«Можна втратити дрон. Людину – ні» (соціальна реклама

Я з Харкова, тому війну відчув з найпершого дня «повномасштабки». 24 лютого 2022 року на місто полетіли ракети. Якщо чесно – прокинувся і пішов спати далі. Згодом замислився – чим можу бути корисним. До великої війни займався вантажоперевезенням, фінансово на ногах стояв міцно. З її початком став волонтерити. Вважав, що цього мало. І з 2023 року записався добровольцем.

Мені 32. На строкову, в це 2012-го, мене не взяли. Сказали, що військо не потребувало таких, як я. Махнув рукою і зайнявся своїми справами.

Чесно – до Росії ставився нормально. Аж поки почалася війна. Родичів мав, батько там народився. Зрозуміло, що зараз усі зв’язки обірвані. Вони довбограї. Почати війну в 2021 столітті це що в голові має бути? Завжди можна домовитися. Не хочете? Що ж будемо воювати.

З ТЦК мій шлях проліг до Житомира. 77 десантно-штурмова бригада. Мені було все одно – ДШВ то ДШВ. Хоча ставлення до людей там було жорстке. У 59-й – набагато людяніше. 

Коли проходив бзвп – то морщився від «радянщини». Багато непотрібного. Приклад – стрільба стоячи. Навіщо, якщо все одно в реальному бою не знадобиться?

Воював під Бахмутом. То була війна артилерії. Просто було зайти і вийти з позиції. Зараз – зась. Війна дронів.

Спочатку лягав на землю після кожного пострілу ворога з мінометки. За півтора – два тижні адаптувався. Щодня виходили на позиції. Ввечері – змінювалися. Найбільший страх – протитанкова керована ракета. Розумів, якщо влучать – кінець. Бог милував. 

У 59-й займаюся інженерною роботи. Їздив на бронемашині. Група заїжджала за «нуль» на 100-200 метрів, виставляли «єгозу» і назад. Це тоді. Зараз – дистанційне мінування, аби техніка росіян не пройшла і було легше нашій піхоті.

В 77-й літав на «мавіку». Після поранення ноги в лютому і реабілітації командир батальйону підтримки  запропонував складніші «елементи». Зараз літаю на «бомбері». Ти робиш на ньому те, що раніше хлопці «вручну». Це значно раціональніше. Можна втратити дрон – це тільки гроші. Куди трагічніше – втратити людину. Це біль і сльози.

Усе треба прораховувати до дрібниць. Висоти, зокрема. Сьогодні ти можеш використати один прийом, а завтра він не спрацює. Підкреслю: «пілоти» ворога – не ідіоти. Воювати уміють. Але ми з ними на рівних. Це сповнює гордістю. І тільки підкреслює: я ухвалив правильне рішення, коли пішов на війну.

«Філін», боєць батальйону підтримку 59 ОШБр БпС