«Ногу збирали зі шматочків», — історія бійця танкової бригади Михайла Шикирявого
- Вона з нетерпінням чекала від нього дзвінка у домовлений час. Всі терміни спливли — дзвінка не було. Тривога липкими щупальцями стискувала душу і серце. Зрозуміла — сталося щось страшне…
Олена познайомилася з Михайлом дев'ять років тому. «Мабуть, це доля так розпорядилася, — згадує жінка. — Мені було тоді дуже важко. Депресія, викликана попереднім негативним досвідом. І тут, як сонячний промінчик серед темної ночі, з’являється сильний, добрий, уважний і чуйний чоловік. Після знайомства з Михайлом я відтанула душею. Вже згодом зрозуміла, що з таким чоловіком буду, як за камінною стіною».
Досить швидко закохана пара звила сімейне гніздечко. За рік у сім’ї народився син Микита. Олена працювала вдома на Вінниччині. Михайло ж, щоб краще забезпечувати родину, знайшов роботу у Києві. Подружжя будувало плани на майбутнє — допоки не запалала велика війна…
«Важко описати стан, в якому я тоді перебувала. Тривоги додалося, коли Михайлу прийшла повістка, — згадує Олена. — Я дуже переживала. Мишко мене усіляко заспокоював, пояснюючи, що кожен чоловік має захищати свою сім’ю, рідну землю від ворога. Згодом я вже гордилася ним, що не злякався, не ховався, як деякі».
На сторінці бригади розповідають, що воєнна доля привела Михайла до 3-ї окремої танкової бригади. З березня 2022 року стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу піхотного батальйону Шикирявий вже брав участь в боях. Щодня телефонував дружині або писав повідомлення. Заспокоював. Дзвінки, розмови, радість зустрічей під час відпусток.
Одного березневого дня нинішнього року перед виходом на бойове завдання Михайло, як завжди, зателефонував та просив не хвилюватися. Попередив, що знову почуються за кілька днів, коли його змінять. Але в обумовлений день дзвінка від чоловіка не пролунало. Спроби достукатися до нього або побратимів були марними.
«Я бачила у месенджері, що вони читають мої повідомлення, але не відповідають. Зрозуміла — щось сталося з Михайлом. У голову лізли різні думки, — розповідає Олена. — Молила Бога щоб не найгірше. Потім один з побратимів чоловіка написав, що зі мною зв’яжеться командир і все розповість».
Розмова з командиром розділила життя жінки на «до» і «після». Дізналася, що чоловік отримав важке поранення і евакуйований до шпиталю у Харків. Ця звістка стала для жінки немов удар по голові. Частково втішити себе змогла лише завдяки усвідомленню, що Михайло живий. Помчалася до шпиталю. Згадує: «Коли піднялася у відділення і побачила його — заклякла за кілька метрів від ліжка. Не змогла стримати сліз».
Розпочалась багатомісячна боротьба за здоров'я Михайла
«На жаль, лікарі не змогли врятувати поранену руку Міши. Вона дуже пошматована була. Довелося ампутувати, згадує Олена. – Ногу фактично наново збирали зі шматочків. Багатоуламковий складний перелом, Весь час була з ним у Харкові. Потім у Києві, де теж була операція з видалення осколків біля легень.Трималася сама й підтримувала Мишка як могла. За чотири місяці, до переведення на лікування та подальшу реабілітацію в Немирів, поближче додому, заплакала всього три рази. Розуміла, що сльозами проблему не вирішиш. Треба діяти».
Наразі вони продовжують свою боротьбу. Воїну нещодавно зняли з ноги апарат Єлізарова, попереду тривала реабілітація. Просувається черга на протезування руки. Жінка каже, що їй вже легше. А син Микита не лише пишається татком, а й усіляко йому допомагає призвичаїтися до нового життя.
Читайте також:
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
-
Валерій СвітельськийПризначити Герою пенсію довічно не менше 30 тис гривен.
