З Вінниці в Еквадор показувала мамі по скайпу тарілку з борщем

У Вінницькому медуніверситеті навчається дівчина з міста трьох вулканів - таким є місто Амбато, що у далекій від нас Південній Америці

Рут Олександра Хосееєвна Рамос Вільясіс з Еквадору четвертий рік навчається у Вінницькому медуніверситеті. Батько, проводжаючи у далеку дорогу свою єдину доньку, казав, що вона їде, як на війну. Хоча в її рідному місті Амбато набагато страшніше – поруч з містом знаходиться аж три вулкани. Один з яких «озвався»  у 1999 році і відтоді раз-по-раз «дихає» вогнем.  Пекельна лава виходила на поверхню і в минулому, і в позаминулому роках

Олександра каже, що війни у нас не побачила, але «воювати» все-таки доводиться – з нашими холодними зимами. Все інше їй подобається. Звичайно, сумує за батьками. У Вінниці не вистачає її улюблених червоних бананів. Доводиться купувати ті, що є. Дуже важко давалося вивчення мови. Вона опановувала російську.  Її рідна мова іспанська. В іспанській нема таких довгих слів, які почула тут.  Здавалося, що слово «подготовительный» нізащо не навчиться вимовляти. З часом справилася. Зате у нас прізвища у два рази коротші, ніж у еквадорців.

Відео дня

- Моє прізвище таке довге тому, що у нас, крім імені, дітям дають прізвища одночасно  мами й тата, - каже Олександра. – У вас друзі називають одним словом – Олександра. Викладачі здебільшого теж читають скорочено, але дехто набирається терпіння і з цікавості зачитує повністю. Спершу це викликало пожвавлення в аудиторії, але згодом до цього звикли. Люди до всього звикають. І не тільки у вас, у нас так само.

Думала, взимку студенти не вчаться

Невелика на зріст еквадорка з очима, що випромінюють щирість, зізнається, що найважче їй переносити зиму. В Еквадорі сніг не випадає. Еквадорці мерзнуть вже тоді, коли температура повітря опускається до плюс 10-14 градусів.

- Зараз у нас плюс 24, - каже Олександра. – Найтепліше буде в грудні, більше 30-ти градусів. У січні й лютому термометри показуватимуть 28-30 тепла.  Мерзнути доводиться у липні-серпні, бо тоді повітря прогрівається до 16-17, а може бути ще нижче на 2-3 градуси.

Олександра приїхала у Вінницю восени 2009-го. А вже взимку були дні, коли морози доходили до 30-ти градусів.

- Я думала, коли зима, студентів відпускають на канікули, - каже еквадорка. – З мене сміялися, коли говорила про таке. У дуже холодні дні ми все одно не виходили на вулицю. Боялися замерзнути. Наш викладач Олена Миколаївна приходила на заняття в гуртожиток. Перших півроку  вивчали тільки мову. Вчила її Олена Миколаївна. За те, що вона така уважна,  називали її мамою і дружно казали спасибі.

По скайпу показувала мамі тарілку з борщем

Ще на підготовчому відділенні Олександра познайомилася із старшокурсницею Анастасією.  Вона також проживала в гуртожитку. Після знайомства запросила до себе в кімнату і пригостила борщем та гречаною кашею.

- Я перший раз їла такі страви, - розповідає Олександра. – Дуже незвичні. Але смачні. Особливо борщ зі сметаною. По скайпу показувала тарілку з борщем мамі. Вона теж дивувалася. Батьки вдома готують переважно рис з м’ясом, смажимо зелені банани, виходить, щось таке, як у вас смажена картопля. У Вінниці я жодного разу не бачила в продажу зелені банани – ні на ринку, ні в магазинах. Так само не попадалися чорні або мої улюблені червоні банани. У червоних бананів специфічний смак, схожий на смак банана і яблука. У нас в Еквадорі є своя національна делікатесна страва, називається «Cuy».  Готують її з морської свинки різними способами, наприклад, смажать у фрітюрниці або запікають на грилі. Підсмажену навіть продають на вулицях. В гуртожитку ми переважно готуємо рис, макарони, інколи гречку з  м'ясом  яловичини або курятини.

Коли Анастасія виходила заміж, запросила Олександру на весілля. Анастасія родом з Кривого Рога. Олександра  їздила туди. Схоже, традиції там такі само, як і на Вінниччині.

- Мене вразило, як молодим давали хліб-сіль, - розповідає Олександра. – Хліб великий, гарно випечений і на дуже гарному вишитому рушнику. Молодий і молода по черзі надкушували коровай. А потім їхні руки пов’язали рушником. У нас теж є обряд пов’язування.  Але це робиться трохи інакше: наречену й нареченого обплутують кольоровими стрічками. Зв’язують не тільки руки, а все тіло, щоб більше ніколи не розлучалися. Ми з Анастасією настільки подружилися, що тепер вона жартома каже, що їхня сім’я мене удочерить. Поки не мають своїх дітей, будуть опікуватися  мною.

