З Сєвєродонецька до нового життя: історія 11-річної Мілани (соціальна реклама)
Мілані 11 років. Війна забрала в неї дім у Сєвєродонецьку та змусила разом із родиною пройти шлях вимушеного переселення через Львів до Вінниці. За цими переїздами — страх, втрати й дитячі питання без простих відповідей. Водночас у Мілани залишилися чутливість, спостережливість і здатність щиро говорити про свій досвід. Її історія — це голос дитини, яка пережила війну і продовжує шукати відчуття безпеки, дому та надії в новій реальності.
Хто така Мілана
Мілана — 11-річна дівчинка із Сіверськодонецька.
Вона спокійна, розумна і надзвичайно уважна до деталей — як у житті, так і в малюванні.
Попри свій юний вік, Мілана пережила евакуацію під обстрілами, втрату дому та складну адаптацію.
Її внутрішній світ глибокий, водночас ніжний — сповнений любові до мистецтва, тварин і доброти.
«Я мрію повернутись додому і щоб закінчилася війна.» — Мілана
До війни
До повномасштабного вторгнення Мілана жила у Сіверськодонецьку, ходила до школи, відвідувала художню школу та любила малювати котів і фантастичних істот.
«Я почала малювати, коли мені було три. Намалювала котів у таких ракурсах, які навіть мама не розуміла, як я бачу.» — мама Мілани
Вона була відкрита, комунікабельна, співала, вигадувала пісні.
«Малювання тоді буквально рятувало її. Вона була як дзвіночок — світла і життєрадісна.» — мама
Евакуація
Коли почались активні бойові дії, у місті зникли газ, вода і світло.
Родина не мала транспорту й кілька днів шукала можливість виїхати.
«Ми п’ять разів переїжджали в нікуди. Нарешті знайшли таксі — під обстрілами. Якби не це, я не знаю, що було б.» — Мілана
Після довгої дороги вони потрапили до Львівщини, де добрі люди надали прихисток, а згодом переїхали до Вінниці.
Нове життя у Вінниці
У Вінниці Мілана живе вже третій рік разом із мамою.
Спочатку було складно — нове місто, відсутність друзів.
«Ми вдячні, що маємо де жити. Житло маленьке, але є дах над головою.»
Мілана навчається онлайн у своїй школі, яка релокувалася з Сіверськодонецька.
«Деякі вчителі зараз ті самі, що колись навчали навіть мою маму.»
Навчання і успіхи
«Мої оцінки — дев’ятки й десятки. Найкраще виходить англійська.»
Мілана має чудові результати у навчанні — особливо в англійській та математиці.
«Я розумію фільми англійською і отримую 12 із 12 за тести.»
Навіть коли вимикають світло, вона знаходить спосіб бути на уроках:
«Я підключаю роутер до павербанку. Головне — не пропускати заняття.»
Творчість як мова душі
Мілана продовжує навчатися у своїй художній школі, яка переїхала до Дніпра.
Уроки відбуваються онлайн — дівчинка малює олівцем, аквареллю, гуашшю, а зараз освоює акрил.
«Я малюю натюрморти, людей, тварин і персонажів. Інколи просто для себе.»
Вона зізнається, що переживає «творчий застій», але мистецтво залишається її простором спокою.
«Коли малюю — менше думаю про війну.»
Соціальна тривожність і дорослішання
Після переїзду Мілані стало важче спілкуватися.
Вона відкрито говорить про свою соціофобію — страх контактувати з новими людьми.
«Коли мама каже: “Іди пограйся з дітьми”, мені страшно. Бо вони дивляться, і здається, що я не така, як усі.»
Її мама пояснює, що це наслідок стресу та втрати звичного середовища, але з часом дівчинка поступово відкривається світу.
«Мілана дуже тонка натура. Вона бачить глибше — і це її сила.» — мама
Мистецтво і мрії
Мілана мріє стати дизайнеркою — поєднати малювання, англійську мову та технології.
«Спочатку хотіла бути ветеринаром, а тепер хочу бути дизайнером. Яким саме — ще не знаю.»
Вона продовжує працювати над своїми роботами, бере участь у виставках онлайн і мріє створити колекцію власних ілюстрацій.
Вдячність і спогади
Мілана пам’ятає тих, хто допоміг їм вижити.
«У Львові нас зустріли люди, які нагодували, дали прихисток, обігріли. Ми досі тримаємо зв’язок.»
Її вдячність — тиха, але глибока.
«Я стала дорослішою. І розумію, що добро — це найважливіше.»
Герої і віра
«Мої герої — це всі, хто захищає Україну. Вони дуже сміливі.»
Мілана мріє, щоб кожна дитина в Україні знову почувалася у безпеці.
«Мир — це коли люди роблять добро і не чинять зла. Коли допомагають одне одному.»
Майбутнє і повернення додому
«Я скучила за домом, за бабусями. Хочу повернутися.»
Через відсутність зв’язку Мілана давно не чула своїх рідних, але продовжує сподіватися на зустріч.
«Я просто хочу, щоб усі ми були здоровими й неушкодженими.»
Голос Мілани для світу
«Хочу, щоб усі були мирними і допомагали одне одному.
Щоб не боялися бути добрими.»
Руйнування, що змінило все. Цей будинок — один із тих, що постраждали під час обстрілів. Для Мілани це нагадування про втрати: про дім, школу, друзів… І про те, як швидко змінюється звичний світ.
Війна просто за вікном. Цей танк Мілана бачила зі свого вікна. Це не фото з новин — це дитяча реальність. Війна прийшла занадто близько.
Посадка в евакуаційний потяг. Ніч. Хаос. Люди з дітьми, сумками, тваринами — усі намагаються встигнути в потяг, який може врятувати життя. Мілана з родиною була серед тисяч тих, хто сідав у такий поїзд, залишаючи дім, що став смертельно небезпечним.
З потяга, що віз у невідомість. Це фото зроблене з вікна евакуаційного потяга, який віз тисячі людей подалі від війни. У Вінниці двері не відчинились — довелося їхати далі, через страх і невідомість. Після довгих переїздів Мілана з родиною все ж повернулась до цієї станції — і залишилась у Вінниці надовше.
Друг у новому домі. У складні часи важливо мати когось поруч. У новому домі Мілану підтримував чотирилапий друг — зв’язок із теплом і турботою.
Малюнки як втеча. Мілана не ходить до школи фізично, але продовжує навчання онлайн і малює. Її творчість — спосіб зберегти надію та висловити свої емоції.
Мистецтво — безпечний простір. Олівець і папір — інструменти, що допомагають Мілані побути в тиші, знайти гармонію й створити свій внутрішній світ.
Весняні мрії. Навіть після зими приходить весна. Цей малюнок — символ того, що світло проростає крізь темряву, а мрії — крізь біль.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
