ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: Андрій Рибаков взяв у полон фашистського генерала

ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: Андрій Рибаков взяв у полон фашистського генерала
RIA розпочинає серію публікацій про ветеранів Великої Вітчизняної, які зараз живуть у Вінниці. На жаль, солдатів тієї страшної війни в живих залишилося дуже мало. Наші журналісти поставили собі за мету написати про кожного з них. Ці люди варті великої шани. За перші бої на фронті Андрій Рибаков отримав дві відзнаки – медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги». Було тоді солдату тільки 17 років.

 

Коли на гімнастерку прикріпили нагороди, найбільше, чим переймався, щоб вони, бува, не загубилися. Час від часу прикладав руку до грудей - перевірити, чи на місці медалі. А орден Бойового Червоного Прапора дістався за те, що взяв у полон німецького генерала. І це ще не всі нагороди колишнього авіадесантника.

Полоненому розв’язали язика

На фронті, як і у мирному житті, удача не обминала і не обминає людей. Невідомо тільки, яким чином вона їх вибирає.

- Взяти в полон німецького генерала нам поталанило, -  розповідає фронтовик. – Якщо бути відвертим, він насправді сам нарвався на нас.  Хоча ми, звичайно, ризикували. Кожна операція із застосуванням зброї, це ризик. Було це влітку 1944-го на території Західної України. Війська 1-го Українського фронту готувалися до стратегічної наступальної операції.  Наша  дивізія вела бої під містом Броди Львівської області. Командування фронту готувалося до стратегічної  наступальної операції, яка увійшла в історію  війни під назвою Львівсько-Сандомирська.  Радянська армія мала вибити фашистів із Західної України, а далі продовжити наступ вже на території Польщі. 

Бої під згаданим райцентром Броди  відзначалися величезними втратами.

- Якщо я скажу, що окремі місця були настільки вкриті тілами вбитих, що ногою не було де ступити, то, повірте, це правда. До нашої дивізії входив авіадесантний спецпідрозділ. Я в ньому служив. Нас відправляли на завдання у тил ворога. Не тільки для розвідки. Доводилося вчиняти диверсії. Не так просто парашутисту залишитися непоміченим. Як тут без удачі обійтися? 

У той день після виконаного завдання авіадесантники зупинилися перепочити на лісовій галявині. У тих місцях багато лісів. Це територія Прикарпаття. Лісовими дорогами чи просіками могли рухатися тільки мотоцикли. У фашистів це був дуже поширений вид техніки. 

- Гул мотоциклів ми почули ще задовго до того, як вони наблизилися до місця нашого відпочинку, - продовжує фронтовик. – Дорога проходила  поруч, тому одразу зайняли позицію, щоб зафіксувати, що то за техніка. До нас наближалися три мотоцикли. На першому й третьому у колясках сиділи озброєні фашисти. Зброю вони тримали напоготові. У колясці середнього мотоцикла також сидів офіцер, але у якому званні – генерала! 

Під носом у німців

Рішення було прийнято миттєво. Із засідки ми вийшли, як тільки фашисти наблизилися до нашого місця. Знищили охорону. Генералу діватися було нікуди. Він оцінив ситуацію і зрозумів, що чинити опір нема смислу.  По рації передали інформацію у штаб дивізії. Супроводжували полоненого пішки. Йшли лісом, болотами...

Фактично ми перехопили його під носом у фашистів. Вони могли вислати на його пошуки загони. І тоді вже ми нарвалися б на вороже лігво. Якби таке сталося,  удача повернулася б до нас спиною. Та нам вдалося доставити його до штабу дивізії.

Про те, що полонений виявився командувачем  дивізії, дізналися пізніше. Висока нагорода, якою мене тоді відзначили – орден Бойового Червоного Прапора – свідчив, що в наші сіті попалася непроста «пташка».  Маю на увазі не тільки високе звання. Генералу зуміли «розв’язати» язика. Отримані дані допомогли просуванню наших військ. Для нас, авіадесантників, не пошкодували нагород. Тоді про це не задумувався. Завдання виконав – нагороду отримав, та й далі в похід. А зараз, коли аналізую ті події, читаю військову літературу, розумію, що навіть наш авіадесантний підрозділ, точніше, його невеликий загін розвідників, зробив свій внесок у те, щоб швидше вибити ворога з території Західної України і далі гнати його за кордон.

Дві медалі

Влітку 1943-го Андрій  Рибаков мав закінчити школу.  Але атестат про середню освіту йому видали раніше. Не тільки йому, а всім хлопцям з його класу. 

