Баскетболіст Микола Здирка: "Пару смертей я пережив..."

Миколі 41 рік, баскетболом займається з 11. Але каже, що зараз, якщо в 11 починати, буде запізно, акселерація така, що все треба робити набагато раніше.

Син Миколи, якому 14 років, теж страшенний фанат баскетболу, навчається у Києві в ліцеї й потрапляє у збірну України. Дружина також тренер з баскетболу. Нещодавно чоловік був на курсах підвищення кваліфікації у Києві, де психологи проводили тест, потрібно було намалювати кактус.

— Потім психолог розповіла по малюнку, що я занадто добра і відкрита людина, не можна таким бути, — каже Микола. — Але я хочу довіряти людям. Бувало, що обманювали. Якщо людина зробила погане, то намагаюся не спілкуватися.

Чоловік вважає себе ледачим й критично до себе відноситься. Каже, що міг би досягти більшого у баскетболі, можливо, потрібно було кудись перейти «вище».

— Я патріот Вінниці, пограв у інших містах, але, коли тут створилася команда, повернувся, — сказав баскетболіст.

«За мене йшла війна»

Микола із другом у 8 років знайшли секцію з футболу, походили пару місяців, але футбол тоді «накрився». Потім у 14 школу, де хлопець навчався, прийшов тренер з гандболу, а так як хлопчина завжди був вищим за усіх однокласників, його почали запрошувати на гандбол.

— Я рік займався гандболом. У той самий час тренер з баскетболу почав вмовляти. У тренерів за мене ціла війна була, навіть до батьків ходили, — згадує Микола Здирка. — Пам’ятаю, як тренер з гандболу покликав мене у тренерську і подарував футболку із моїм прізвищем на спині, тоді це було так круто ...але чомусь я залишився у баскетболі. Коли хлопець ще за Радянського Союзу тренувався, то будь-які кеди важко було «дістати» не те, що хороші, їх зашивали-перешивали.

Микола вступив заочно у Політехнічний, брав участь у олімпіадах з математики. Але навчатися вирішив у педуніверситеті на факультеті фізичного виховання, провчився рік, а завершував навчання у Миколаєві.

— Багато разів з’являлася думка піти з баскетболу, наприклад, після невдалої гри. Але проходить час, виходиш на гру, граєш добре і думка піти уже зникає, —  каже Микола.

Кулінарія, підводне полювання, меблі і … пиво

Чоловік любить іноді щось смачне приготувати. Обожнює готувати плов в казанку, каже, що дуже смачно виходить, а от борщ класний у мультиварці.

— За будь-якої можливості намагаюся вийти на рибалку. Також був період, коли я займався підводним полюванням, плавали під водою, все екіпірування в мене є, але зараз не має часу, — каже Микола. —  Ми їздили на річку Рівець, а колись на морі я підстрелив ската на 10 кг. Полювати можна там, де прозора вода. Якби Південний Буг був прозорим, то я б і сам виходив частіше на полювання, але самому небезпечно.

А ще у Миколи усі меблі вдома зроблені своїми руками, і навіть акваріум. Каже, що ДСП і скло сам не нарізав, але робив креслення, віддав на порізку, і потім все скрутив.

— Все, що у міру, я вважаю, що це не дуже шкідливо, але однозначно я проти куріння. А ось пару бокалів пива, як на мене, нормально, — сказав Микола. —  Це певне відновлення психологічного балансу після гри для підтримки взаємозв’язку у колективі.

Микола намагається, щоб гравці у грі не перегоріли й не перехвилювалися. Каже, що баланс знайти дуже важко, це приходить з досвідом, з дорослою командою простіше, вони уже вмотивовані. А ось дітей потрібно налаштувати, якщо їм нічого не казати, то вони «заснуть». Якщо «Зубри» потраплять у фінали й напівфінали першої ліги, то там уже почнеться хвилювання, і адреналін може поганий жарт зіграти.

«Вінницькі Зубри». Будь-яка поразка — це маленька смерть

Команда «Вінницькі Зубри» проіснувала багато років, потім грошей не було.

— Зараз намагаємося відродити команду, сподіваюся, що все вийде. Нові «Зубри» існують з серпня і поки що зіграли 4 гри у першій лізі, —  каже тренер. — Сподіваюся, що гравці будуть отримувати зарплатню. Міський бюджет фінансує поїздки, харчування і форму.

Зараз все залежить від фінансування, якби воно було достатнім, то, за словами Миколи, й цього року можна було б заявитися на вищу лігу, просто взяли б ще одного-двох гравців.

— Хлопці тренувалися постійно, а як тільки з’явилися гроші, команда була готова. Я ходив у місьвиконком в спорткомітет, це процес нелегкий, три роки ми намагалися знайти гроші, —  каже тренер. — Хотілося б запросити спонсорів. А на міському бюджеті витягнути все неможливо. Шукаємо людину, яка любить баскетбол, і у якої є зайві гроші.

Микола Здирка вважає, що коли буде фінансуванняі, то й взуття зможуть купувати. Від взуття багато залежить. Ноги — це хліб баскетболіста. Потрібні професійні баскетбольні кросівки. На хорошому рівні неможливо грати у поганому взутті.

Спортсмени у принципі забобонні, хоча тренер зараз простіше відноситься до цього. Є така традиція у гравців: перед грою не можна голитися. — Будучи тренером, уже не так виходить дотримуватися традиції, адже маю з дітьми нормально виглядати, —  шуткує Микола. — Дуже важливо, щоб колектив був дружнім, якщо є якісь нез’ясовані стосунки в команді, це позначається на грі. Конфлікти на тренуваннях бувають, і це не страшно, тому що це азарт, один вдарив — інший йому відповів, головне, щоб після тренування потиснули один одному руки і все нормально.

Тренер розповів, що зараз баскетбол став жахливо швидким і атлетичним. А ще 20 років тому був розумним і технічним. Це йде більше з Америки, з NBA. Два різних баскетболи. Усі гравці мають бути здорові і міцні. А команді зубрів не завадив би гравець зростом 2.05-2.10

Головне —  це перемога

Проблема у тому, що Микола і тренер, і гравець. Хлопці називають і на ти, а ті, хто молодші — на «ви».

— Для мене тяжко було перейти на «ви». Пам’ятаю, як з меншими поїхали на збори, то слова «Микола Андрійович» були для мене найстрашніші. Тому що кожні 5 секунд —  Микола Андрійович, можна це, можна те? —  сказав тренер. — Хоча усі баскетболісти мріють потрапити в NBA, але хлопці із команди адекватно себе оцінюють і все розуміють.

Син Миколи Ілля не сказав «якщо», а сказав так —  «коли я буду грати в NBA», Микола вважає, що це нове покоління, вони відрізняються від своїх батьків.

— Головне —  це перемога, ми граємо, щоб перемогти. Будь-яка поразка —  це маленька смерть, так що пару смертей я пережив, — розповів тренер. —  Намагаюся проводити «розбір ігор», переглядаємо відео з ігор, хоча на це потрібно багато часу забрати з тренувального процесу, але це теж потрібно.

Тренуються і «Вінницькі Зубри» і 14-річні хлопці щодня, професійні команди взагалі повинні тренуватися двічі на день.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.