Вінниця у оцінках і прогнозах політологів. Олександр Логінов і Микола Філонов

Вінницькі політики підсумовують минулий 2011 рік та роблять прогнози на 2012 рік.

Олександр Логінов, політолог.

Підсумки
В Україні у 2011 році склалася ситуація, схожа на епізод з фарсу Булгакова "Багровий острів", коли новий правитель Коку-Кокі, розпочавши реформи намагався догодити антагоністам - і маврам, і ефіопам, але кожна з його дій лише дратувала то перших, до других. Задекларувавши реформи, український уряд кожен свій крок супроводжував запевняннями, що це тимчасова і вимушена міра. У результаті прихильники реформ переконалися у тому, що чіткого бачення стратегії перетворень у влади немає, а противники досить чутливо реагували на погіршення свого матеріального достатку. Причому аргументувати - чому і для чого проводяться непопулярні заходи влада не змогла, а чітко озвучити вимоги протесту і запропонувати альтернативу опозиція теж не зуміла. Образно кажучи, влада діяла за принципом - "крок вперед, два кроки назад", а опозиція за принципом - "а Баба-Яга проти".
Прогнози
Але, хочеш чи ні, перед виборами позиція усіх політичних сил, які намагатимуться пройти чи закріпитися у парламенті, має поступово окреслюватися.

Просто "завалити грошима", або сподіватися виключно на адмінресурс жодній з партій та жодному з кандидатів не вдасться - події в Росії це продемонстрували. Тому від 2012 року чекаємо, нарешті, самовизначення політиків.

