«Я чоловік та воїн»: нацгвардієць із Вінниччини розповів про бої, контузію та мрії після війни

• До повномасштабної війни він ремонтував автомобілі, а тепер керує бойовими дронами на фронті.

• Нацгвардієць із Вінниччини з позивним Глечик пережив ворожу атаку, вибух і контузію на Покровському напрямку.

• Він розповів, як опинився у війську, що запам’яталося з бойових виходів і про що мріє, коли війна залишиться позаду.

27-річний нацгвардієць із Вінниччини з позивним Глечик до повномасштабної війни працював на СТО та допомагав батькам по господарству. Наступного ранку після російського вторгнення він прийшов до військової частини, щоб стати на захист України. Згодом опанував роботу з бойовими дронами, виконував завдання на Покровському напрямку, пережив ворожу атаку та контузію.

Тепер, повернувшись із бойового завдання, продовжує тренуватися й передавати досвід побратимам. А ще мріє про мирне життя, дитячий сміх і власну справу. Історію військовослужбовця опублікував 40 полк імені полковника Данила Нечая Національної гвардії України.

Із СТО до військової частини

Глечику 27 років. До повномасштабного вторгнення він жив звичайним життям: ремонтував автомобілі, допомагав батькам із господарством, будував плани на майбутнє. Військовий досвід уже мав, адже раніше проходив строкову службу в частині, до якої згодом повернувся добровольцем.

24 лютого 2022 року змінило його життя. Тоді чоловікові було 23 роки. Він не став чекати, а вже наступного ранку прийшов до військової частини.

«Коли у твій дім вривається лютий ворог, який хоче усіх знищити, то тут нічого довго думати. Наступного ранку я вже стояв біля входу у військову частину, щоб взяти до рук зброю і захищати свою державу», — розповідає Глечик.

Він вирішив повернутися туди, де вже знав людей і командування. На початку служби військовослужбовець охороняв важливі державні об’єкти. Згодом опанував новий напрямок — роботу з безпілотниками.

Бойові завдання та ворожа атака

Перший виїзд Глечика в район виконання бойових завдань відбувся у вересні 2025 року. Спочатку він працював із розвідувальним дроном, а згодом почав виконувати завдання зі скидання боєприпасів по ворожих цілях.

До бойових умов довелося пристосовуватися швидко. Навіть після навчання та підготовки реальна ситуація на передовій вимагала нових знань і практичних навичок.

«Коли приїжджаєш у район виконання бойових завдань, то треба швидко адаптуватися і багато чому вчитися. Нові навички опановував буквально на ходу. Поруч були побратими, які допомагали, підказували, ділилися досвідом», — згадує нацгвардієць.

Робота оператора БпЛА дає змогу вести розвідку, спостерігати за ситуацією та допомагати підрозділу виявляти ворога. Проте за кожним завданням стоять небезпека та необхідність швидко ухвалювати рішення.

Глечик пригадує, як одного разу біг через місто, несучи дві двадцятилітрові каністри з пальним. Коли дістався побратимів, сам здивувався, скільки сил мав і як швидко подолав відстань із таким вантажем.

Та були й значно небезпечніші моменти. Під час одного з бойових епізодів військові перебували в міській забудові, де противник уже проник на їхню територію. Зв’язок працював нестабільно, а позиція опинилася під вогнем. Ворог був зовсім близько.

«Ми чули, що ворог уже за стіною, в сусідньому під’їзді. Ми забарикадувалися, зайняли вигідні позиції, щоб прийняти ближній стрілецький бій. Але тут стався сильний вибух, нас аж відкинуло ударною хвилею — нас атакували ворожими дронами. Зірочки в очах, гул у вухах», — розповідає гвардієць.

Після вибуху побратим оглянув його, щоб переконатися, що немає кровотечі. На щастя, видимих поранень не було, однак військовий зазнав контузії. Гвардійці вирішили змінити позицію. Прикриваючи один одного, вони змогли відійти й продовжити виконання бойових завдань.

«Зі мною все добре»: що допомагає триматися

Поки військові перебувають на передовій, на них чекають удома. Для Глечика це дружина, батьки, брат і друзі. Він намагається щодня повідомляти рідним, що з ним усе гаразд.

«Я на зв’язку. Зі мною все добре», — саме ці слова він намагався писати близьким щодня.

Гвардієць розуміє, що рідним часто не легше, ніж самому військовому. Він знає, де перебуває і що має робити, а близькі залишаються в невідомості та хвилюються за його життя.

Після повернення з ротації Глечик не припиняє підготовки. Він удосконалює власні навички й ділиться досвідом із побратимами, які ще не мають бойового досвіду. Адже на війні знання та вміння можуть стати вирішальними.

Попри пережите, чоловік думає не лише про службу, а й про те, яким буде його життя після війни. Він мріє про час, коли зможе відкласти зброю, започаткувати власну справу та почути вдома дитячий сміх.

«Захищати Батьківщину — це мій обов’язок, бо я чоловік та воїн», — каже Глечик.

За цими словами — не лише його військова служба, а й віра в майбутнє, у якому знову буде місце для звичайних людських планів, родини та мирного життя.

Вас може зацікавити:

Частина Вінниччини залишилася без світла після російських атак: що відомо

«Кроти» всередині системи: як росія добуває дані про українську оборонку

«Я дуже рада, що всі зібралися»: вінничанка відзначила 100 років у родинному колі

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google