Божевільні колекціонери: як люди збирають камери, книги, листівки та навіть цукор

Камери Сергія Куршпетова

Майже у кожної людини є колекція чогось вдома – хоче він цього чи ні. Колекція може почати збиратись без вашого відому – просто підсвідомо накопичуються предмети одного типу. Хтось починає це як хобі, а хтось – заручник ситуації і навіть не усвідомлює, що у нього колекція, хоча екземплярів вже кілька десятків.

Ми розкажемо вам чотири зовсім різні історії. А ви можете розказати нам свою.

 Сергій Куршпетов, колекціонує ретро фотоапарати

— Про колекціонування фотоапаратів я подумував ще коли навчався в театрально-художньому, на кіно-фото-відео. Але тоді, у студентські роки, було не до колекціонування таких речей. Шкільне захоплення марками та монетами вже відійшло, а ось до техніки я ще не доріс. Бажання перейшло «за край» всього 4 роки тому. Починав інтуїтивно – хочу це, хочу те. Потім увійшов у інтерактивний клуб спілкування по інтересам, додав собі знань. Почав збирати за певною системою. Спочатку хотілось збирати якомога більше різновидів звичайного радянського апарату «Смена». Зібрав усі серійні моделі і досить багато різновидів. Виявилось, що, наприклад, одної з найрозповсюдженіших моделей «смена 6» є близько 20 різних видів. Відмінності дуже невеликі, найчастіше, але для колекціонера вони мають значення.

— Також спочатку я збирав лише робочі камери і старався кожній присвятити принаймні декілька кадрів, зробити кожною декілька фото. Але коли кількість фотоапаратів перетнула сотню, залишились лише улюблені фотоапарати для зйомки і експонати колекції, для них не обов’язково бути робочими, хоча й бажано.

— Ну а якщо апарат з рідною коробкою та паспортом – це взагалі бомба. Іноді сама  коробка може коштувати більше за камеру. А камера у повному комплекті може коштувати набагато більше, ніж без нічого. До прикладу та ж сама «Смена» - перша післявоєнна модель коштує близько 50-60 гривень, а у коробці з паспортом та інструкцією – 600-700 гривень. Колекціонери – народ трішки звихнутий. -сміється Сергій.

— Що цікаво – коли я лише вливався у всю тусовку збирачів камер, то був упевнений, що усі ці люди або фотографи, або мають якесь безпосереднє відношення до цієї справи. Виявилось, що більша частина збирачів мають дуже розмите поняття про фотографію взагалі.

Колекція

— Зараз у моїй колекції близько 300 камер. Я, чесно кажучи, не знаю точної кількості і вже важко згадувати що у мене є, а чого немає. Колись почав вести каталог, але швидко закинув цю справу. Справа у тому, що у мене немає місця, аби їх гарно розставити і зберігати – наразі вони просто розсовані по ящикам. І я десь приблизно пам’ятаю де у мене «Смена» та «Київ», а може й парочка «Зенит»-ів, а ось тут у мене німецькі камери та поляроїд. До речі, можу зробити портрет на якийсь величезний, дерев’яний фотоапарат.

— Щодня я полюю. Зазвичай у мережі. Оголошення, інтернет-аукціони. Намагаюсь продивитись усе, що виклали за цю добу, раптом вдасться купити щось цікавеньке недорого. Я дуже рідко купую камери за їх дійсну ціну. Ціни я знаю плюс-мінус, але якщо вдається купити щось кльове за копійки – це особливий кайф. Також важливий момент – куплена за копійки рідкісна камера – гарантія того, що це не підробка. На жаль, рідкісні версії частенько підробляють. Більше того – є ціла партія неймовірно рідкісних фотоапаратів, за якими усі полюють, але ніде немає достовірних джерел, чи така камера взагалі вироблялась. На мою думку – вся ця партія – підробка з 90х і багато хто зі мною погоджується. Але ця камера обросла легендами і вже не важливо – фейк чи ні, вона коштує своїх грошей, але ніхто і ніколи не купував її на барахольці за 100 гривень.

Зміна пристрасті

— До речі, просто обожнюю камери-гармошки. Іноді хочеться все-все продати і збирати лише їх, великі і маленькі. Можливо колись і до цього дійду. Кінцевої мети у мене немає. Можливо буду збирати і далі, а може у один момент з’являться інші пріоритети і я все продам, залишу лише кілька камер, які зігріватимуть душу. Знаю багато колекціонерів, які сягнули своєї бажаної межі і все продали. Хтось написав книгу, хтось просто охолонув, а є ті, хто все продали і почали заново.

