Залишив дома 9 дітей і добровольцем пішов на фронт - воїну подарували будинок

Федір Твардовський добровольцем пішов захищати рідну землю. Пізніше підписав контракт із Збройними силами. Нині 41-річний чоловік служить у підрозділі розвідки у 95-й десантній бригаді. Контракт закінчується навесні, тоді повернеться додому. Тут його рук чекає велике господарство. Твардовські доглядають чотири корови, троє коней, два бики і двоє теляток. У зимівнику чекають теплих днів бджоли у вуликах. А ще є домашня птиця. Мають також шість гектарів земельного паю. Самі господарюють, не передали в оренду.

-Не раз бачив, як Твардовські йдуть на поле, - каже сільський голова Ходаків Валерій Коломійчук. – Шнурочком, одне за одним, менші за більшими. Любл  дивитися. Всі при ділі. Навіть найменші щось там шпортаються. Яка там з малих допомога? Зате з дитинства привчаються до роботи. Дуже працьовита родина!.. Вони сповна заслуговують на той подарунок, який їм зробили благодійники.

Поцілунок – найкращий подарунок

У новий будинок дружина з дітьми перебралася напередодні нового року. Федір по телефону привітав дружину Олену, а потім по черзі слухавку передавали дітям. Спочатку трьом донечкам, а потім - шести синочкам. А вчора, 6 січня, чоловік так само по телефону вітав Олену. Жінці виповнилося 40. Його судженій доля дарувала прийти у цей світ напередодні Різдва, у Святвечір. Діти теж вітали матусю. Тільки по-своєму.

Коли журналіст переступив поріг нової оселі Твардовських, дома було шестеро дітей. Найстарша Діана з самого ранку на роботі. Їй уже 20, працює продавцем у місцевому магазині. 18-річний Вадим навчається у коледжі сільського господарства у райцентрі Нова Ушиця у сусідній Хмельницькій області. Опановує спеціальність механіка. Відтоді, як тато в АТО, перейшов на заочне відділення. Треба мамі допомагати. Згодом через вікно стало видно, як на подвір’я заїхали коні. З воза зістрибну двоє хлопців.

- Це Вадим з Михайлом, - уточнила мама. – Мої найперші помічники. Їздили по воду. Для худоби багато треба пійла. Міша семикласник. Навчився від Вадима біля коней ходити. Запрягати вміє, може за плугом ходити під час оранки. 

На запитання, як діти вітали матусю з днем народження, кажуть, що робив це кожен окремо. підходили по черзі, міцно обіймали за шию, говорили гарні слова. Жінка каже, що словами не передати відчуттів, коли дев’ятеро дітей, віком від п’яти до 20-ти років тебе цілують по черзі.

Прив’язавши коней, на порозі з’явилися Вадим і Михайло. Вадим, чомусь, тримав руки за спиною. Щось приховував. Коли підійшов ближче до мами, вручив коробку цукерок. І знов поцілував матусю. Вона усміхнулася. Каже, це вже по другому разу, бо вранці вже цілував її.Як і всі діти.

По ялинку – за десяток кілометрів

У кутку найбільшої кімнати Твардовських стоїть ялинка, прикрашена іграшками і гірляндою. Невисоке соснове деревце привіз додому Богдан. Каже, у них у лісі нема маленьких хвойних дерев. Ялинку привіз з сусідньої Хмельницької області.

-Це мені знайомі хлопці з коледжу подарували, - розповідає хлопець. – Перед новим роком спілкувалися з ними по телефону. Мене запитали, чи маю вже ялинку. Сказав, що у нас нема де взяти. Кажуть, приїжджай, подаруємо.

За словами хлопця, їхати треба було 15 кілометрів. Якось вранці, попоравши господарство, Богдан запряг коня і подався в дорогу. Їхав полем, селами. Коли повертався назад, почало темніти. У такі дні вечір рано опускається на землю. Слухав розповідь хлопця, і мимоволі згадав оповідання Коцюбинського «Ялинка»: «Піднявся холодний вітер, мокрий сніг бив у лице, заліплював очі, налазив за комір. Хлопчик насунув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги. Раптом сани вдарилися в горбик, зламались, і Василько помітив, що він заблукав. Сівши на коней, повернув назад, почав шукати дорогу, але ще дужче заблукав. У лісі зовсім стемніло. Було холодно й страшно…» Так у Коцюбинського. На щастя, з Богданом такого не сталося.

-У той час у них снігу було ще менше, ніж у нас, - каже хлопець. – Друзі мене привітали, я їх, та й попрощалися на тому. Хоча, знаю, мама трохи хвилювалася. Вирущати конем у далеку дорогу у зимовий час - справа ризикована.

І я, і я, і я...

-Хто вміє доїти корову? - запитую у Твардовських.

Спочатку відповідають старші – Богдан, Михайло, а також Катя, якій дев’ять  років, і 8-річна Наталя. За ними услід вигукують малюки – шестирічний Льоня і на рік молодший від нього Володя. Старші усміхаються,мовляв, ще треба каші багато з’їсти.

-У мене є теличка Квітка, - звертає на себе увагу Льоня. – Я її напуваю. Вона слухається, коли називаю її Квітка.

Пані Олена каже, що цього разу малий говорить правду. Коли корова привела телятко, Льоня захотів, щоб його назвали Квітка. З ним погодилися. Він справді йде з нами до хліва і напуває теля, на боїться погладити його.

