Подорож довжиною в тиждень: від Миколаєва до Прип’яті за 7 днів

Banda. Travel в Актівському каньйоні

- Я обожнюю подорожувати. Минулого року три місяці жила в Китаї і це була моя найбільша та найбожевільніша подорож. Після цього я зрозуміла, що пізнавати світ – це неймовірно круто.

- Щоб побачити нові місця, скільки загалом зупинок ти зробила за тиждень?

-  Мені важко згадати, тому що тиждень у такій подорожі триває як місяць. Мозок не встигає сприймати весь потік інформації. Давай спробуємо. Отже, за перший день я відвідала три нових місця: Миколаїв – Вознесенськ – Актівський каньйон. Наступного дня були – Херсон, Олешківські піски та Одеса. З міста біля Чорного моря ми вирушили до Києва, а далі я сама поїхала до Вінниці, потім знову повернулась у столицю і завершила свій тиждень у Чорнобилі. Я давно хотіла там побувати. В результаті вийшло 10-11 точок за тиждень.

- Якщо би не було твоєї Banda.Travel, ти наважилась би на таку подорож самостійно?

- Знаєш, коли ти постійно чогось хочеш, то воно так чи інакше відбувається. Можливо, без Banda.Travel це було б не в такій формі або не так насичено. Наприклад, щоб їздити тими місцями, де були ми, потрібна підготовка. В українську пустелю не можна потрапити просто так, бо це заповідник і він під охороною. Відповідно за кілька днів до приїзду потрібно отримати спеціальне рішення і найняти гіда. З Бандою мені вдалося зробити це скоріше.

- Олешківські піски - це друга за розміром пустеля Європи. Варто туди їхати?

- Туди класно їхати зараз, поки не так спекотно. Тому що, влітку там дозволяють знаходитися лише до 10 ранку. Крім того, я вже казала, щоб сюди потрапити – потрібен дозвіл і супровід. Тобто гід повинен знаходитися із туристами поруч постійно. Все через охорону фауни і тому, що пустеля величезна, там дійсно можна загубитися. Бархани в деяких місцях заввишки 18 метрів і площа 160 тис. гектар, тому супровід є обов'язковою умовою. До речі, зараз у заповіднику виділили спеціальну територію і в кінці травня тут уже можна буде кататися на квадроциклах. Такий відпочинок набагато цікавіший, ніж просто екскурсія.

- У таких подорожах багато часу займає дорога. Що ти робила для того, щоб вона була неважкою?

- Я стресостійка. Дуже люблю потяги і вони мені ніколи не набридають. У дорозі завжди є чим зайнятися: почитати нову книгу або послухати музику. Хоча в цих мандрівках ми обирали нічні потяги, щоб трохи поспати. До того ж, я подорожую з друзями і ми завжди знаходимо чим зайнятися: говоримо, дивимось фото, обговорюємо плани на майбутнє або просто жартуємо. Що стосується інших видів транспорту, то ми за цей час змінили їх достатньо – це були маршрутки, попутки, Блаблакар і трансфери, які ми замовляли спеціально. Так переміщатись між локаціями мені менш комфортно.

- Розкажи детальніше про транспорт

- В цій подорожі, наприклад, ми відкрили для себе трансфер – це транспорт, який бронюється на замовлення до конкретного місця. Так ми їздили з Херсону до Олешківських пісків. Коштувало це 700 гривень в обидві сторони. Трансфер або автостоп – це завжди весело, бо таким чином ми знайомимося з місцевими і дізнаємося багато нового про місто. Наприклад, коли ми були у Бакоті два тижні тому, то їхали з дідком, який розповідав про Хмельницький так, ніби це центр Всесвіту. В його машині не працювала магнітола і ми прозвали його «радіо», бо він постійно говорив. Тепер ми знаємо, що Аркадій Укупник родом звідти.

- Що тебе найбільше дивує у таких подорожах?

- В мене є такий принцип – я не ніколи не дивлюся фото чи відео про ті місця, куди їду. Тобто не ставлю жодних очікувань. Так було з Актівський каньйоном. Він виглядає зовсім інакше, ніж я поспіхом бачила на фото. А взагалі, будь-яке місце, де ми буваємо, мені здається, має якусь неймовірну силу. Ти просто зупиняєшся і ні про що думаєш. Відбувається таке очищення карми, душі. Тотальний релакс – цей момент мені подобається завжди.

- Крім того, у нас є фішка: Бандою ми подорожуємо лише в будні, тоді немає туристів і можна насолодитися природою на повну. Кожна зупинка має свою унікальність. В основному, це люди. Ось, наприклад, ми не могли виїхати з Вознесенська і ловили попутку. У нас не було картону, на якому можна було написати місце призначення і у цьому нам допомогла продавець місцевого  магазину. Ще й розказала де краще стати, аби зловити хоч одну машину, бо на дорозі насправді в той день було пусто. Як правило, у подорожах хороші люди зустрічаються набагато частіше, ніж негативні персонажі.  

- Що потрібно знати про подорож автостопом?

- В першу чергу, потрібно мати терпіння. Цього разу ми чекали 2 години і знайшли машину за допомогою Блаблакару, а зазвичай на дорозі можна стояти і 6 годин, і більше. Нас, наприклад, не хотіли брати водії, через те, що 4 людини. А от у когось одного або двох шансів набагато більше.

- Але автостоп – це круто. Фішка в тому, що поки ти чекаєш «свою машину», то встигаєш обдумати половину свого життя. Для того, щоб подорожувати у такий спосіб потрібно бути трохи авантюристом і мати велике бажання.  

- Як ти наважилася поїхати у Чорнобиль?

- Я давно хотіла туди поїхати і ось трапилась така нагода. Багато хто мене відмовляв, але я все одно наважилась. Справа в тому, що для подорожі у зону відчуження потрібно теж готуватися. Я багато читала, дізнавалася про радіаційний фон у тих, хто вже туди їздив. І врешті-решт поїхала із компанією, яка влаштовує екскурсії у Чорнобиль ще з того моменту, коли їх дозволили. Перше, що мені не сподобалось, що було багато туристів – цілий автобус близько 50-ти чоловік. Маршрут був зіставлений по найбезпечніших місцях, тому за радіаційний фон я не переживала. Багато хто не знає, що перелітаючи навіть у той самий Єгипет ми також отримуємо дозу радіації. Питання опромінення дуже умовне.

- З якими думками ти їхала туди і з якими повернулася?

- У мене було дуже важке ставлення до трагедії ще зі школи. До того ж, ми з подругою по дорозі подивилися фільм про катастрофу і було взагалі дуже важко морально. Таке неприємне відчуття. Але приїхавши на місце, ставлення змінилося. Взагалі тут атмосфера приємна, якщо не знати, що відбулось 30 з лишнім років тому. Робиш фото і все наче добре – будинки, ліси, люди працюють і живуть. А потім збільшуєш кадр і трохи моторошно від занедбаних вікон та квартир. Єдине, що мене дійсно тривожить після цієї подорожі: що під саркофагом і як це знищити. Адже він має термін експлуатації всього 100 років і за цей час ми повинні щось придумати, аби позбутися всіх цих наслідків, тому що залишити це наступному поколінню – безвідповідально.

- У яку суму тобі обійшовся цей тиждень?

- Близько 2 тис. гривень. Але я себе ні в чому не обмежувала. Ми орендували квартири і нормально харчувалися. Єдине – білети на потяг купували зі студентською знижкою у плацкарт. Якщо би я провела цей тиждень в Києві або у Вінниці, то все одно витратила ці кошти на життя, а так побачила нові і дуже класні місця нашої країни.

- Як тобі вдається поєднувати такі довгі подорожі, навчання та роботу?

- Головне правило – все планувати заздалегідь. Інколи потрібно більше працювати. щоб спланувати подорож на конкретну дату і не лишитися роботи. Тим паче сьогодні з інтернетом є прекрасна можливість працювати віддалено. Якщо не думати і не планувати, то нічого не вийде. І, звичайно, потрібно шукати способи і не здаватися при перших складнощах.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.