Ветеранку з Гайсина Людмилу Менюк нагородили орденом княгині Ольги III ступеня

Альона ЧЕРНІЮК

Після багаторічної служби у війську та допомоги захисникам Людмила Менюк із Гайсина отримала одну з державних відзнак.
Орден княгині Ольги III ступеня ветеранці з позивним «Мальва» вручив Президент України Володимир Зеленський під час Міжнародного ветеранського форуму.

Президент України Володимир Зеленський під час Міжнародного ветеранського форуму вручив орден княгині Ольги ІІІ ступеня ветеранці з Гайсина Людмилі Менюк із позивним «Мальва». Жінка у різні роки служила в «Айдарі», брала участь у боях на сході України, а після початку повномасштабного вторгнення знову повернулася на фронт.

Про нагородження Людмили Менюк повідомила голова Гайсинської районної державної адміністрації Людмила Головашич.

Пішла на війну після загибелі сина

Людмила Менюк — ветеранка російсько-української війни, психологиня, волонтерка та громадська діячка. Її син Станіслав добровольцем пішов на фронт і служив у батальйоні «Айдар». У 2014 році він загинув на війні.

Після втрати сина Людмила вирішила сама стати до лав Збройних Сил України. У січні 2016 року, коли їй було 50 років, вона підписала свій перший контракт із військом і прийшла служити саме в «Айдар» — підрозділ, у якому до цього воював її син.

Для побратимів вона стала «мамою Мальвою».

Спочатку Людмила служила діловодом, хоча хотіла стати сапером. Проте згодом її перевели на іншу посаду, і військова кар'єра почала стрімко розвиватися. Менше ніж за рік вона стала головним сержантом штурмової роти.

«Дуже хотіла стати сапером. Але мені сказали: «Мальво, ні, у тебе в сім'ї є загиблий»», — згадувала ветеранка.

Передова, обстріли та військова інтуїція

Служба Людмили Менюк проходила безпосередньо поблизу лінії фронту. Вона брала участь у бойових діях, працювала з військовими та технікою, а згодом очолила бронетанкову службу батальйону.

Одну з історій того періоду ветеранка згадувала як приклад того, наскільки важливою на війні може бути інтуїція.

Під час перебування на другій лінії оборони під Новомихайлівкою Людмила відчула, що підрозділу потрібно залишити позицію.

«Кажу командиру: «Тут буде біда якась. Щось не те». Він спочатку впирався — каже: «Та нічого тут не буде, до першої лінії далекувато, кілометри три». Але я його таки дістала — перемістилися, а ввечері прилетів “Град” прямо по бліндажу, де ми мали бути», — розповідала «Мальва».

В «Айдарі» вона також відчула особливу силу військового братерства. За словами Людмили, на війні люди можуть без сорому говорити про страх, адже його відчувають усі.

«Людина, яка не була там, ніколи не зрозуміє відвертості, коли ти не боїшся бути смішним. Або коли, не соромлячись, зізнаєшся, як тобі страшно», — говорила вона.

У 2018 році Людмила Менюк очолила бронетанкову службу батальйону. Її підрозділ майже постійно перебував на передовій, де доводилося ремонтувати та евакуювати пошкоджену й підбиту техніку.

Після поранення повернулася до цивільного життя

Наприкінці 2019 року «Мальва» потрапила до шпиталю після чергового обстрілу. Вона отримала забій серця та контузію. Після кількох місяців реабілітації Людмилу Менюк звільнили з військової служби за станом здоров'я.

Після повернення до цивільного життя вона продовжила працювати з людьми. До здобутих раніше дипломів теплоенергетика та педагога додала освіту практичної психологині.

Втім, із початком повномасштабного вторгнення Людмила знову повернулася до війська.

Знову пішла на фронт у 2022 році

У березні 2022 року Людмила Менюк стала доброволицею 205-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони. Разом із побратимами вона брала участь в обороні Сєвєродонецька, а згодом воювала під Бахмутом.

Після 64 днів боїв у Бахмуті Людмила знову потрапила до шпиталю. Через стан здоров'я військово-лікарська комісія ухвалила рішення про її звільнення зі служби.

Проте на цьому її допомога військовим не завершилася. Людмила Менюк продовжила підтримувати захисників і ветеранів як психологиня, волонтерка та громадська діячка.

«Пішла, щоб помститися за сина»

Раніше ми розповідали історію Людмили Менюк та її бойового шляху. На війну вона пішла після загибелі сина Станіслава. Спочатку, за її словами, головним мотивом було бажання помститися за його смерть.

Згодом це відчуття змінилося. Людмила говорила, що продовжила боротьбу вже за майбутнє України та своїх онуків — щоб якомога менше молодих українців гинули на фронті.

Її історія — це не лише про особисту втрату, а й про рішення не залишатися осторонь, коли країна опинилася у війні.

Орден княгині Ольги

Цьогоріч внесок Людмили Менюк у захист України та підтримку військових відзначили на державному рівні. Під час Міжнародного ветеранського форуму Президент України Володимир Зеленський особисто вручив їй орден княгині Ольги ІІІ ступеня.

Ця нагорода стала відзнакою її багаторічної служби, мужності та громадської діяльності.

Для Людмили Менюк війна стала особистою трагедією ще у 2014 році, коли вона втратила сина. Але замість того, щоб відійти від боротьби, вона сама взяла до рук зброю, двічі проходила службу на фронті, пережила обстріли, поранення та важкі бої, а після звільнення продовжила допомагати тим, хто захищає Україну.