Piano Extremist Став композитором на війні

Жодного разу Piano Extremist не зняв балаклави. Навіть зараз, коли минуло уже два роки, хлопець все ще виступає у масці. Він не називає свого справжнього імені, не каже, з якого міста, не хоче розкривати навіть свій вік.

Але, якщо промоніторити інтернет, можна знайти, що звуть піаніста Богдан і йому десь близько 30 років.

“Я не вмію говорити”

У Вінниці Богдан відіграв уже два концерти. Перший ще у травні 2014 - на Парижі, які тепер офіційно називається площею Героїв Небесної Сотні. Другий - нещодавно, 13 лютого у галереї Інтер-Шик. Тоді серед присутніх була і мама загиблого на Майдані Максима Шимка. Вона сиділа у першому ряду. Після виступу організатори попросили її сказати кілька слів.

- Я хочу подякувати цій людині за пам'ять у звуках, - сказала серед іншого Зоя Шимко.

Загалом незвично було бачити людину у чорній балаклаві серед барвистих полотен, розвішаних на стінах галереї. Його сумна музика нагадувала про війну і смерть.

Перед тим як зіграти кожну мелодію Piano Extremist розказував історію її створення. Голос піаніста звучав невпевнено, він збивався, іноді довго підбирав потрібні слова.

- Я не вмію говорити, - казав він. - Сподіваюся, що моя музика скаже більше.

Музика піаніста точно звучала не даремно. Людей прийшло багато, майже усі місця зайняли. Обличчя задумливі. Дівчина на останньому ряду плакала. І не лише вона.

Загалом виступ вразив. Не стільки самою музикою, скільки тим, що, так би мовити, "читається між рядків".

Ситуації, коли все на межі

Сам Piano Extremist вправним музикантом чи композитором себе не вважає. Самокритичний. Навіть дуже. Якоїсь серйозної мистецької освіти хлопець не має. Лише музична школа в дитинстві.

Професійно взятися за клавіші Богдана змусили Майдан і Небесна сотня.

Про все це журналіст RIA дізнався, зв'язавшись з піаністом телефоном. Одразу домовились, що анонімність, яка стала частиною образу Piano Extremistа, порушена не буде. Богдан спочатку говорив українською, потім перейшов на російську - так йому зручніше. Розмову даємо у перекладі.

- Значать Майдан став відправною точкою для тебе - як для композитора?

- Такі ситуації, коли все на межі, вони розкривають потенціал. Я музику почав пробувати писати вже під кінець Майдану. Але це були якісь смішні спроби. Хотів зробити щось для увічнення пам'яті про Небесну сотню, але погано уявляв, що. Коли почалася війна, мав уже два своїх твори. Там рівень дилетантський. Потім в АТО загинув мій друг - Тарас Брус. Я сів і написав музику. Буквально за один вечір. Розумів, що граю для нього. Так народився "Іловайськ" (композиція - авт).

- Ти також воював в АТО?

- Так, воював у 2014 році.

- Зараз часто буваєш на сході?

- Буваю. Це для мене в пріоритеті. Концерти там потрібніші, ніж концерти у мирних містах. Але зараз є обставини, які трохи заважають. Машина поламана. Проблеми є і з тим, щоб її заправити. Але є люди, які мені допомагають - я приїжджаю і граю. Хлопцям (солдатам - авт.) подобається.   

- Ти був на Майдані під час розстрілу Сотні?

- Ні. Я тоді давав свій перший концерт у Дніпропетровську. Виїхав до Києва і застряг у дорозі. Довелося тікати від міліції. Можливо, це мене врятувало.

- У Вінниці ти спілкувався з мамою Максима Шимка. Часто доводиться зустрічатися з родичами "небесних"?

- Ні, не часто. Це був другий чи третій раз. Але з самої Сотні я знав трьох хлопців. Одного досить непогано. Жив з ним у наметі. Максима (Шимка - авт.) не знав.

“Я багатьом руки не подам”

- Як ти вважаєш, нова влада зрадила людей, що загинули на Майдані?

- Звичайно. Зрадила. Хто прийшов до влади? Люди, які просто перефарбувалися. Це - мімікрія. Але є ще гірший варіант - коли бачиш, як змінилися люди, з якими ти був на барикадах пліч-о-пліч. Я багатьом руки не подам. Вони не витримали іспиту. Спокусилися на гроші і владу. Думають лише про себе... Ситуація в Україні дуже неоднозначна. Зараз багато спекулюють і піаряться на річницях, на розстрілах, на котлах. Це все гидко, мерзенно, страшно. Коли ти був частиною всього цього і вижив, але знав людей, які не вижили - немов стаєш у їх ряди. Безпомилково визначаєш тих, хто просто собі заробляє бали. Я знаю багатьох, хто змінився в гіршу сторону... Збирається втома. І злість. Але потрібно змінювати себе в першу чергу. Банально поступитися місцем старій людині у транспорті, не кидати сміття на землю.

- На твоїх концертах люди плачуть. Їх зворушує музика. Тобі подобається такий ефект?

- Це рефлексія. А б хотів, щоб моя музика змушувала людей рухатися далі, далі емоцій, які швидко проходять, які на один вечір. На наступний день люди прокидаються і йдуть на роботу, їх знову засмоктує рутина, все по новій. Навіщо тоді жити? Я кілька разів був вражений, був щасливий, бо мені написали кілька людей, що після концерту вони знову повернулися до улюбленої справи. Художник почав малювати. Хтось, хто закинув свій інструмент, знову почав грати.

Люди можуть набагато більше, варто лише повірити в себе і захотіти. Ось це... Ось це - найголовніше, що я хотів сказати.