«Пішов у пекло без страху»: сповідь бійця десятого батальйону (Соціальна реклама)

У шість років потрапив в аварію – збила машина. Зламаний таз, черепно-мозкова травма. Тільки у реанімації пролежав півтора місяці. Наслідок – не проходив строкову службу.

Вчився в сільськогосподарському технікумі. Спеціальність – ветеринарний фельдшер. Але жодного дня не працював за нею. Одружився в 22. Треба було годувати сім’ю. Подався на завод будматеріалів. Мав 300 гривень на місяць – чи не найбільше з усіх. Це кінець 90-х. Серйозні гроші. Але й працював у поті чола.

Коли перестали платити, пішов на приватні фірми. Купа відряджень – здебільшого по Львівщині, звідки я родом. Згодом і в Києві працював, і в Росії – Санкт-Петербург. До війни. Там отримував півтори тисячі доларів на місяць, вихідних практично не мав. Удома – щонайбільше 600.

24 лютого 2022 року був у рідному селі. Велика війна не стала несподіванкою, хоча до останнього сподівався, що керівник ерефії не піде вперед.

Повістка не приходила три роки. Але знав, що у разі чого – піду. І коли у березні цього року мене перестріли працівники ТЦК і запитали документи, сприйняв спокійно. Одна ВЛК комісія мене не прийняла. Інша дала висновок – придатний.

БЗВП пройшов у 51 рік. Особливо нічого не боявся. Розумів, після цього піду в пекло. Але принцип такий – не панікувати.

Перший вихід на позицію – 23 липня. Стояли 45 днів. Найважче – це коли немає води та цигарок, бо я палю з четвертого класу і йде пачка в день. Бо не завжди наш дрон може скинути те, що потрібно, у належне місце. Без води на третій день – надважко. Вже немає чим плюнути.

Взяли полоненого. На позиції нас троє. Один відпочиває, один – закопується, ще один – «на рації». Раптом чуємо голос з посадки: «Украинцы, братья, не стреляйте, я безоружный, иду сдаваться». Ми «шмальнули» на той голос. Але чуємо далі говорить. Я збоку забіг і думаю: все одно з з’явишся. Бачимо, вилазить «чудо» в трусах та кросівках. «Заламали» його, поклали на землю. «Только не убивайте», - благає. «Та лежи, - відповідаємо, - кому ти потрібен». Сам з Тюмені, 23 роки, контрактник. Вирішив здатися, бо їх кинули в бліндажі, напарника «задвохсотили», доводилося замість води пити сечу. Спілкувалися з ним українською, все розумів. Запитував, чи Зеленський ще веде шоу, бо до війни хотів потрапити на концерт «Кварталу».

Коли вийшов з позиції і набрав дружину, почув: «Ти постарішав». Відповів: «Зараз поголюся і помолодшаю».

«Розумів, що після бзвп піду в пекло. Але мій принцип – не панікувати»

«Вус», боєць десятого батальйону 59 ОШБр БпС