- Такий був наказ Сталіна:  усім, хто навчається в десятому класі, видати атестати достроково, - каже Андрій Рибаков. – У лютому мене вже призвали в армію. У своєму класі я був наймолодший. Хлопці йшли  на фронт у 18, а мені було на рік менше. Нас трохи підготували військовим премудростям і відправили у запасний піхотний полк. Там я вперше надягнув шинель, зробив перші постріли з гвинтівки-трьохлінійки. У запасі довго не затрималися. Поїзд віз нас на територію нинішньої Липецької області Росії. Бойове хрещення пройшов на високому березі річки Воронеж.

Перед новобранцями ту висоту утримували  більш досвідчені солдати.

- З батальйону у 800 чоловік в окопах залишилося всього 47 воїнів, - розповідає Андрій Рибаков. – Замість тих, хто поліг, захищаючи висоту, кинули нас, безвусих, необстріляних вчорашніх десятикласників. Ми мали зупинити наступ фашистів. Попереду танки, позаду піхота. 

Бої тривали три місяці. Саме там  молодий солдат  отримав поранення і його відправили в шпиталь. У госпіталі вручили одразу дві медалі – «За відвагу» і «За бойові заслуги».  “Не уявляєте, як я гордився такими нагородами”. 

Після лікування нашому земляку не хотілося повертатися в піхоту. Він попросився в авіацію. Адже ще під час навчання в школі відвідував гурток, де навчали азів авіації. Його направили у авіаційну школу. Пізніше закінчив училище. Після трьох місяців навчання вперше піднявся в небо на планері. Однак не в ролі льотчика. Молодого бійця готували льотчиком штурмової авіації і авіадесантником. Після коротких курсів – знову на фронт…

У жовтні 1944-го у бою під невеликим німецьким містом Гдауткау Рибакова важко поранило. День Перемоги він зустрів у госпіталі. Але війна для нього не закінчилася. Його відправили на Далекий Схід. У  складі 159-ї штурмової авіації брав участь у боях з Японією. В армії служив до 1958 року. Закінчив службу у званні полковника на Далекому Сході і повернувся додому на Вінниччину.

 

НАШІ ДНІ: Живе один. Пральної машини купувати не хоче

Нині 87-річний фронтовик, після того, як померла дружина,  останніх десять років проживає один. Самостійно готує їжу, самостійно пере шмаття. До того ж, пранням займається вручну. Купувати пральну машину не хоче. Каже, ще розледачію.

Після служби кадровий офіцер працював на різних керівних посадах у Літинському, Крижопільському, Тульчинському та Жмеринському районах. Понад 20 років був помічником ректора створеного тоді  у Вінниці сільськогосподарського інституту. Нині очолює у навчальному закладі раду ветеранів. 

- Кожен день Андрій Єрмолайович в університеті, - каже старший викладач Микола Єленіч. – Допомагаю йому добиратися на роботу й з роботи. Дуже поважаю старшого колегу. Раніше разом з ним працювали. Незважаючи на те, що Андрій Єрмолайович старший від мене на 40 років, з ним цікаво спілкуватися. Він, як кажуть, в курсі подій, що відбуваються в державі і за її межами. А найбільше заряджаюся від фронтовика оптимізмом і бажанням бути корисним людям. 

Фронтовик бере участь у кураторських годинах, найчастіше на факультеті механізації, де переважно навчаються хлопці. «Буває,  студенти по декілька разів перепитують ветерана, - каже Микола Єленіч. – Не вірять, що людина може витримати в таких умовах, які були на війні». Андрій Рибаков входить до складу Президії обласної ветеранської організації офіцерів  бойових дій. 

З квартирою допоміг командувач

- Квартира в мене була не з кращих, - каже Андрій Рибаков. – У радянські часи просити за себе було не в пошані. Але мені допоміг випадок. У другій половині 70-х до Вінниці приїздив тодішній командувач Прикарпатським військовим округом генерал Варенніков.  Ми з ним були знайомі, бо разом служили на Далекому Сході. Зустрілися випадково. І та зустріч сприяла у вирішенні мого квартирного питання.

- У той день я був у приміщенні тодішнього обкому партії, - каже Андрій Єрмолайович. – У вестибюлі випадково побачив Вареннікова. Він уже виходив з будинку разом з першим секретарем обкому Таратутою та головою облвиконкому Кавуном.  Командувач приїхав з інспекторською перевіркою. Запропонував мені приєднатися. А потім я запросив його до себе в гості. Мій колишній військовий побратим був здивований умовами. Тоді ж попросив першого секретаря обкому виділити з резерву командувача квартиру фронтовику у новому будинку. Так я отримав 3-кімнатне житло на Вишеньці. 

