Хто та як може поставити крапку в церковному розколі в Україні

Об’єднання православних в Україні справа не легка, проте реальна. Усе залежить від внутрішнього діалогу між самими церковниками. Ні держава, ні зовнішні ієрархи вплинути на ситуацію не можуть.

Конфлікт та розкол Православної церкви в Україні почав виникати ще у 1920 роках. Але тоді його всяко зупиняла радянська влада. З 1989 року почали відходити парафії в Західній Україні, а потім до них з МП приєднався єпископ Житомирський Іоан Боднарчук. Новий етап у церковному розколі почався у 1992 році. Саме тоді частина проукраїнських священиків та єпископів  на чолі з митрополитом Філаретом (нині Патріарх Київський і всієї Руси-України) перейшла з Української православної церкви Московського патріархату в Українську автокефальну православну церкву, яка пізніше утворила нову структуру - Українську православну церкву Київського патріархату. З того часу фактично нічого не змінилося. Усі спроби політиків та громадських діячів об'єднати віруючих в  єдину Помісну Православну церкву в Україні виявилися марними.  Незважаючи на створення діалогових груп та комісій,  кожна з конфесій не має єдиного погляду на процес об'єднання.

Багато церков - не є проблемою

Релігієзнавець Сергій Шумило вважає, що об’єднання Українських церков в єдину церковно-адміністративну структуру на даному етапі непотрібне.

- У тій же Франції чи США на одній території існує по кілька Православних церков, які не об’єднуються адміністративно, є незалежними, проте це не заважає їх духовній єдності, взаємовизнанню і співслужінню, -  каже Сергій Шумило. - Вони об’єднані в конференції чи асамблеї православних єпископів цих країн – такий собі спільний дорадчий координаційний орган,  де збираються разом, обговорюють важливі питання, приймають якісь спільні рішення, співслужать врешті-решт, але не намагаються перепідпорядкувати один одного, не створюють адміністративно єдину помісну церкву, скажімо, Франції чи Америки. Тільки Московський патріархат оголосив свої єпархії в США окремою «помісною» Американською Православною церквою і намагався таким чином затягти туди православні єпархії і парафії інших православних юрисдикцій в США, проте ані Константинополь, ані інші Помісні церкви цього не визнали. Тому Православна церква Америки так і залишилася однією з православних юрисдикцій Америки, увійшовши на загальних засадах до Конференції православних єпископів, яка наразі налічує 11 православних юрисдикцій, що вільно діють на теренах США. Храми деяких різних юрисдикцій там розташовані навіть на одній вулиці, але це не спричинює конфліктів і протистояння, вони вільно ходять в гості один до одного, співслужать, і при цьому залишаються вірними саме своїй юрисдикції.

Немає єдності у вірі

Сергій Шумило вважає приклад США у підході до релігій є корисним для України.

-  У межах Візантійської держави існувало кілька автокефальних патріархатів: Константинопольський, Єрусалимський,  Антіохійський та Олександрійський, а також кілька автономних церков (Сінайська, Критська та ін.). І в такому стані не було жодних проблем, навпаки, це тільки зміцнювало духовно державу. На моє переконання, те саме стосується і України, - сказав Сергій Шумило. - Ми за взірець звикли брати уніфікований стандарт Російської імперії «синодального періоду», де в одній державі не було місця ані для автокефалії Грузинської церкви, ані для автономії Київської церкви. Там навіть не було місця для традиційних самобутніх «старих» московських обрядів. Все мало бути уніфіковано під якийсь один одноманітний стандарт і підпорядковано, відповідно до неправославного «Духовного регламенту», єдиній синодальній адміністрації, яка по суті була одним з державних департаментів, і який очолював світський чиновник – обер-прокурор. Усе це нічого спільного не мало з традиціями Соборності і спадщиною Православ’я, зокрема й візантійського. Думаю, орієнтуватись на цей викривлений російський синодальний взірець – помилково.

Той факт, що в Україні існує кілька незалежних одна від одної Православних церков, не є проблемою. Проблема у тому, що між ними немає молитовного спілкування, немає єдності, власне, в Христі. У нас зазвичай прийнято розуміти під єдністю юридично-адміністративну підлеглість якомусь конкретному земному начальству, адміністрації. Але це не зовсім православний підхід. Тут маємо те, коли внутрішня духовна єдність підмінюється зовнішньо-адміністративною єдністю та підпорядкуванням якійсь земній установі. І ми припускаємось великої помилки, коли думаємо, що відродження Церкви і духовності проявляються у зовнішньо-матеріальних речах, зміцненні церковної адміністративно-організаційної структури, її єдності та матеріальних засобів.

Всеправославнй собор у 2016 році, про який усі говорять, на думку експерта, вплинути на ситуацію кардинальним чином не зможе.  

- Сподівання на Всеправославний собор 2016 року навряд чи виправдані, адже, по-перше, на цьому соборі всі рішення мають прийматись одностайно, а, по-друге, сам цей собор ще може і не відбутись. Принаймні чимало експертів з інших Помісних церков останнім часом висловлюють сумніви щодо його скликання в 2016 р., через загострення протистояння між Росією, Україною і Заходом. За такої ситуації навряд чи можливе досягнення одностайності, особливо з боку Москви. Причому не тільки по українському питанню. Існують суттєві суперечки і між іншими Помісними церквами, які досі не полагоджені. Тож, вірогідно, собор знову буде перенесено на невизначений термін. Як це і було неодноразово.

Як  це бачать священики

Секретар Вінницької єпархії Української православної церкви Київського патріархату, протоієрей Ігор Сіранчук розповів, що Церква сьогодні може об’єднатися тільки після взаємного покаяння.

- Я не можу сьогодні говорити про позицію нашої Церкви, – каже священнослужитель. -  Проте особисто я вважаю, що ми об’єднаємось тільки тоді, коли покаємось одне перед одним. Не хтось покається перед кимось, тоді це буде підкорення, а це неправильно. Покаяння та прощення має бути з обох сторін. Тоді ми буди рівними. А об’єднуються між собою тільки рівні. Найперше, що має бути зробленим, то це мають запрацювати усі комісії, які були створені. І в процесі комісій, я думаю, буде вироблений ряд пропозицій, як поетапно має відбуватися процес об’єднання.

Священик Назарій Давидовський, клірик Вознесенського храму Української православної церкви Московського патріархату  розповів, як УПЦ МП бачить об’єднання.

- Перш за все воно повинно відбуватися на засадах канонічного права. По-друге, воно має проходити у дусі християнської миру та любові, - каже отець Назарій. - Фактично Українська православна церква Московського патріархату і є Помісною в Україні. Адже поняття «Помісної» відноситься не лише до автокефальних церков, але й до автономних. Слід зауважити, що наша Церква є самокерованою і навіть в усіх реєстраційних документах вона пишеться, як «Українська Православна Церква», а приставка МП здебільшого використовується в ЗМІ.

Держава не може втручатися

Начальник відділу у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Ігор Салецький розповів, які кроки робить держава для того, щоб церковний конфлікт в Україні закінчився.

- Держава не вирішує питання про об’єднання. Це суто церковні справи і ми не можемо в них втручатися. Держава створює лише майданчик та всі умови для переговорів, - каже Ігор Салецький. – Роль об’єднання православних сьогодні для нашої держави дуже важлива. І в церкви, і в держави один об’єкт опіки – це люди. І коли вони поєднані і працюють в одному напрямку, це дає свої результати. Наприклад, в Польщі усіма державними чи комунальними інтернатами опікується церква. Держава звичайно їм допомагає, але увесь ресурс створює саме церква.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.