Я зараз роздумую чи не варто відкрити невеличкий музей…а може і не варто, і як кощей чахнути над «златом». – сміється Сергій.

 Христина Рогозинська, збирає листівки з усього світу

— Почала займатись посткросингом років у 15-16, бо просто хотіла знайти собі хобі. Є офіційний сайт посткроссингу, де будь яка людина може знайти з ким обмінятися листівками. Там люди з усього світу і ти не знаєш хто тобі випаде, усе відбувається рандомно. Перша моя листівка полетіла в Росію і я дуже засмутилась, бо сподівалась, що буде щось незвичне, екзотичне. На свою першу листівку я очікувала більше місяця і вже змирилася з тим, що нічого не отримаю. Але раптом одного дня таки отримала листівку з кошенятами з Німеччини. Жінка, яка надіслала її мені, зробила листівку зі своїми власними котиками, це було надзвичайно мило.

— На сайті ти пишеш свою біографію або якісь інші подробиці, розповідаєш що тобі до душі, що подобається, які б листівки ти хотів отримувати. Це дуже допомагає, адже людина одразу розповідає, що їй сподобається і тобі легше обирати яку листівку їй надіслати.

 — У якийсь момент я знайшла подругу по переписці із Тайвані, звали її Хонг. Я надіслала їй листівку зі зворотньою адресою і місяці на два геть про це забула, аж раптом мені надійшла ціла посилка з усілякими дрібничками. Ми з нею листувалися, обмінювалися усілякими цікавинками по типу цукерок, квиточків, я їй надсилала українські сувеніри.

— Мені дуже подобаються листівки з Азії, у них завжди якісь прикольні марки або наліпки.

— Одного разу отримала листівку від дівчини з Чехії, у якої був розсіяний склероз і вона про це розповідала, описувала його. І розповідала про втрату мами. Це, звісно, було дуже неочікувано – розповідь на листівці незнайомцю. Мабуть так легше - виговоритись, адже це людина, яку ти ніколи не побачиш. Думаю, що це і є однією з основних функцій сервісу потскроминг– ніхто не дізнається що ти написав. Ти ніколи не зустрінеш цю людину у реальному світі. Але завжди матимеш щось матеріальне на згадку.

 Катерина, збирає свою ідеальну бібліотеку

— Дуже багато часу знадобилось мені аби зупинити бажання скуповувати усе, що бачу та орієнтуватись не на кількість, а на якість.

Катерина показує свою особисту бібліотеку, яка налічує близько двох сотень книжок.

— Важливим моментом є саме «особиста бібліотека». Мені нічого не переходило від сім’ї, або позичене, або чуже. Тут усі книги зібрані власними силами, з дитинства, коли зарплатні, аби її повністю витрачати на книжки, не було. – сміється Катя. – Доводилось освоювати навички правильного розподілу кишенькових грошей.

— Якісь книжки, звісно, отримані у подарунок від друзів та близьких. Усе життя дуже люблю читати, з самого дитинства, потроху збирала книжки, але це не було моєю основною ціллю, я просто хотіла читати. А чи моя то книга, чи бібліотечна – різниці не було. В принципі як і зараз. Для мене головне – вплив книги на мою особистість та емоції, яка вона викликає. Просто дуже багато з них хочеться залишити поруч. Так і з’являється колекція. –розповідає Катерина.

— Чому колекція така важлива для мене? Я збирала її відтоді, як не мала власного заробітку і на все доводилось саме «збирати» з кишенькових. Кожна покупка була зваженою, я розуміла, що заощаджувати певний час аби купити якусь дурню – не логічно. Часто купувала книги вже після того, як прочитала їх в електронному варіанті – тоді вже точно була певна, що вона мені необхідна і я в майбутньому її перечитаю. Або ж просто милуватимусь нею на поличці. Я читаю близько ста книг на рік, тому очевидно, що тут дале-еко не усі. Не вважаю свою колекцію великою, але пишаюсь нею. Чесно кажучи навіть колекцією ці стосики назвати не можу.