Ще одна українська студентка з сусідньої кімнати в гуртожитку запрошувала Олександру на свій день народження. Святкували в кафе. Еквадорку вразила традиція  вимащувати тортом обличчя іменинника. Каже, у них в Еквадорі у таких випадках тільки надкушують торт, а в нас все лице заліплюють. Смішно й весело.

- В Еквадорі є  звичай  обливати один одного водою, - розповідає студентка. – Відбувається це під час традиційного фестивалю фруктів і квітів. Він проводиться кожного року у лютому.

Місто трьох Хуанів і трьох вулканів

У рідному місті  Олександри Амбато цей фестиваль особливо колоритний.

- Наше місто і нашу провінцію в країні називають садом Еквадору, - розповідає Олександра. – У порівнянні з іншими провінціями тут вирощують найбільше фруктів і овочів. У цей день виставляють на продаж всі види фруктів, які вирощують в Еквадорі – банани, апельсини, мандарини, виноград, яблука, груші, персики, полуницю… У мене вже повний рот слини. Тепер ви розумієте, чому я дуже люблю фрукти.  На святі демонструють різноманітні виставки. Обов’язково показують колекцію метеликів. В Еквадорі налічується понад тисяча видів метеликів. Так само, як  і у вас, відбувається карнавальна хода, грає музика, люди танцюють, веселяться. У день свята у нас в Амбато на вулиці виходить так само багато людей, як у Вінниці на День міста. Молодим найбільше подобається, що можна досхочу обливатися водою.

За населенням Амбато тільки трохи менше від Вінниці.  У місті є вищий навчальний  медичний заклад, як університет у Вінниці, тільки називається по-іншому – Інститут медичних знань. Олександра закінчила вдома перший курс. А тоді батько запропонував поїхати вчитися за кордон. Він за фахом інженер-хімік. Теж здобував освіту за межами держави, у сусідній  Колумбії. В Еквадорі вважається престижним здобувати освіту за кордоном. Мати не дуже погоджувалася відпускати єдину доньку у далекі світи, але бажання доньки переважило.

- У нас у випускному класі було 45 учнів і майже всі здобувають вищу освіту, - каже Олександра. – Більше половини навчається в Еквадорі, решта – поїхали за кордон. Дві найближчі подруги вчаться у Німеччині і Франції.  Батько каже мені, добре, що зараз є Інтернет, можна постійно спілкуватися. Коли він вчився, писав листи або інколи дзвонив по телефону.

Минулого літа Олександра тривожилася за батьків. Знову озвався вулкан, що має назву Тунгурауа. Навіть оголосили про евакуацію людей. Дівчина каже, починаючи з 1999 року, цей пекельний котел час від часу дає про себе знати. Виверження лави супроводжується страшенним гуркотом, який, буває, чути навіть за сто кілометрів.

- Ніколи не знаєш, скільки вогню й каміння вилетить на поверхню, - каже Олександра. – Звичайно, страшно. Але люди звикли. Я ж казала, що до всього звикають, як у вас, так і в нас. З будь-якої точки  міста видно ще два вулкани – Котопахі і Карігурайсо. Але вони застиглі. Діючим залишається тільки один.

Крім вулканів, спокій  мешканців міста тривожать землетруси. Останній раз з найбільшою силою трусило у 1949 році. Тоді у руїнах опинилося більше половини будівель. На честь відваги городян, які вижили і взялися відбудовувати рідне місто, у тому ж році започаткували фестиваль фруктів і квітів. Нині - це одне з найбільш популярних свят Еквадору.

Олександра каже, що в її рідному місті народилося троє видатних людей з однаковими іменами Хуан – письменник 19-го століття Хуан Монтальво; автор Національного Гімну держави - Хуан Леон Мера; борець за незалежність держави – Хуан Бенігно Вела. Саме тому Амбато ще називають містом трьох Хуанів.

Чи поїду з Вінниці – не знаю

Студентка з Еквадору хоче стати пластичним хірургом. Тому багато працює над собою. Крім основних занять, відвідує факультативи. Її старанність помічають і викладачі, і студенти. Професія лікаря в її країні престижна. Каже, лікар загальної практики отримує в місяць дві тисячі доларів. А лікар вузької спеціалізації має ще кращу платню.

- Після навчання мрію повернутися додому, - каже Олександра. – Але в житті по-різному буває. Ще треба багато часу вчитися. Як у вас кажуть, поживемо-побачимо. У перший рік навчання було важко. Мови не знала, не було знайомих серед українців. Тепер Вінницю знаю, як своє Амбато. Знаю ринки, магазини, можу російською спілкуватися. Моя сусідка в кімнаті, вона теж з Еквадору, тільки на першому курсі, вивчає українську, я разом з нею теж намагаюся говорити по-українськи. За цей час була на екскурсіях у Києві, Львові, Одесі, Ялті, Камянці-Подіьському. Навіть у Карпатах каталася на лижах.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.