Чи добре іноземним студенткам жити у Вінниці?

Наскільки дружньою є Вінниця до іноземних громадянок і як вони тут почуваються, я вирішила дізнатися у студенток вінницьких медичного й технічного університетів з Латинської Америки, Центральної Азії, Африки та Близького Сходу. Серед них майже ніхто не планує лишатися в Україні після закінчення навчання. Дівчата кажуть, що роботу в їхніх країнах простіше, як вступити до університету. Студентки часто здають весняну сесію достроково – і поспішають додому на канікули.
Чи добре іноземним студенткам жити у Вінниці?
Діана та Ангеліна з Еквадору і Каріна з Колумбії

Як вам Вінниця?

На це питання шукаю відповіді, просто підходячи до дівчат на вулицях, і після тривалої розмови. Маю на увазі, наскільки приємно жити у Вінниці, що подобається, а що навпаки – напружує.

- It’s really beautiful!

- Вообще отлично!

- Тут дуже спокійно. Але я сумую за родиною.

- Уютная, компактная, тут есть все: магазины, рынки, парки – сколько хочешь.

- Здесь кипит жизнь – в хорошем смысле.

На це питання рідко почуєш негативну відповідь. Здається, ввічливість і небажання образити – понад усе. Але дехто висловлюється прямо:

Тільки напиши це: в цьому місті зовсім немає вибору ресторанів. Ми не можемо знайти їжу, яка нам потрібна. Навіть якщо кафе непогане, їжа не має смаку! Вона буває настільки жахлива, що я думаю: і для чого я тут витрачаю гроші?

Студентка медичного Ху́да приїхала з кенійської столиці Найробі. Висока, вбрана у яскраву рожеву сукню, вона каже про себе «міська дівчинка». Голова покрита чорним шаликом, тож дівчина зі сміхом переконує, що її не можна фотографувати. В цьому більше кокетування та самоіронії («Як тебе звати? – Ну, використай щось екзотичне, що захочеш!»), як і в спробах переконати мене, що тут їй справді бракує халяльної їжі (продукти, що їх дозволяє вживати іслам – С.О.). На моє питання про небезпечні місця у Вінниці Худа без вагань вистрелює:

– Мене пограбували в парку! Чоловік погрожував зброєю, забрав гроші в моєї подруги – і втік. Це було ввечері. Ми намагалися знайти міліцію, але нам сказали, що не можуть нічого зробити! Якось навіть пограбували хлопця біля гуртожитку.

Подруга Худи Дженіфа з Нігерійського міста Кадуна довше зважує відповідь:

– Мені неприємне у Вінниці те, що люди витріщаються на мене. Витріщаються, коли бачать темношкірих людей, а діти починають кричати: о, дивись, чорні, чорні, чорні!

Найрізкіше про Вінницю говорить колумбійка Каріна, яка навчається у ВНТУ на економіці. Я зустрічаю Каріну та її одногрупниць біля кіоску з гарячими бутербродами. Ми не домовлялися про зустріч, і я трохи заважаю їм обідати. Через це або через погану англійську відповіді звучать щиріше:

– Це місто потворне своєю архітектурою (Каріна вживає англійське ugly – С.О.). Воно таке старе. У своїй країні я ходжу в парки, на концерти.  А тут, в цьому місті  – тільки музеї. І я не спілкуюся з українськими студентами. Вони дивні.

«Никто словечка не подкинет»

Ми не дуже спілкуємося з українцями, – каже Худа.

Чому?

Ми не бачимо одне одного, ми не знайомі. Ми не знаємо української, а вони – англійської

–  А в мене є друзі серед українців. Мені подобається тут, –  каже Діана з Еквадору.

Нафіса мешкає у Вінниці вже 14 років, хоча сама вона з киргизького міста Ош. Вбрана за мусульманським звичаєм, дівчина може розповісти, як це – бути інакшою у Вінниці:

Девушки любят над нами посмеяться, пальцем показывают, обсуждают. Говорят: террористка или вообще – монашка. Женщины постарше, бывает, не понимают, жалеют: «Доця, що ж ти з собою робиш?» (усміхається).

Но есть и люди, которые расспрашивают, им нравиться, как мы одеваемся. Мужчины относятся с уважением, уступают место в транспорте. Даже когда они пропустили свою очередь при выходе, все равно стоят и ждут, когда ты зайдешь.

Иностранных студентов никто не трогает здесь. Главное, не гулять по ночам, а в другое время никто не скажет ничего, – говорить Айне з Туркменістану, студентка-медик.

Айне переїхала з Луганська, за яким сумує. Каже, що місто було дуже миле. Я зустрічаю і переселенок з Донецького університету: Еміне з Лівану та Гульшан з Азербайджану. Ми йдемо на каву до невеличкої кав’ярні Starvin біля Медичного університету. З нами – дівчата з Йорданії, також переселенки. Між собою студентки спілкуються арабською та російською – української в Донецьку вони не вчили. 

– Мне нравятся жители города, никто словечка не подкинет, – говорить Гульшан.  Вона приїхала навчатися в Україну, тому що в Донецьку жили її родичі. І додає: И я люблю Украину.

– Отношение в деканате к иностранным студентам очень хорошее. В Донецке было немного труднее, – Еміне розповідає, що після виїзду з Донецька вибрала Вінницю, хоча багато студентів поїхали навчатися в Одесу, де їй зовсім не сподобалося.