У пенсії більше значить не сума, а скільки будеш її отримувати

- У радянські часи я мав гарну пенсію, -  каже фронтовик. – Вона називалася пенсія Союзного значення і становила 286 рублів. Союз розпався – і пенсії не стало. Мені нарахували трудову. Отримую нині 2100 гривень. У пенсії головне не сума, а те, скільки часу будеш її отримувати.

Незважаючи на солідний  вік, фронтовик вдома обходиться без помічників. Готує сам. Каже, дуже смакує йому картопля. Тільки не товчена. Картоплину ріже на чотири частини і так варить. А тоді додає цибулю, підсмажену на олії. Котлети на пару, риба смажена і варена – це теж у нього в меню. Найважливіше для ветерана – спілкування. Без розмов з людьми йому непросто. Тому щодня приходить в університет. 

У Вінниці проживає син Рибакова. Однак у нього відповідальна робота. Тому не так часто, як хотілося б, заходить до батька. Донька буває ще рідше. Вона мешкає в Києві. 

Зате із уже згаданим колегою з університетом Миколою Єленічем  вони не розлий вода. Андрій Єрмолайович жартома називає пана Миколу своїм позашлюбним сином. Ветеран щасливий, що має такого друга.  

- З людьми мого віку молодь не дуже хоче спілкуватися, тому я вдячний Миколі за підтримку у всьому. Бажаю дожити йому до моїх років, і щоб ми з ним тоді ще по сто грамів випили.

 

 

Коментарі (36)
  • Anonymous

    СЛАВА героям, які захищали свою Вітчизну. СЛАВА та земний уклін. Дякую Вам, Андрій Рибаков, як бувший студент аграрного, за Ваш життєвий приклад! Прикро за тих асмодєїв, які мають з Вас.
  • Anonymous

    Здоровья Вам,Рыбаков,Вы честно воевали,а не жрали самогон по схронам .Обидно,что у сына родного настолько "... відповідальна робота. Тому не так часто, як хотілося б, заходить до батька." Что имеем не храним -потерявши,плачем

    Anonymous reply Anonymous

    Та й посаду синок має, мабуть, завдячуючи батьку.

    Anonymous reply Anonymous

    Ага секретарем у бати работает - пишет книгу как батя генерала ловил на мотоцикле

    Anonymous reply Anonymous

    ждём статьи ответа как настоящие украинские герои в схронах отсиживались и по канадам прятались. это вам не генералов вылавливать.
  • Anonymous

    Дай Бог ему здоровья и не чувствовать себя одиноким.
  • Anonymous

    Спасибо за Победу!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
15:59 У Могилів-Подільському районі під колеса Fiat потрапив 11-річний хлопець 15:12 Для безпеки та розвантаження перехрестя. В Академічному встановили світлофор photo_camera 14:58 Вибухівка і незаконна агітація. Про день виборів розповів головний поліцейський області 14:42 На Ямпільщині жінка проголосувала без паспорта. Поліція відкрила провадження play_circle_filled Від читача 13:33 Правозахисник Палій подав заяву про злочин відносно ректора педуніверситету Лазаренко 14:25 Перша лікарня за добу приймає до 50 пацієнтів з коронавірусом 14:00 Відновили роботу дільниць, які «замінували». Повідомлення були неправдиві photo_camera 13:41 Опитування від Зеленського. Вінничанин пошкодив скриньку та штовхнув волонтера 13:01 На Вінниччині «замінували» три дільниці. Виборців евакуювали 12:09 Понад 160 нових випадків. Дані про COVID-19 по Вінниці та районах 11:14 Важливе за вчора. Найцікавіші новини 24 жовтня, які ви могли пропустити 10:46 На виборчій дільниці стало зле чоловікові. Викликали «швидку» photo_camera 10:03 В акваматах у Вінниці тече джерельна і… водопровідна вода photo_camera stars 10:01 На Вінниччині тривають місцеві вибори 2020. Хроніка порушень (ОНОВЛЮЄТЬСЯ) play_circle_filled photo_camera 09:26 Понад сотня летальних випадків за добу. Яка ситуація з COVID-19 в Україні та на Вінниччині? 08:16 Сьогодні вітаємо Тарасів та Макарів, а також автомобілістів. Історія й прикмети 25 жовтня play_circle_filled 21:01 На Шепеля просять облаштувати пішохідний перехід. ПЕТИЦІЯ 20:04 «Ковідні» вибори. Як проголосувати, щоб не наразити себе на небезпеку play_circle_filled photo_camera 19:00 ВІН І ВОНА: стосунки — це саме задоволення чи важка праця? stars 18:44 У парку «Дружби народів» вінничанин з ножем напав на хлопця та дівчину
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up