Микола Філонов, представник аналітичного центру «Політика» у Вінниці.
Підсумки
Такі роки, як минулий, дуже полюбляють ті з чиновників, які відносять себе до керівників.
Великих виборів – немає (сільради не рахуються). Безпосереднє начальство – на місці. Відповідно не змінюються норми і правила існування у затишному і замкненому вінницькому політичному ставочку. Неприємними, безумовно, були регулярні мітинги протесту то перед облдержадміністрацією, то перед "Книжкою". Але збирали такі акції лише по декілька сотень, а, частіше, – десятків осіб, і ексцесів зі спробами захоплення адмінбудинків на Вінниччині, на відміну від інших областей, теж не спостерігалося.
Однак політичне життя на місці зупинити неможливо – триває динаміка рейтингів, зникають з регіональної політичної арени одні владні фігури, з’являються інші. Почали "окучувати" власні виборчі округи потенційні кандидати у народні депутати України. Формуються під парламентські вибори команди, оцінюються шанси та перспективи політичних партій.
Яким увійде до політичної історії Вінниччини 2011 рік? Безумовно, як рік статичний і у плані кадрових ротацій, і у сенсі публічної політики. Оптимісти скажуть – консолідація влади. Песимісти – консервація і застій. Обидві оцінки, незважаючи на їхню емоційну поляризацію, у цілому, вірні.
Відсутність будь-яких анонсованих керівництвом держави кадрових ротацій стала лише підтвердженням того, що "очищувати" і "оновлювати" владу шляхом залучення до неї виключно прихильників партії влади ніхто на Вінниччині не збирається. Левова частка висуванців старої, "помаранчевої" гвардії зберегли свої посади, а сподівання деяких "регіоналів" отримати дивіденди в адміністрації за свій внесок у перемогу партійного лідера на президентських виборах не справдилися. Відсутність чіткого бачення єдиної політичної лінії у керівництва Партії регіонів на Вінниччині виявилася, зокрема, і у ситуації з виборами у Жмеринці та Шаргороді. У першому випадку між собою успішно конкурували "регіонал" Зіновій Трахтенберг та член фракції Партії регіонів в обласній раді Ростислав Боровський. У другому – представник провладної партії зайняв лише четверте місце, поступившись члену "Батьківщини" Ігорю Винокуру.
Друге народження "партії вінничан" відбулося і у Вінницькій міській раді. Тут більшість об’єдналася навколо фактично позапартійного проекту Володимира Гройсмана "Совість України", а тому, не залишаючи важелів управління усіма сферами обласного центру, міськрада і міськвиконком відмежувалися від відповідальності за дії Уряду. Така незалежна від центра структура не є підзвітною йому у політичному сенсі, тому може сформувати і власну позицію, і власне бачення щодо вибору симпатій на майбутніх парламентських виборів. Яскраві приклади такої автономії – співпраця з Петром Порошенком, а також призначення Валерія Коровія першим заступником міського голови. 
За порушення присяги депутата, вихід з партії і входження до депутатського об’єднання "Майбутнє Вінниччини" "Батьківщина" намагалася позбавити депутатського мандата Григорія Сторчака. Справа, нібито, здавалась вирішеною, але за перебіжчика вступилося керівництво області. Обласну ТВК за рішенням ЦВК було розформовано, а статус-кво відновлено. 
Мав шанси позбутися посади заступника голови обласної ради колишній голова обласної організації "Батьківщини" Юрій Медвєдєв, який, всупереч партійним рішенням, обрав кар’єру посадовця. Відповідний збір підписів депутати від "Батьківщини" нібито провели. Але, дивлячись на "ефективність" прихильників Юлії Тимошенко і у справах організації акцій громадської непокори, і у діяльності напівмертвого Комітету опору диктатурі, і у ситуації із Сторчаком, можна припустити, що доля Юрія Медвєдєва вирішуватиметься в кабінетах керівництва ОДА та обласної ради.
Така опозиція, як "Батьківщина" цілком влаштовує вінницьку владу. Відзначити день народження Юлі, заявити на "круглому столі" про гоніння на демократичних політиків, зібрати декілька десятків осіб під гаслами, щоб замість одного кнопкодавця до обласної ради пройшов інший – це цілком те, що полюбляють називати "конструктивною опозицією". "Батьківщина", безумовно, такою опозицією не є. Як не є і "Фронт Змін", майже все керівництво якого працює в органах влади та місцевого самоврядування. Більше можливостей для артикуляції громадської думки є у інших опозиційних сил –  "Свобода", УДАРу Віталія Кличка, Радикальної партії Олега Ляшка, громадської організації "Голос народу", чим вони і користувалися. Однак і тут є певні "табу" зачіпати які не наважується і опозиція. Глухим мовчанням з боку політиків супроводжувалися події навколо найбільшого підприємства області – заводу «Nemiroff», поодинокі і невпевнені зауваження лунали стосовно втілення більш ніж сумнівної реформи охорони здоров’я. 

Прогнози
Зрештою, єдність владної команди напередодні виборів 2012 року має пережити серйозні випробування. Навіть у середині Партії регіонів різні групи впливу – фінансово-промислові, чиновницькі та особисті – не є однорідними. За право висуватися від партії влади в одномандатних округах будуть сперечатися між собою поважні і відомі особи, і відмова від їхньої підтримки може спровокувати висування від опозиційних сил. Тим більше, що на тлі нинішньої, м’яко кажучи, нестабільної економічної та соціальної ситуації в країні симпатії виборів навряд чи будуть одностайно віддані провладним кандидатам. До того ж Вінниччина – типовий протестний регіон, мешканці якого завжди підтримували опозицію.
2011 рік – це час огляду сил. Час, який мав продемонструвати, наскільки тверда влада у намаганнях проводити навіть непопулярні реформи, і наскільки опозиція може цим намірам чинити опір. Результат виявився невтішним. Слабкість показала і влада, яка, йдучи на жорсткі кроки, не змогла чітко аргументувати власну позиція, і опозиція, яка у вінницькому політичному просторі ще раз підтвердила декларативність і декоративність своїх дій. Від того, як влада усвідомить ці помилки, залежить перебіг 2012 року. Року виборів і року великої політики.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.