«Наш дім зруйнований»: історія 12-річної Віолети з Донеччини (соціальна реклама)
Віолета, 12 років, з Донеччини. Дівчинка, чиє дитинство розділилося на «до» і «після» війни. Рідний дім, школа, друзі та звичне життя залишилися позаду через бойові дії. Вимушене переміщення з Донецької області до Хмельниччини, а згодом до Вінниці стало випробуванням, яке Віолета проходить із гідністю, силою та внутрішньою зрілістю, не по роках. Попри втрати й постійну невизначеність, вона продовжує вчитися, мріяти й будувати своє майбутнє. Її історія — це свідчення стійкості українських дітей та нагадування світу про ціну війни, яку вони змушені платити.
Хто така Віолета
Віолета — 12-річна дівчинка з Донецької області.
Тиха, вдумлива, уважна до деталей. Має тонке відчуття людей і ситуацій, легко помічає те, що інші можуть не помітити.
Вона вміє бути сильною — не голосно, а по-справжньому.
«Треба не опускати руки, починати нове життя, навіть якщо дім зруйновано.» — Віолета
До війни
До повномасштабного вторгнення Віолета жила з батьками й старшим братом у Донецькій області.
Любила танцювати — займалася хіп-хопом, багато читала, грала з друзями у дворі.
«Ми вдома грали в доганялки, у футбол…»
Коли почалася війна, вона була вдома з мамою.
«Мама сказала, що почалася війна, і щоб ми сіли подалі від вікон.»
Виїзд із дому
Родина виїхала не одразу. Спочатку — до бабусі, потім у Хмельницьку область, а згодом — у Вінницьку.
«Ми брали тільки найнеобхідніше. Одяг, документи. Іграшки не встигла взяти.»
Всі були напружені, але трималися разом.
«Всі були сумні, нервові, хвилювались.»
Їхали з вірою, що це ненадовго.
«Ми думали — кілька місяців, і все закінчиться.» — мама
Новий дім і школа
У Вінниці Віолета пішла до нової школи.
«Це перший раз, як я пішла сюди, і весь час у цій школі.»
Однокласники прийняли її тепло.
«Більше підтримували.»
Зараз у неї чотири близькі подруги, з якими говорить переважно про школу й навчання.
«Мені подобається навчатися. Добре вчуся, маю гарні оцінки.»
Навчання й зростання
Віолета дуже відповідальна. Вона сама прокидається, готується до школи, планує свій день.
«Раніше було важче, тепер вона більш самостійна.» — мама
Її улюблені предмети — музика, мистецтво, англійська, математика.
«Підтягую історію. Хочу краще знати англійську.»
Вона вчиться не лише для оцінок — а щоб бути готовою до життя, яке будує сама.
Сім'я та підтримка
У Віолети тісні стосунки з мамою.
Вони разом проходили складні моменти, підтримуючи одна одну.
«Ми багато пережили разом, і зараз у нас усе добре.» — мама
Брат живе окремо, але вони підтримують зв’язок.
Мама каже, що донька стала більш спокійною й упевненою.
«Вона вчиться справлятися з емоціями.»
Внутрішні сила і чутливість
Віолета має глибоке внутрішнє відчуття рівноваги.
Її мама каже, що вона «відчуває серцем».
Коли засмучується, не шукає розради назовні — просто дає собі час.
«Нічого не роблю спеціально.» — Віолета
Її сила — у тиші. Вона не говорить багато, але коли каже — це завжди по суті.
«Мир — це спокій, коли нічого не хвилює і можна жити нормально.»
Після втрати дому
Віолета знає, що їхній дім зруйнований.
Та для неї новий дім — не просто будівля, а місце, де поруч рідні.
«Наш дім зруйнований. Новий ми будуємо тут.»
Вона вчиться приймати зміни, не втрачаючи віри у добро.
Психологічна підтримка
Після переїзду Віолета працювала з психологами.
Їй допомагали говорити про те, що відчуває.
«Вона сама справляється зі своїми емоціями. Але ми підтримуємо її.» — мама
Зараз дівчинка вміє контролювати свій настрій і допомагає іншим дітям у класі.
Мрії та майбутнє
«Зараз я не бачу майбутнього, не знаю, що буде завтра.» — сказала Віолета на початку розмови.
Але, слухаючи її, розумієш: вона все ж має мрію — жити в мирній Україні, здобути освіту, допомагати відбудовувати країну.
«Хочу брати участь у відбудові України.»
Вона хоче навчитися добре володіти англійською, вступити до вишу й мати професію, яка дозволить допомагати людям.
Голос Віолети для світу
«Мир — це коли нічого не хвилює і можна жити нормально.»
«Треба не опускати руки, починати нове життя, навіть якщо дім зруйновано.»
Очима дитини, що подорослішала рано. Цей погляд тримає в собі більше, ніж просто дитинство. Він пам’ятає дорогу з дому, зміни, втрати — але й силу, з якою Віолетта продовжує жити.
Сміх, що лікує. Осінь сипле листям, а Віолетта — сміхом. Серед жовтого вітру й дерев вона знову стає дитиною, яка не забула, як радіти.
Рух уперед. Навіть коли навколо — порожнеча й невідомість, вона рухається вперед. Ролики — наче крила, що допомагають балансувати у новій реальності.
Братська підтримка. Коли світ руйнується, міцно тримаєшся за того, хто поруч. Брат — як мур за плечима, а квіти — як пам’ять про красу, що ще існує.
Нове життя в обіймах рідних. Віолетта втратила дім, але не втратила сім’ю. Сміх, тепло й блискітки на підлозі — доказ, що любов можна перевезти в будь-яке місто.
Світло, яке не згасло. Вона — кольорова, яскрава, впевнена. Попри всі труднощі війни, Віолетта продовжує бути собою, світитися зсередини.
Моя Україна в серці. Навіть у новій школі й новому місті вона не забуває, звідки родом. Традиції — її коріння, що тримає міцно в землі.
Золоті троянди з листя. З найпростіших речей вона створює красу. Віолетта — дівчинка, яка навіть у війні вміє бачити золото в опалому листі.
Опитування проводилось ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