— Як не крути у всіх є періоди затемнення. – сміється Катя. – заходиш у крамницю, а там одні знижки і розпродажі, тож замість однієї книги ти виносиш звідти п’ять. А потім вони два роки сидять і жалібно дивляться на тебе з полички. Десь рік тому мені це настільки остогидло, що я просто почала дарувати стопками власні книги усім, хто їх хотів. Спочатку кинула клич друзям, скинула фото що є і кожен собі вибрав, потім вийшла в мережу і завантажила фото усіх книг, від яких хотіла позбутися. Так моя бібліотека схудла десь на 70 примірників – це були або книги, які я точно знала, що не хочу читати, або ті, які прочитала і не сподобались настільки, аби тримати їх у колекції. Я притримуюся думки, що якщо книга, та й будь який предмет взагалі, не приносить тобі радості – знайди йому нового власника. Хтось там чекає саме на цю книгу і щиро її бажає. Так я роздарувала третю частину бібліотеки і певний час сиділа в шоці опісля з думкою «а може не треба було?». Ні, треба!

— Згодом я натрапила на прекрасні, чудові, фантастичні сервіси обміну книгами. Неймовірна можливість позбутися непотребу і здобути щось новеньке безкоштовно. Ми платимо лише за поштові послуги, коли надсилаємо один одному книги. Це дуже класно – усі в плюсі. Інколи це прямо таки скидається на полювання – бачиш оголошення про обмін, пишеш власнику і пропонуєш те, що є у тебе на обмін і він обирає серед декількох учасників з ким же він обміняється. Це дуже прикольно. І скільки нових друзів у мене з’явилось завдяки цьому! Я обмінюю книги та їх дарую. Є окремий стос книжок на обмін, зараз їх там штук 40, якщо хочу виміняти якусь вкрай важливу книгу – до стосика додається ще декілька з основної полички. Також купую книги з рук – так дуже дешево можна купити книгу у гарному стані, яка комусь більше не потрібна. Моя мета – аби усе, що стоїть на моїй поличці я не була готова виміняти ні на що взагалі. Ідеальна бібліотека. Я дуже активно цим займаюсь останнім часом.

— Я спокійно читаю трьома мовами, тому особливо не надаю значення мові, на якій написана книга. Якщо мені нададуть вибір – це завжди буде англійська, мова оригіналу – завжди найкраще рішення. Майже усе, що є у мене в колекції – іноземна художня література, у більшості випадків фентезі та романи. Також є книги українських авторів, навіть з автографами. Найбільше пишаюсь, мабуть, все ж своєю повною колекцією Гаррі Поттера англійською мовою. Це був подарунок на моє 21 день народження, я досі в захваті. Також збираю Гаррі Поттера російською і українською, усю колекцію, ще декількох не вистачає. Я казала, що закохана в Гаррі Поттера? – сміється Катерина.

— Є автори, книги яких ти купуєш навіть не роздумуючи. Хочеш бачити у себе на поличці усі-усі-усі. Для мене такими авторами є Джоан Роулінг, Ден Браун, Сесилія Ахерн, Кассандра Клер та Джоджо Моєс.Зараз зберігаю усі книги на поличці, яка висить на стіні, а книги майже сягнули стелі. Боюсь, що вона колись таки гепнеться мені на голову. Мрію про цілу стіну з книг та шаф.

Люблю книги з власною історією

— Я пишу у своїх книгах, роблю нотатки ручкою, підкреслюю, загинаю кутики. НЕ боюсь брати паперові книжки з собою у ванну або читати біля моря. У кожної книги своя історія, у мене з кожною книгою також своя власна історія. Якщо на ній залишаться відбитки наших з нею пригод – я буду лише рада.

Віра Бабенко, колекціонує пакетики з цукром

— Почалось все з 2015 року, я була студенткою,ми їхали з Умані у Харків після олімпіади, зупинилися на заправці випити кави і нам дали цукор у стіках, він тоді був ще не так розповсюджений як зараз. І якось воно тоді само вирвалось з мене «ось тепер буду їх збирати». – сміється Віра.

— Критеріїв відбору ніяких немає. Спочатку збирала сама, а зараз і усі знайомі знають про моє захоплення і приносять мені цукор у стіках звідусіль. Приємно, що люди, відпочиваючи у інших країнах або просто за горнятком кави у кав’ярні думають про мене. Зберігаю їх у різних коробочках та паперових мішечках. Наразі у мене їх 185 різних екземплярів.

— Колись від одногрупника дізналась, що чоловік, котрий придумав цукор у стіках і побачив, що люди неправильно його відкривають і настільки засмутився, що закінчив життя самогубством. Не знаю чи правда це чи ні, але з тих пір я відкриваю їх як слід, тобто перериваю посередині, а не збоку.

Колекціонуєте щось цікавеньке або незвичне? Є що додати до статті? Пишіть на скриньку [email protected]

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.