«Хочу в школу, бо там «Цілющий ліс»: як на Вінниччині повертають дітям почуття безпеки під час війни (партнерський проєкт)

• «Цілющий ліс» — таку милозвучну назву має методика, що дає можливість розвинути життєстійкість у дітей в умовах війни та інших стресових ситуацій. Що вона являє собою? Хто її запропонував освітянам нашої області? Як втілювали в життя і який отримали результат?
• Про це у розмові з журналістом сайту «20 хвилин» розповіла методистка Навчально - методичного центру психологічної служби системи освіти Вінницької області, психологиня Вікторія Козачишина. Вона одна з тих, хто втілював в області новинку — програму «Безпечне місце» за методикою «Цілющий ліс».

«Спершу подумала: ще одна програма, і в душі виник спротив»

—Методику «Цілющий ліс» нам запропонував Український фонд «Благополуччя дітей», — каже пані Вікторія. — Фонд працює з педагогами, соціальними працівниками, родинами. Коли почалося повномасштабне вторгнення, у керівництві фонду задумалися над тим, як допомогти дітям. Адже війна — це великі тривоги не тільки для дорослих, це біда для маленьких сердець. Діти мимоволі потрапляють у стресові ситуації, це виснажує їхню психіку, підвищує ризик посттравматичних розладів. Якщо вчасно надати допомогу нашим маленьким громадянам, можна повернути їм відчуття безпеки, підтримати їхню життєстійкість. Одне слово, дитина отримає можливість почуватися більш безпечно і розвиватися навіть у таких непростих умовах.

Нагадаю, наша область є одним із шести регіонів держави, де впроваджували пілотний проект програми «Безпечне місце» на основі згаданої методики «Цілющий ліс». Крім нас, новинку втілювали у Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Черкаській і Чернівецькій областях, а також у Києві. 

— Прошу, уточніть, хто є розробником методики «Цілющий ліс», такої актуальної нині? — запитую співрозмовницю.

—Її авторами є двоє відомих фахівців з Ізраїлю, — продовжує Вікторія Козачишина. — Один з них — Мулі Лахад, психолог, знаний фахівець з вивчення психологічних травм та механізмів подолання стресів, він входить до основоположників ізраїльської системи ментального здоров’я. Прізвище іншого фахівця — Ронен Бергер, доктор філософії, засновник методу природної психотерапії. Працівники фонду під час пошуку механізму допомоги дітям натрапили на їхні роботи. Написали листа пану Лахаду. Він надав згоду на використання методики в Україні для роботи з дітьми, які потерпають від війни. Йдеться про хлопчиків і дівчаток віком 4-7 років. Саме на таку категорію розрахований «Цілющий ліс».

Для довідки

«Цілющий ліс» — це психопрофілактична методика роботи з дітьми 4-7 років. Завдяки діяльності на природі та мудрому супроводу фасилітаторок і фасилітаторів діти зміцнюють свою природну резильєнтність і здобувають незамінні навички для безпечного й щасливого життя.

Кожна дитина від народження має великий потенціал життєстійкості. Активувати його допомагає цілюща сила природи, творчість і гра.  

— Мимоволі виникає питання, пані Вікторіє, наскільки прийнятними є рекомендації ізраїльських фахівців для нашої ситуації, для наших дітей? 

— Спершу Фонд «Благополуччя дітей» адаптував ізраїльську методику до наших умов, — говорить пані Козачишина. — У нашому місті її апробували у закладі дошкільної освіти №7 і  гімназії №24, це комунальні заклади Вінницької міськради. Апробація тривала упродовж року. Ми давали відгуки до Фонду. Детально описували, яка вправа сприймається добре, а яка не сприймається дітьми і її треба замінити. Були також відгуки від батьків. З таким багажем напрацювань ми їхали у Київ. Дуже вдячні працівникам Фонду, що до нас дослухалися, наші пропозиції взяли до уваги. Легко знайшли порозуміння щодо актуальності таких пропозицій. На мою думку, нині методика,  сказати б, настільки відшліфована, що її можна брати і просто упроваджувати у закладах дошкільної і шкільної освіти.

—До речі, як Ви особисто, пані Вікторіє, сприйняли пропозицію щодо впровадження такої методики?

—Сприйняла з супротивом, — каже, усміхаючись, співрозмовниця. 

—Чому?

