«З передової у магазин не побіжиш» - Що робить на війні незрячий вінничанин?

У чергову поїздку Денис виїжджав з Вінниці минулої п’ятниці увечері. Як і в попередні рази, поруч з ним був його давній товариш Богдан Лелюк. Цього разу Богдана за кермом уперше змінювала дівчина Дениса - пані Людмила. На окремих відрізках дороги вона сідала на місце водія. У далеку дорогу за кермом вирушила вперше. Перед тим двічі їздила у ролі волонтера.

Наступного дня журналіст 20 хвилин/RIA зателефонував Денису. Він повідомив, що добралися уже до Красногрівки, це недалеко від села Піски, де з початку агресії і дотепер не припиняються обстріли. Далі їх шлях проліг до Авдіїівки. Доставили допомогу також тим, хто на позиціях на Світлодарській дузі. «Допомагаємо тим, хто на передовій, - пояснив Денис. – Таке наше рішення з першої поїздки і дотепер. З «нуля» у магазин не побіжиш…»

У першій поїздці обламалися два рази

Денис Романовський волонтерством займався ще до війни. Їздив у дитячі будинки, в будинки-інтернати. Коли багато знайомих опинилися в АТО – хтось пішов добровольцем, когось мобілізували – цікавився по телефону, як там? Щоразу хлопці говорили, що їм потрібна допомога. Денис розповідає, що спочатку вони з Богданом поштою відправляли те, що просили хлопці. Бувало, передавали через інших волонтерів. Одного разу зібрані речі відправити не вдалося. Хоча на них чекали. Денис сказав: «Богдан, давай самі поїдемо. У тебе бус…» Мікроавтобус був пасажирський. Переобладнали під вантажний. Зібрали замовлені речі і вирушили в дорогу. Кажуть, ту поїздку запам’ятають на все життя.

З Денисом, Богданом і Людмилою розмовляємо по дорозі на Старе місто. Їдемо подивитися,  як на їхнє прохання ремонтують автомобілі для АТО на станції техобслуговування «Доктор Дизель». Людмила вправно веде бус. На слизьких відрізках пригальмовує двигуном. Уточнює, що так роблять професійні водії. Їй про це розповів Богдан. Денис згадує першу поїздку в АТО. 

-На території Харківської області, біля міста Ізюм, ми обламалися, - каже він. – Причому, поломка виявилася дуже серйозна. Нам намагалися допомогти різні люди. Проте ремонт вимагав тривалого часу. Зупинився тоді біля нас чоловік, прізвище якого легко запам’ятати, - Квітка. У нього був такий само бус, як і в нас. Подумав-подумав, а тоді каже: «Ось вам хлопці ключі від моєї машини, перевантажуйте, що везете, і їдьте далі. Там хлопці вас зачекалися. Повернетеся назад, тоді й відремонтуємо машину. Переночувати зможете у мене».

Так вони й зробили. Та все одно поїздка не заладилася. Друга машина теж  обламалася в дорозі. Довелося ремонтувати. Дуже важкою видалася та поїздка. Кажуть, схоже, доля випробовувала їх. Зате приємно були вражені після повернення до Ізюма. Добрі люди відремонтували їхню машину. Залишилося запустити двигун і вирушити в дорогу додому.

Авто назвуть іменем загиблого

На СТО «Доктор Дизель» Денис з друзями доставили для ремонту два автомобілі – медичний «Мерседес Спринтер» та джип «Опель Монтерей». «Мерседес» «мічений» снарядами. Богдан Лелюк показує наскрізні отвори у задній частині машини. Денис уточнює, що цим бусом врятували життя понад 50 пораненим бійцям. Про це йому розповіли хлопці з 59-ї бригади. Це звідти машина. «Доктор Дизель» ремонтує двигун. Два Олександри – Казмерюк і Онофрійчук виконують роботу безкоштовно. Три машини для незрячого волонтера уже відремонтували раніше.

-Коштами, на жаль, допомогти не можемо, то допомагаємо руками, працею, - каже пан Казмерюк.

-Буває, виходимо у вихідні, інколи залишаємося допізна, навіть до 12-ї ночі працювали, - пояснює Олександр Онофрійчук. – Ми не тільки Денису допомагаємо.

Ось прапор від «Айдара». Їм ремонтували техніку. Випрошуємо запчастини зі знижкою. Дехто взагалі безкоштовно надає. Зараз форсунки розточують безкоштовно на одній з фірм. Ми попросили, бо у нас це не робиться, люди послухали. Але є такі, що обманюють – під виглядом волонтерів ремонтують «на халяву» власну техніку.

Ще один медичний автомобіль УАЗ ремонтують у Липовецькому районі. Так само безкоштовно. Роблять його для батальйону «Київська Русь». Денис каже, що на тій машині загинув медик. Хоче порадитися з друзями і бійцями, можливо, зроблять машину іменною. Наклеять фото загиблого, чи напишуть його позивний. Якщо є іменні літаки, чому не можуть бути іменні автомобілі? Машину зроблять потужнішою – замість рідного бензинового двигуна встановлять дизельний з «Мерседеса». Двигун уже придбали

Він знав, що втрачає зір

Денис Романовський з дитинства мав поганий зір. Лікарі пояснили, що це від уродженого захворювання.Не приховували, що з часом він взагалі перестане бачити. На жаль, так воно й сталося.

-На той час я працював в охоронній фірмі, - розповідає Денис.- Був старшим групи. Перед тим мав інші роботи. Тепер працюю в підприємстві УТОС. Зі мною завжди поруч вірні друзі. Тепер маю Людмилу. З нею познайомився тут, на новій роботі. Вона допомагає незрячим. Всі друзі – це мої очі.

30-річний чоловік сповнений оптимізму. Не нарікає на те, що хвороба закрила йому сонце. Чому звалив на себе ношу – допомагати бійцям? Каже, кожна людина має когось підтримувати. Чи то дитячі будинки, чи старих немічних, не кажучи вже про тих, хто нас захищає. Коли я комусь допоміг і відчув, що людям це дало користь, я щасливий. Хто цього не робить, багато втрачає.

Разом з друзями Романовський створив благодійний фонд. Опікується і бійцями, і незрячими. Він комунікабельна людина, вміє знаходити спільну мову. Щодень спілкується з людьми, які могли б допомогти захисникам країни. Добрим словом згадує турклуб «Бідняжка», ІТ-компанію «Атлетіка». Зате не називає тих, які відмовляються. З такими одразу припиняє розмову. Дехто сам пропонує підтримку.  

Бійці сприймають його як свого

Людмила Бобровська, волонтер, начальник медичної служби ГО «Вінницька обласна народна самооборона», кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня:

-Денис, з яким ми багато співпрацюємо, вражає силою волі, - каже пані Людмила. – Помиляються ті, хто говорить, яка там допомога з незрячого. Насправді допомога дуже велика. Маю на увазі не тільки те, що йому вдається збирати конкретні речі, продукти, яких потребують бійці. Ще більше він підтримує  силою свого духу. Мимоволі передає її тим, хто зі зброєю в руках захищає країну.  Вони сприймають його як свого. Він для них мужня людина! Живе у повній темряві, а думає не про себе, а про них. Не чула, щоб він коли-небудь скаржився на свій стан, щоб казав, що мені це вже набридло і я припиняю волонтерську діяльність. Навпаки. своїм оптимізмом він додає бажання працювати ще й таким, як сам, волонтерам.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.