Недавно у жінки була застуда. Діти самотужки справилися по господарству. Худобу нагодували, подоїли,  прибрали гній і навіть молоко здали заготівельникам. Нині літр молока завод закуповує по шість гривень. Корівки дають можливість заробити «живі» гроші.

Історія кохання: яблуко спокуси з осіннього саду

-Федя місцевий, а я з сусідньої Хмельницької області, - розповідає пані Олена. – Познайомилися ми з ним у моєму селі. У нас багато садів. Федя тоді влаштувався охоронником. А ми з дівчатами приходили збирати яблука.

19-річна дівчина приглянулася хлопцеві. Вона також звернула увагу на беручкого парубка. При нагоді краєм ока дивилася у його сторону. Відчувала, що він робив так само. Одного разу, коли вона поверталася з роботи, він зробив  для дівчини «оригінальний» подарунок. Вручив… яблуко. При цьому сказав, що воно найбільше у саду. Почали зустрічатися. Якось Федір попросив у Олени надкушене нею яблуко. Сказав, що хоче теж вкусити його, щоб знати її думки. Після першого поцілунку у дівчини закрутилася голова, серце гупало так, що, здавалося, вирветься з грудей... Вони побралися, а через рік народилася Діана. Федір хотів хлопчика. І справді другою дитиною був Богдан. А потім…

-У кожного з нас на цьому світі своє призначення, - каже пані Олена. – Комусь дано гарний голос і він радує людей співом, хтось має великий розум і рухає науку. Нам доля дарувала багато любові і від неї народилися наші дев’ятеро дітей.

Жінка каже, коли  чує по телевізору поради, як створювати сім’ю, як планувати народження дітей, то трохи дивно таке сприймає. У її уяві найкращим порадником є наші почуття. Серце підкаже,  кого любиш, а кого ні. Якщо любов взаємна, якщо почуття палкі, то, зрозуміло, що будуть діти. Все має відбуватися природно, а не за порадою чужих людей, нехай навіть мудрих. Природу не обманеш.

Під час спілкування з пані Оленою запитав, чи, бува, не чекає появу на світ ще однієї дитини. Її повнота дала привід для такого запитання. Жінка заперечила припущення. Чи правду говорила, час покаже. Принаймні нинішньої осені Федір приїжджав у відпустку. Йому надали її для того, щоб оформити у нотаріуса подароване житло.

Родинний подарунок

Анатолій Слівінський, голова «Всеукраїнського об’єднання учасників та волонтерів АТО»:

-Кошти на придбання будинку для багатодітної родини виділила родина Соколових, - каже пан Анатолій. – Якось при зустрічі з В’ячеславом Соколовим, він прокурор області, розповів про те, що у нас в області є один-єдиний боєць, якого дома чекає дев’ятеро дітей. Перед початком навчального року пан В’ячеслав разом з нами побував у цій сім’ї. Допоміг матеріально зібрати дітей до школи. Йому дуже сподобалася працьовита родина. Звернули увагу, що вони нічого не просять. Хоча було видно, що потребують кращого житла.

Разом з сільським головою підшукали в селі хату. Будівля нової забудови, у ній чотири кімнати, кухня, встановлено пластикові вікна. Важливо, що приміщення газифіковано. У старому будинку не було газу. В’ячеслав Петрович порадився з родиною, спільно прийняли рішення виділити кошти на придбання будинку. Заплатили за нього 90 тисяч гривень. Разом з працівниками сільської ради волонтери допомогли поклеїти шпалери. А потім перевезли речі у нову хату. Перед новим роком ми ще раз приїжджали в гості до Твардовських, вітали матір і дітей з новосіллям. Ще хочемо придбати для них два багатоярусні ліжка, щоб всі діти мали окремі місця для спання. Їздили також в зону АТО, у підрозділ, де служить батько. Командир частини задоволений таким бійцем. Каже, не хотів би, щоб він залишав службу. З ним ще будуть говорити про те, щоб продовжив контракт. Яке прийме рішення, залежить від нього і родини.

Бойова машина, тепловізор і кошти для лікування дитини «атовця»

Ірина Вихованець, керівник прес-служби прокуратури області:

-За власні кошти працівників прокуратури придбано бойову розвідувальну машину загальною вартістю 220 тис гривень,  передано позашляховик  «Міцубісі», тепловізор. 130 тис грн.. – на придбання комп’ютерної техніки, комплектів  білизни, інструментів, засобів гігієни, миючих засобів для захисників країни.  63 тис. грн.. передано «Вінницькій обласній народній самообороні» для закупівлі одягу, військового спорядження та амуніції для бійців АТО. Колектив прокуратури відгукнувся на прохання воїна Руслана Подковського - для лікування його півторамісячної доньки зібрали 39 тис гривень. Для нашого госпіталю придбали  декілька одиниць сучасного  медичного обладнання. На особові рахунки трьох бійців АТО, що потребували невідкладного протезування, перерахували по 20  тис грн. кожному.

На лікування одного з важкопоранених зібрали й перерахували 10 тис грн..; дітям загиблих - 6 тис грн; 6,5 тис грн.. надали безповоротної фінансової допомоги на придбання ліків, засобів медичного призначення, обладнання та апаратури, харчування для поранених та постраждалих військовослужбовців

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.