Війна не залишає вибору. Вона залишає відповідальність (Соціальна реклама)

24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна. Наступного дня я був у ТЦК. Тоді було вдосталь бажаючих. Мене взяли без черги, бо прийшов у формі. Залишилася з попереднього місця служби. 137-й окремий батальйон морської піхоти, 2018 рік – саме там і у цей час я проходив строкову службу.

«Морпіхи» - люди зі сталі». Дуже серйозна фізична підготовка. Щоранку бігали три кілометри з голим торсом. Взимку дозволяли одягти фліску, якщо мороз не менше п’ятнадцяти градусів.

Просився під час «повномасштабки» у морпіхи, але в ТЦК сказали, що туди не набирають. Запропонували 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка. Погодився – та і в піхоту був не проти. Та і про що можна було тоді говорити – країну атакував історичний ворог, її треба було захищати. Я, старший матрос, їду до Гайсина на Вінниччині – місця постійного дислокації бригади. У автобусі нас було 30 людей. В живих нині залишилося дуже мало.

Записали мене в самохідний артилерійський дивізіон – заряджаючим. Відмовлявся – кажу, я нічого не тямлю в цьому, в піхоті хоч все ясно. У квітні 2022-го я уже потрапив у зону бойових дій. Але не заряджаючим, а навідником. Спочатку було складно – коли нічого не розумію. Та мав мотивацію опанувати і нищити ворога. Тим більше, війна – найкращий вчитель. Не будеш вчитися – загинеш.

Перший виїзд – нічний. Перші хвилини дві на позиції - ступор. Мільйон разів усе повторював, а тут на місці все чужим здалося. Заспокоїв командир гармати: «Не нервуй, ти все це робив неодноразово, просто за інших обставин. Усе в тебе вийде». Я взяв себе в руки, «навівся» і зробив перший постріл. Після нього прийшло усвідомлення – ти уже на війні. А ще міцнішим воно стало, коли по нас почали «гатити». Було страшно – не приховую. Але дивився на досвідченіших побратимів і приходив до тями. Ну а як інакше – мій командир Васильович дуже ретельно підходив до моєї роботи. Гармату 2С1 ми розібралися на «дрібниці». Згадав як у Херсоні, коли лежали під мостом і нас бомбила артилерія, то командир і ще один, на жаль, вже покійний «Моряк» поклали мене в середину і закрили з обох сторін.

На війні навчився розрізняти головне від другорядного. А ще - став більш черствим. Пояснення на поверхні: постійно стикатися зі смертю своїх побратимів – це не додає «лояльності».

Мій принцип: поважати ворога і думати, що він розумніший за нас. Тоді ти будеш готовий до будь-якої несподіванки.

Поки у ворога будуть сили – він не відступить від своїх намірів. Наше завдання – зупинити його. І в цьому мають взяти участь всі українці. Хто не хоче воювати чи допомагати війську – тим у цій країні робити нічого.

«Морпіх», командир самохідної артилерійської батареї 59 ОШБр БпС