—Спершу поставилася, як до чергового документа. Розмірковувала приблизно так: ще одна програма! Знову буде гора паперів, звітів і т.д. Мій супротив став ще більшим, коли нам повідомили, що для роботи з дітьми доведеться виконувати таку роботу, як розпалювати багаття, працювати на природі. Одразу виникло питання: хто нам це нам дозволить? Але практика все змінила. Програму впроваджували, як у невеликих сільських закладах, так і в школах та дитячих садочках обласного центру. І всюди — позитивний результат! Це правда. Я не перебільшую. Найбільш важливо — діти змінилися за час участі у програмі. І не тільки діти, змінилися, а й ми, ті, хто проводив заняття. Тому нині я одна з найактивніших пропагандистів програми «Безпечне місце» і методики «Цілющий ліс». Таких ефективних, дієвих програм, як наша, більше немає, принаймні, я про них не знаю. 

Для довідки: у 886 дітей стало більше радості

Вінниччина одна з шести пілотних областей, де проводили заняття за методикою «Цілющий ліс», але тут ними охопили найбільше учасників програми у порівнянні з іншими пілотними регіонами. У нашому регіоні участь у програмі взяли загалом 886 дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Заняття проводили у 44-х закладах дошкільної освіти і 54-х школах 23-х територіальних громад. Для їх проведення підготували 98 педагогів. Що ще важливо: жоден з навчальних закладів не випав з програми за час її адаптації, а згодом — впровадження.

12 занять протягом трьох місяців

Упродовж усієї розмови  — від її початку і до завершення  — Вікторія Козачишина розповідала про «Цілющий ліс» з неабиякою цікавістю. Звернув увагу, що методика має елементи певної казковості. На одному з перших занять дітям розповідають історію з нотками смутку: йдеться про пожежу, що раптом виникла у лісі. На щастя, полум’я приборкав рясний дощ. Минув час — і обгорілі дерева знову вбралися у звичні зелені шати. Обличчя діток засяяли радістю. До цього їх спонукав фінал розповіді.

— Цей приклад є у методиці «Цілющий ліс», — продовжує пані Вікторія. — Його використали для того, щоб закласти у свідомість дітей важливе розуміння: якщо природа може відновитися після пожежі, а ми є частинкою природи, значить, і в нас є сила на відновлення. Отож, в основу програми закладена ідея життєстійкості. Через історії про природу, яка відновлюється після пожеж, буревіїв, чи інших катаклізмів, діти роблять важливий для себе висновок: у кожного з нас теж є сила для відновлення.

А щоб пожеж у лісі не було, його необхідно охороняти. Хлопчикам і дівчаткам пропонують стати охоронцями лісу. Вони з радістю погоджуються на таке. Відтак відбувається ритуал посвяти.

«Спільна праця відновлює у дітей почуття безпеки, а природа сприяє зміцненню стресостійкості»

—Ви розповіли про одне із занять, а скільки їх загалом у програмі?

— Загалом у нас 12 занять, — говорить співрозмовниця. — Вони проводяться в один і той самий день, це п’ятниця, протягом трьох місяців, відбуваються після уроків. Проводять їх здебільшого на свіжому повітрі, інколи — у класі. До речі, починаються заняття однаковим ритуалом: дітям пропонуємо спеціальну методику дихання, це зміцнює нервову систему, вони діляться емоціями, шукають самотужки рішення, як вийти із складної ситуації. А ще ми виконували деяку роботу. Наприклад, висаджували дерева і доглядали за ними. Спільна праця відновлює почуття безпеки у дітей, а природа сприяє зміцненню стресостійкості. І це тільки окремі моменти активностей. Всі завдання і вправи для занять є у програмі. 

«Через історії про природу, яка відновлюється після пожеж, буревіїв, чи інших катаклізмів, діти роблять важливий для себе висновок: у кожного з нас теж є сила для відновлення. Ідея життєстійкості — в основі програми».  

Важливо почути дитину

— Чудовим у програмі є те, що вона не передбачає оцінювання дітей, —  веде далі розповідь психологиня Козачишина. — З дітьми працюють двоє — педагог і психолог. Один проводить активності, це робить педагог, інший спостерігає за поведінкою, комунікаціями, емоціями хлопчиків і дівчаток. Дорослі не виступають у ролі судді. Педагог і психолог є фасилітаторами — людьми, які створюють безпечне поле для дитини.

Фасилітатор не говорить, що треба зробити. Він запитує: чим я можу вам допомогти? Діти самі знаходять відповідь. Нам важливо почути дитину! Наведу маленький приклад: хлопчик підійшов до мене під час заняття і каже, що не знає, як йому бути у ситуації, що склалася, не знає, як правильно вчинити. Просить підказки. Натомість чує у відповідь інше. Чує пораду, а не підказку. Пропоную йому підійти до гурту діток і запитати, як би вони діяли у його ситуації. Він дослухався до поради. Бачили б ви, скільки підказок почула дитина від своїх однолітків! Йому не тільки радили, його обіймали, підбадьорювали, казали,  що все в нього вийде. 

