних комплексів.
— Ми збиратимемо кошти для А7848 — першого батальйону ТрО, на потреби безпілотних авіаційних комплексів. Там є цілий комплект необхідного обладнання: генератор, зарядна станція, батарея до зарядної станції та Starlink. Їм потрібно два таких комплекти. Це підрозділ мого чоловіка. Також у ньому служить засновник нашої громадської організації. Вони перебувають на Лиманському напрямку.
Також маємо запит від 328-ї Національної гвардії України. Це теж наші вінницькі хлопці, яким потрібен генератор. Плануємо зібрати кошти на п'ять штук. Звісно, їм потрібно набагато більше, але я маю сумніви, чи вдасться зібрати навіть на всі п'ять. Та якщо вийде — це вже буде дуже добре.
Це наша рідна 120-та бригада. Ви ж розумієте, що насамперед потрібно подбати про тих, хто перебуває тут, у нас. У нас є не одна і навіть не дві військові частини, і всі вони реально воюють на фронті. Усім потрібна підтримка. Хто має їх підтримувати, якщо не самі вінничани?
Якщо не помиляюся, зараз близько 70 відсотків усіх запитів, які надходять до нашої громадської організації, стосуються саме генераторів і зарядних станцій. І це запити від абсолютно різних військових частин.
Отож, нам потрібно зібрати на комплект автономності:
- Інверторний генератор Maxpeedingrods — тиха та надійна електрика в польових умовах.
- Зарядна станція Oukitel (з додатковим акумулятором) — щоб безперебійно живити дрони, пульти та рації цілодобово.
- Starlink 3-го покоління — стабільний оперативний зв'язок та передача відеопотоку з БПЛА в режимі реального часу.
У нас є домовленість із військовими: якщо станеться диво і ми зберемо більше коштів, ніж потрібно на зазначене обладнання, то закупимо для 328-ї частини інші необхідні речі.
У них набагато більше потреб, ніж п'ять генераторів. Просто поки що ми навіть не знаємо, чи вдасться зібрати кошти на ці п'ять. Але це велика військова частина, яка постійно воює і дуже потребує підтримки.
Там наші вінницькі хлопці. Мені здається, якщо не всі, то майже всі — наші земляки. Треба допомагати своїм. Тому дуже всіх закликаю долучатися і до аукціону, і до голосування.
Нещодавно ми збирали допомогу для 143-го підрозділу безпілотних систем. Допомагаємо також військовим психологам, які працюють на фронті, зокрема на Покровському та Костянтинівському напрямках.
Але хочу наголосити: з підрозділом А7848 ми співпрацювали задовго до того, як туди пішов служити мій чоловік. Ми допомагали не лише батальйону, де він зараз перебуває. Передавали транспортні засоби різним батальйонам, допомагали й з іншими потребами.
Лоти для аукціону

Унікальні речі, за якими стоять історії незламності, та цінні подарунки від партнерів — усе заради підтримки фронту. Для благодійного аукціону в межах «Народного бренду» організатори та волонтери підготували особливі лоти. Кожен із них — це не просто пам’ятний сувенір чи послуга, а можливість зробити вагомий донат для наших захисників. За що саме змагатимуться учасники торгів і який лот має найбільшу цінність?
— Я, звичайно, дуже хотіла б, щоб більшість лотів залишилися приємним сюрпризом.
Ми маємо встигнути виготовити музичну колонку з боєприпасу. Наші чудові друзі допомагають нам із цим. Вони вже не вперше роблять такі колонки.
Також дівчата працюють над дерев'яними виробами. З одного ящика зробили ящик для інструментів, розмальовували його. Ще планували зробити з іншого щось на кшталт мінібару, але я не впевнена, що встигнемо все підготувати. Тому поки можу точно говорити про колонку, а решту залишимо сюрпризом.
У нас є збита «Молнія», привезена з Лимана. Ми дуже хочемо виставити її на аукціон. Вона майже ціла, її збив наш підрозділ. Тож було б чудово також розіграти цей лот.
Головне — встигнути все підготувати. Колонку вже роблять, дівчата її розмальовують. Сподіваємося, що з усіма лотами впораємося вчасно.
Обов'язково будуть прапор підрозділу безпілотних авіаційних комплексів і прапор із підписом командира 328-ї частини.
Тож цього року «Народний бренд» — це можливість одночасно підтримати тих, кому довіряєш у своєму місті, та зробити внесок у спільну справу.

Нагадаємо, з 1 жовтня стартувало голосування «Народний бренд 2026» — час, коли вінничани підтримують свої улюблені компанії і доводять, що бізнес у місті — це не лише послуги чи товари, а люди, які щодня творять його майбутнє.
Традиційно переможців визначають за голосами вінничан на сайті top20.ua — підбивати підсумки будуть на початку грудня. Система голосування проста та прозора, а слідкувати за ходом відбору можна на сторінці результатів, які оновлюються щодня з 3 жовтня.
Ексклюзивний партнер — Будівельна компанія «Добробуд»
Преміум-партнер — Агентство нерухомості Олімп
Тематичний партнер — Адвокатський центр Жанни Грушко
Офіційний партнер — Центр правової допомоги
Реєструйтеся, беріть участь і отримуйте відзнаку «Народний бренд», а разом із нею — довіру та прихильність клієнтів. Все легко: «Ти обираєш — RIA нагороджує!».
Читайте також:
Від рапортів до виплат: розвінчуємо міфи про юридичну допомогу та захист військових у Вінниці
Виплати військовим з інвалідністю та стягнення боргів: юрист відповів на гострі правові питання