Христина з Кишинева навчається за обміном у ВНТУ за інженерною спеціальністю. Хоч вона й іноземка у Вінниці, розповідає, як її дивували студенти з Африки та Азії:

Я б не сказала, що людям у Вінниці іноземці в діковінку. В моєму університеті до них усі звикли, це вже не розкіш. А от мені було незвично. Приїхала поселятися в гуртожиток, бачу: виходять негр, араб, китаєць, – і я починаю плакати «Мамо, я тут сама не лишуся»!

Маленькі ґетто

Іноземні студенти найчастіше живуть в окремих гуртожитках або на окремих поверхах. Тому можуть спілкуватися з українськими студентами хіба на парах, на що деколи бракує бажання і взаємного зацікавлення. Нафіса розповідає про студенток з арабських країн, з якими вона познайомилася в ісламському культурному центрі Аль-Ісра у Вінниці:

– Арабские девушки сторонятся русских и наоборот. Но есть и смелые. Моя подруга первая подошла, заговорила и мы подружились. Если одна сторона не начнет диалог, общения не получится.

Я просто не знаю, як підійти до іноземців, не знаю їхнього менталітету і на якій мові вони спілкуються, – говорить Христина.

Часто іноземні студенти не знають російської чи української, а українці – англійської, тож спільну мову знайти непросто. Нафіса каже, що найбільша проблема – мовний бар’єр. Сама вона легко переходить з російської на українську, пояснюючи по телефону таксистові, як знайти ательє, в якому ми спілкуємося.

– Только к концу шестого курса студентки могут свободно общаться, а вначале они знают только то, чему учат на подготовительном факультете. 80 процентов арабских студенток говорят на английском или французском, и считают, что им этого достаточно. Они знают, что уедут отсюда через шесть лет.

Поглянути на ситуацію спілкування українських та іноземних студентів під іншим кутом може Каріна – волонтерка з Польщі, яка працює у Вінниці, а раніше навчалася в Києві:

В Украине та же проблема, что в Польше: иностранцы общаются только с иностранцами. Такие маленькие гетто. У меня в университете половина курса были украинцы и белорусы – 27 человек. Они общались только между собой. А в моей группе было всего четверо студентов: я и трое украинцев. Мы весь год почти не говорили, хотя сейчас мы друзья.

В моем университете, если кто-кто приехал из Китая, например, то для студентов синологии это такой шанс – пообщаться с носителем языка! Но у меня такое чувство, что здесь к китайцам относятся, как к людям второго сорта.

Насправді зробити те, що радить Нафіса і на що не наважується Христина, – підійти й заговорити – не так і складно. Коли я, просто посеред вулиці, прошу дівчат англійською про інтерв’ю, раптом отримую запрошення перейти на російську і поїхати разом у парк кататися на велосипедах. 

Світлана ОСЛАВСЬКА,

(067)4459209

Коментарі (5)
  • Анонім

    Как жаль признавать, но украинцы намного хуже и не воспитаннее!!!!!! В каждой стране есть разные люди, но за нашу стыдно больше всего, уж поверьте, поездила и повидала! !!!
  • Анонім

    Особенно арабы чувствуют себя уж очень фривольно,так и напрашиваются на грех...
  • Anonymous

    чурбаны и негритосы очень вольно себя чувствуют  бросают окурки и бумагу на землю и ещё пытаются делать замечания  пора как в 80х чуток начистить .
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

18:40 Що очікує долар, євро та рубль на цьому тижні (17- 22 липня)? 18:15 Хто гарно перевіряє, той вчиться і відпочиває: Конгрес RIA… в Одесі! play_circle_filled photo_camera 17:32 Капітан «Ниви» Ігор Маляренко любить фільми жахів і «тихе полювання» та мріє грати у Прем’єр-лізі 17:05 Як скалка в оці. Навіщо судиться з роботодавцем двічі звільнений працівник play_circle_filled Від читача 18:48 Кошенята в небезпеці! 17:00 П’яна ДТП: на трасі лоб у лоб врізалися Dacia Logan та Opel Askona 16:57 «Нас матюкають, але швидше не стане». Розмова з робітниками на Київському мосту photo_camera 16:20 «Kids police city»: маленьких вінничан запрошують у містечко з автотреком 15:39 Автобан «GoHighway»: на Вінниччині тривають ремонтні роботи 15:01 Прийшла до хлопця та обчистила хату. 15-річній вінничанці грозить тюрма 14:22 Вінничанин звісив ноги з балкону на п’ятому поверсі: як рятували самогубцю 14:19 Стань профі в рекламі на Facebook. Навчання триватиме кілька годин 13:38 Вінниччина знову у лідерах. Майже 800 тисяч пацієнтів обрали сімейного лікаря 13:01 ДТП неділі: мотоцикліста збив водій «ВАЗу», жінка перекинулась на Opel 12:14 Над Україною зависає циклон Халіна. Яку погоду прогнозують на завтра? 11:33 Продовжили розкопки у «Мурах»: археологи знайшли старовинні монети й посуд play_circle_filled 10:50 Разом робимо Вінницю доступною: запустили інтерактив на карті міста 10:20 ДТП на Хмельницькому шосе: водій «ВАЗ»  збив жінку. Потерпіла у реанімації 09:53 Power Place - Місце Сили. Місце вашої сили (Новини компаній) 09:50 Сльози філолога #5: Знайдіть помилки на рекламних вивісках Вінниці photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up