Окупація, втеча і нове життя у Вінниці: що пережила 14-річна Ксенія (соціальна реклама)
Ксенії 14 років. Війна змусила її залишити рідний Херсон і пройти шлях вимушеного переміщення через Ізмаїл до Вінниці. За цими переїздами — досвід окупації, страх і втрата відчуття стабільності, з якими довелося зіткнутися ще в дитячому віці. Водночас Ксенія зберегла здатність рефлексувати, говорити про пережите та шукати опору в новій реальності. Її історія — це голос підлітки, яка проживає війну усвідомлено й намагається відновити відчуття безпеки та майбутнього.
Хто така Ксенія
Ксенія — 14-річна дівчина з Херсона.
Вона чутлива, глибока і неймовірно зріла не за роками.
Ксенія має особливу здатність розуміти емоції інших — і прагне, щоб світ був чесним і справедливим.
«Я люблю справедливість. Хочу, щоб усі люди були рівними.» — Ксенія
До війни
До війни Ксенія жила у Херсоні — теплому, сонячному місті, яке вона називає своїм улюбленим місцем на Землі.
«Херсон для мене був дуже гарним і теплим. Люди були добрі, завжди допомагали.»
Вона ходила до школи, займалася танцями, брала участь у конкурсах, жила серед великої і дружної родини.
Коли почалася війна
«Ми сиділи вдома і почули, як у під’їзді виламують двері. Ми вимкнули телефони, видалили чати, сховали їх. Це було дуже страшно.»
Ксенія двічі пережила, як окупанти заходили до будинку. Родина прийняла рішення виїжджати, коли стало небезпечно залишатися.
«Було страшно, але я намагалася не показувати. Думаю, і батьки теж приховували свій страх.»
Шлях евакуації
Маршрут родини:
Херсон → Миколаїв → Ізмаїл (Одеська область) → Вінниця.
«У Миколаєві були лише день, потім два місяці жили в Ізмаїлі, а вже потім — Вінниця.»
Родина виїхала майже без речей — лише з двома рюкзаками й ноутбуками.
З ними були домашні улюбленці — кіт і собака.
Нове життя у Вінниці
У Вінниці Ксенія знайшла нових друзів, школу, студію танців і спокій.
«У школі всі до мене добре ставилися. У мене з’явилися нові друзі — одна подруга в школі, одна на танцях.»
Адаптація не завжди була легкою — іноді траплялися образливі слова чи нерозуміння.
«Дехто підтримував, а дехто казав: “Чого ти сюди приїхала?”. Я нікому не побажаю пережити таке.»
Танці — її сила
Ксенія танцює з трьох років.
«У Херсоні я займалася джаз-фанком, хіп-хопом, контемпом, брейком, денсхолом.»
Вона чемпіонка України та світу з вуличних танців.
«Батьки й сестри кажуть, що дуже мною пишаються.»
Навіть у найважчі моменти вона продовжує виступати.
«Якось дізналася про “приліт” у наш будинок прямо перед виступом. Мій танець був про дівчину з окупації. Я виступила, а вдома плакала.»
Сім'я і підтримка
Ксенія живе з батьками та молодшим братом, старший брат живе та працює в Херсоні..
Її старші сестри — волонтерки, допомагають військовим і переселенцям.
«Я ними пишаюся. Вони мої приклади.»
Батько та мати поруч, підтримують доньку у всьому.
Навчання і мрії
Ксенія добре навчається, хоча точні науки даються складніше.
Вона планує вступити до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого — як її брат.
«Я хочу стати юристкою, щоб захищати людей і створити школу собак-поводирів для незрячих.»
Внутрішня сила
Ксенія має високу емоційну чутливість і вже вчиться піклуватися про себе.
«Я практикую медитації. П’ять хвилин у тиші допомагають заспокоїтися.»
Вона працювала з психологами й навчилася розуміти свої емоції.
Її спокій — небайдужість, а глибока внутрішня зрілість.
Герої й вдячність
«Для мене герої — це наші військові. У холод, дощ, мороз вони не здаються. Завдяки їм ми живемо.»
Мрія про майбутнє
«Я уявляю, що коли настане перемога, ми повернемося додому. Херсон стане кращим, ніж був. Ми його відбудуємо.»
«Хочу створити середовище підтримки для військових, щоб вони не залишалися наодинці зі своїми травмами.»
Голос Ксенії для світу
«Сьогодні війна в Україні, а завтра може бути будь-де. Важливо не мовчати, допомагати і не проходити повз чужий біль.»
Коли весь Херсон каже «ми свої». Люди з українськими прапорами та плакатами — це Херсонці, які не зламалися під окупацією. Для Ксенії це був момент, коли вона зрозуміла: любов до рідного міста — сильніша за страх.
Дім там, де серце. Ксенія з братом і їхнім котом — ось що для неї означає справжній дім. Навіть коли шлях непростий, родина — це підтримка, яка не зникає.
Мить миру серед турбот. На фото — Ксенія з молодшим братом під час прогулянки лісом. Такі миті дозволяли їй відчути спокій і силу перед черговими випробуваннями війни.
Малювання як порятунок. Ксенія знаходить у мистецтві підтримку й спокій. Малювання стало не лише частиною навчання, а й способом висловити почуття, які важко передати словами.
Ксенія сьогодні. Життя триває, попри втрати. Ксенія продовжує вчитися, дорослішати, тримати себе в руках. Але вона ніколи не забуде Херсон.
Довіра й контакт. Ксенія знаходить опору в простих, тихих моментах і в любові до тварин — це частина її внутрішньої рівноваги після вимушених переїздів.
Ксенія сьогодні. Підлітка, яка пройшла окупацію й евакуацію, але зберегла здатність рефлексувати й говорити про пережите.
Танці як мова сили. Ксенія танцює з трьох років і продовжує тренування та виступи вже у Вінниці — як частину життя, яке довелося будувати заново.
Сцена під час війни. Виступи для Ксенії — не лише про конкурси, а й про спосіб тримати фокус і витримку в реальності війни.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
