«Від заробітків у росії до бліндажів: шлях бійця "Німця"» (соціальна реклама)

«Від заробітків у росії до бліндажів: шлях бійця "Німця"» (соціальна реклама)

Чигирин на Черкащині — батьківщина Богдана Хмельницького. Родом я звідти. Закінчив школу, здобув фах столяра, мав навички теслі. З 2000 по 2012 роки мешкав в Росії. Тітка в мене в Електросталі, це під Москвою. Гайнув до неї на заробітки. Пиво розвозив по магазинах, зварювальником працював, метал різав.

У той час не відчував ненависті до себе як до українця. Зустрів дівчину: створили сім'ю, дві доньки. З 2012 по 2014 роки переїхали в Чигирин до мого батька. 2015-го дружина поїхала провідати маму та сина від першого шлюбу.
Там їй «промили» мізки. Повернулася і говорить: або до Росії, або розмігаємося. Розбігаємося, відповів.

З доньками контакт також не підтримую. На початку повномасштабного вторгнення говорив з Каріною — молодшою. Їй тоді було 15. Заявила таке: українці між собою не можуть розібратися, а росіяни прийшли, щоб їх врятувати. Відтоді я зрозумів — ми бульше не спілкуватимемося.

Батько помер два роки тому. У мене не залишилося нікого — ні батька, ні дружини, ні братів, ні сестер. Тож втрачати мені нічого. Тому я радий, що в армії — знайшов тут себе.

Сидів за крадіжку. «Спер» три кілограми міді. Дали три роки. Потім отримав сім за те, що поцупив електроінструмент.

В армії найбільше тішить те, що я комусь потрібен і займаюся актуальною для країни справою. Форма, наявність зброї — мені все подобається.

Побратими в армії — рідніші за всіх тих друзів, яких мав у цивільному житті.

29 липня ледь не загинув. Позиція «Сакура». З п'ятої ранку до шостої вечора ворог «поливав усім — міномети, арта, скиди. Лежали в «копанках». Нашу позицію «спалили». Думаю, засікли, коли дрон їжу «підвіз». Добре, що в мене міцні нерви. Це допомогло контролювати ситуацію.

Не всі такі — один залишив позицію. Інший — автоматом прикрився від «скиду». Перев'язав його і відійшли. Загалом обійшлося — двоє легких «трохсотих».

Україна тримається завдяки волі та силі духу бійців. По собі суджу: не уявляв, що маю такі внутрішні резерви — ходити з десяток кілометрів, маючи на плечах 30 кілограмів «вантажу». Але після першої роботи усвідомив — сподобалося все, що я роблю.

Жити хочеться. Але смерті не боюся. Готовий до того, що в будь-який момент можуть «покласти». Знав, на що йшов.

Якщо виживу — залишуся в армії. Житиму виключно для себе.

«Я знайшов себе в армії.»

«Німець», боєць батальйону «Шквал» 59 ОШБр БпС

keyboard_arrow_up