«Краще не мав би орденів. Це означало б, що побратими живі»: історія артилериста з Вінниччини (соціальна реклама)
15 вересня 2025 року вважаю своїм другим днем народження. Виїжджали з позиції. До лінії бойового зіткнення – 7 кілометрів. Працювали на самохідній артилерійській установці. Усю ніч і до ранку ворог «крив» нас fpv-дронами. Знищили гармату, бліндаж. Треба було від’їжджати. Коли проїхали чотири кілометри, дістали дві російські «пташки».
Частково спрацювали засоби радіоелектронної боротьби. Це дозволили нейтралізувати «ефект» від одного FPV. Але інший дрон влучив – «прошив» кришу машини. Євген і Сергій загинули миттєво. Олександра поранило.
Я народився в сорочці. Дістав Олександра і потягнув його в посадку. Там він стік кров’ю – нічого зробити було неможливо. Досі пам’ятаю його останні слова: «Побудь коло мене». Серце кров’ю обливалося, але мусив відповісти: «Не можу, треба пацанів витягувати». На щастя, врятував командира гармати Богдановича, теж пораненого. З кілометр його тягти довелося.
Женька позитивний був. Харків’янин, місяць не дожив до 45-річчя. Справедливий, не любив коли глузували з людей. Мав сина. Обожнював солодке. Несолодко тільки мені було на його похованні. Не міг слова вимовити. Три роки його знав, а здавалося – усе життя.
Сергій з села Козятинського району. Ніколи ні в чому не відмовляв. Спокійний як удав. Його неможливо було з рівноваги вивести. В екіпажі два роки разом від’їздили. За рік до загибелі одружився.
Саньці з Гайсинського району було 27. Рік в батареї відслужив. Перед виїздом приїхав з відпустки і сказав: «Так не хотілося сюди. Вдома класно – дружина, син». Батьки рано померли, виховувала бабуся.
Сам лікувався до лютого. 12 осколків в спині залишилося з 50. І це ще після реабілітації: керівництво підрозділу відправило у березні на відпочинок до Закарпаття. Подих перевів, але стерти з пам’яті те, що пережив і побачив, неможливо.
Гасло наше було таким: мусимо ми, бо ніхто інший цього не зробить.
За події 15 вересня отримав від президента орден «За заслуги» 2 ступеня. Раніше вже мав подібний, тільки 3 ступеня. 2023-го був прикомандирований у 70 батальйон – в піхоту. Контактний бій під Невельським на Донеччині. Наступ ворога за підтримки артилерії. Витягнув двох людей з поля бою. Один помер у мене на руках. Інший, з простреленою ногою, вижив. Кілометри два тягнув – по очереті, води.
Під час контакту росіянин виходить з окопа і волає: «Хохол, сдавайся». Граната у його напрямку – найкраща відповідь на його пропозицію.
Що цікаво FPV дрони і тоді були. Просто зараз вони летять як горобці. А тоді – наче ворона, яка махає крильми.
До війни на будівництві працював монтажником. 8 років у Києві. Одружився в 21 - мусив дбати про забезпечення сім’ї. До ТЦК сам пішов. І зараз би так зробив – тільки б служити з тими хлопцями, що поруч.
Ордени від держави зберігаю вдома. Поруч – грамоти 13-річного сина за різні досягнення. Співставляємо успіхи. Але часто думаю, що краще мені б хвалитися було нічим. Це означало би, що побратими живі. Хоча в моїй пам’яті вони такими і є – цих людей не забуду.
«Щасливчик», боєць самохідного артилерійського дивізіону 59 ОШБр БпС