Висновок з цієї історії такий: не слід пропонувати малюкам готових рішень, треба підказати, як вони самі мають знайти їх. Тоді в дитини формується впевненість, уміння комунікувати і внутрішній спокій. Повторюю, тут важливо почути дитину і сформувати почуття її особистої відповідальності. 

На наших заняттях діти вчилися домовлятися, встановлювати правила, вирішувати конфлікти… 

«Чудовим є те, що програма не передбачає оцінювання дітей. Дорослі не виступають у ролі судді. Педагог і психолог не дають готових рішень, вони створюють безпечне поле, в якому діти вчаться самостійно знаходити відповіді на питання, які в них виникають».

«Дитині кажуть: «Заспокойся!». А як це зробити?»

 — У нас було четверо дітей, які спершу трималися осторонь, — слухаю далі розповідь Вікторії Козачишиної. — Ми нікого не змушували, діти добровільно, за порадою батьків вирішували брати участь у програмі, чи ні. Четверо, як уже згадувала, не виявляли бажання долучатися до гурту. Одна дівчинка приходила у навушниках і ні з ким не спілкувалася. Сиділа і слухала музику. Але після третього заняття зняла навушники, підійшла до однокласників і сказала: «Я хочу бути разом з вами. Приймете мене?». Діти її обіймали, пригортали... Вона світилася від щастя! Так само й інші троє згодом попросилися до гурту.

Ще приклад — хлопчик постійно розмальовував ручкою руки. Вони в нього були в цяточках, чистої частинки не залишалося. Робив він це від хвилювання, перебував у напруженні. І ось після одного із занять він зізнався: «Я сьогодні уже не малював свої руки, подивіться, вони чисті». Дитину ніхто не вчив, як заспокоїтися, зняти напруження. Зазвичай дорослі кажуть: «Заспокойся!» А як це зробити  — допоміг дитині «Цілющий ліс». 

Потішила розповідь мами одного учня. Жінка розповідала, що п’ятниця у їхній сім’ї стала особливим днем. Бувало, син говорив: «Коли вже настане п’ятниця?». На запитання, чому це його так цікавить, відповідав: «У п’ятницю я найбільше хочу в школу, бо в цей день у нас «Цілющий ліс».

— Наша програма передбачає створення реального «безпечного місця» на території закладу освіти, — пояснює співрозмовниця. — Одними з таких стали ділянки, де нині ростуть дерева і кущі, які висаджували діти. Як я вже говорила, спільна праця відновлює почуття безпеки у дітей, а природа сприяє зміцненню стресостійкості. Такі місця діти називають місцем нашої сили. Вони приходять сюди на перерві, кладуть на стовбур руки, при цьому говорять, що тут їхнє місце сили. 

«Наше завдання не просто виконати написаний у програмі  текст, а почути дитину, побачити її емоції»

Повернула нас до природи і… до самих себе

— Скажіть,  будь ласка, пані Вікторіє, як програма позначилася на тих, хто її впроваджував, фасилітаторах?

— Програма змінила не лише дітей, а й освітян, які брали у ній участь, — каже співрозмовниця. — Коли ми аналізували, як програма «Безпечне місце»  вплинула на нас, дорослих, то зрозуміли, на перший погляд, просту річ: вона повернула нас до природи і до самих себе. Таких ефективних, дієвих програм, як наша, більше немає, принаймні, я про них не знаю. Я про це вже говорила і буду повторювати ще багато разів.

— Що далі?

— Запит на програму зростає, — говорить Вікторія Козачишина. — Після перших результатів почали надходити запити на її впровадження від інших навчальних закладів. Адміністрації звертаються з проханням навчити ще фахівців, хочуть впроваджувати…

Починаючи з 1 березня, її продовжать у вже згаданих навчальних закладах, тобто тих, де її адаптували і потім упроваджували. Це, нагадаю, у 44-х закладах дошкільної освіти і 54-х школах. Знаю, що до них планують доєднатися ще п’ять шкіл і дві дошкільні установи.

Для довідки

Методика «Цілющий ліс» впроваджується в межах проекту «Зміцнення життєстійкості та покращення психічного здоров’я дітей в Україні шляхом тренінгової програми для освітян». Проект реалізує Український фонд «Благополуччя дітей» з Дитячим Фондом Німеччини за фінансування Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку.