Індія — один суцільний болівудський фільм

- То не була моя давня мрія, я навіть не думала, що колись доля занесе мене в таку далеку та яскраву країну, - розповідає Ізабелла Стасюк про двотижневу подорож до Індії.

Дівчина займається народною музикою. Співає у складі музичного трансового гурту під назвою «Прелеста», який виник на основі переплетення індійської та слов'янської культури. Три роки тому в творчих пошуках познайомилася з Юрієм Ботвінкіним – викладачем індології в двох київських вузах. Саме він був ініціатором поїздки і за сумісництвом гідом у подорожі до Індії. Як каже дівчина, він знає Індію із серця і тому почувався там, як у себе вдома.

Група з семи людей розпочала свою мандрівку 24 січня і завершила дев'ятого лютого.

- Це найкращий час, коли індійські холоди відступили, а сонце ще не припікає, - говорить Ізабелла.

Переліт був з пересадкою в Казахстані, тому що прямих рейсів з Києва немає. До Алмати летіли п'ять годин, а звідти до Делі — майже чотири.

Тадж Махал Ізабелла не бачила, адже маршрут передбачав заглянути в місця, про які навіть індуси мало знають.

Перша зупинка в Делі

В делійському отелі, що знаходився майже в центрі міста, було брудно та моторошно.

- Вночі ми чули все, що відбувається на вулицях, - каже Ізабелла. - Наступні готелі були набагато приємніші та комфортні.

Місто Делі, вид з вікна на вулицюУ самому місті дуже багато людей, особливо бідних та хворобливих, а також купи сміття, ходять корови — звичне явище в Індії.

Вулиці міста ДеліДівчину шокувало те, що майже всі адміністративні споруди були обставлені парканом та обвиті колючим дротом.

- Неприємно було виходити на вулицю, бо всі намагалися витрясти з тебе побільше грошей, - розповідає вінничанка. - Це робилось з неабиякою професійністю та, подекуди, з нечуваним нахабством.Затишок і спокій вона знайшла, коли після брудного, динамічного міста потрапила на територію музейного комплексу з найвищим та найдавнішим мінаретом Кутуб Минар.

Ставлення до “білих” з боку місцевих

В містах туристи для індійців - золота жила, але в той же час і “диковинка”.

- Відчувалася повага та дружелюбність від місцевих, - розповідає вінничанка. - З нами усі віталися та дарували неймовірні щирі посмішки. Особливо діти, які раділи та стрибали біля нас.

Як індійнці люблять робити селфі з туристами

Якщо одні індійці полювали за грошима. То інші хотіли лише сфотографуватися.

- Особливо їм подобалась яскрава коротка зачіска Марини, світле волосся Люби та мої брекети і для фото просили посміхатись на всі зуби, - каже Ізабелла.

Та під кінець мандрівки така зіркова популярність туристам набридла. Потім вони фотографувались лише з тими, хто їм дійсно подобався.

Потяги  — окрема історія

В наступне місто Джансі їхали на потягу третім класом, який нагадує наш плацкарт, але більший та ширший. Тут своє життя, саме серце Індії, як каже дівчина. Чого тут тільки не побачиш: безперервний потік продавців, які пропонують чай, каву, арахіс, самосу (пиріжки з начинкою з бобових, овочів і спецій), лассі (традиційний прохолодний напій), солодощі. Ходять жінки з корзинами фруктів на голові. Хтось співає, хтось танцює. Один за одним кульгають покалічені та просять поїсти, а поряд повзають діти та прибирають вагони — чистильники. Вони, забачивши туристів, викрикують англійське «Хеллоу» і махають при цьому ручкою.

Проблема зі сміття і тут нікуди не ділася.

- Не у всіх потягах продумано, куди дівати сміття, - розповідає Ізабелла. - Вони його просто викидають у вікно, і тому всі колії вкриті різноманітними відходами. Коли з вікна потяга починало тягнути різкі неприємні запахи, значить ми проїжджаємо околиці міста.

Пересуваючись містами

Орчха - місто загублених храмів. Величні палаци та мало туристів. Сувеніри і продукти тут, за словами Ізабелли, найдешевші, але не найкращої якості.

Місто ОрчхаУдайпур - в перекладі «схід сонця». Це місце народження пантери Багіри, яке згадується у “Книзі Джунглів” Кіплінга.

Місто Уйдапур

- Найприємніше і, мабуть, найчистіше місто з тих, що мені довелось там бачити, - говорить туристка. - Ми обійшли всі грандіозні палаци. До деяких з них пливли по воді, до інших добиралися по серпантину в гору. Саме в цьому місті можна купувати прекрасний індійський одяг. Хоча на товари ціни були високі, в мене без проблем виходило виторгувати річ в половину дешевше.

Господарі готелю, в який поселилася українка, приготували для них традиційну раджастанську вечерю.

Традиційна їжа індійців

- Настільки гостру, що сльози текли рікою. На столі був рис, роті (індійський хліб), сочевична підлива, гострі смажені овочі, картопля та свіжий салат.

Наступним містом був Чітторгарх, куди Ізабеллу з її компанією відвезли на великій англійський машині, в якій замість багажника були місця для сидіння.

Місто Чітторгарх

- По дорозі туди, ми нарешті побачили верблюда, а на зворотньому шляху бачили великого слона, прямо посеред дороги, - розповідає дівчина. - Цікаво, що в повсякденному житті жінки носять розкішні, розшиті самоцвітами, блискучі сарі. Нам і на свята не снилося таке вдягнути. Це навіть крутіше, ніж можна уявити чи побачити в кіно.

Фото 1 з 20

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 
12. 
13. 
14. 
15. 
16. 
17. 
18. 
19. 
20. 

Previous Next

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.