Майже півроку минуло відтоді, як 37-річна Євгенія Обертинська підписала контракт із Збройними Силами України. Після трьох місяців підготовки у навчальному центрі «Десна» жінка опинилася у 53-ї окремій механізованій бригаді (ОМБ). Нині їхній підрозділ перебуває на «нулю», так військові називають передову. Дислокуються у районі села Троїцьке на Луганщині. Від них до позицій бойовиків – рукою подати.

«Сепари» щодня роблять «подарунки»

-«Подарунки» від «сепарів» прилітають щодня, - розповідає пані Євгенія. – Перед від’їздом, накрили 120-міліметровками. Б’ють також з «градів». Буває ДРГ обстрілюють з автоматів. 

Євгенія уточнює, що вона не медик і каструлі на кухні теж не її справа. У неї у батальйоні зовсім інші завдання. Суто військові.

«Штірліц», це позивний у заступника комбата, зробив відважній жінці подарунок. Відпустив на свято останнього дзвоника.

-Він знає, що в  мене двоє дівчаток, - розповідає пані Євгенія. – Запитав, коли в школі свято і сказав, збирайся в дорогу. Мама є мама – у мене одразу сльози, бо ж відколи підписала контракт, ще не була дома і не бачила своїх дівчаток.

До Вінниці добиралася майже добу. З поїзда – попрямувала у школу, навіть додому не було часу заглянути.

Коли діти побачили маму, плакали і вони, і вона

Це була справді дуже хвилююча зустріч. Відбувалася вона у присутності усіх учасників свята останнього дзвоника – учнів і вчителів. Дощ не дав можливості провести урочисту лінійку на подвір’ї. Всі зібралися у фойє школи.

Євгенія зайшла у військовій формі. Старша донечка Даша, вона закінчила восьмий клас, здається, завмерла на мить від несподіванки. Тим часом молодша Яна, позаду в якої навчання у першому класі, одразу кинулася назустріч мамі і за мить опинилася в неї на руках. Слідом підійшла старшенька. Вони не приховували сліз, незважаючи на те, що за ними спостерігали сотні пар очей.

Директор школи Галина Розторгуєва підійшла до мікрофона:

-До нас на свято приїхала дуже мужня жінка, мама двох наших учениць Євгенія Обертинська, - сказала директор. – Вона добровільно пішла на фронт захищати своїх дітей, захищати нас з вами. Ми щиро раді сьогодні зустрічати її у стінах нашої школи і розділити з нею це прекрасне свято. Щиро дякуємо вам, пані Євгеніє, за те, що разом з іншими захисниками надаєте можливість усім нам жити в мирі, не знати вибухів і стрільби. Дякуємо за те, що ви виховали таких гарних, старанних, слухняних діток.

Гості у військовому камуфляжі подарували корзину квітів.

Старша донечка замінила дома маму

Військовослужбовець Євгенія Обертинська говорила просто, але образно і дуже щиро. Сказала, що взяла до рук зброю, щоб захистити дві свої квіточки, усіх дітей від того, щоб бойовики не добралися до нашого міста. Дякувала вчителям за виховання патріотів рідної землі. Коли урочисті заходи закінчилися, Євгенія  на якийсь час зникла. Коли з’явилася, каже, не могла не приділити час для спілкування з класним керівником Даші і учителями Яни.

-Ким би я не була, я насамперед мама, - розповідає жінка. – Мене в школі багато вчителів знають. До того, як поїхала в АТО, часто бувала тут. мама повинна знати від вчителів, що ті думають про її дітей.

Старша донечка Даша замінила маму дома. Так каже її батько Ігор і бабуся Людмила, мама Євгенії. 

Разом з усіма гостя з фронту раділа святу, тішилася тим, що діти не знають, що таке вибухи, стрілянина, зруйновані будинки, загиблі люди.

За давньою шкільною традицією, останній дзвоник лунає з рук першокласниці і випускника. Як зазначили ведучі, упродовж років навчання випускники чули приблизно 20 тисяч разів мелодію шкільного дзвоника.

Різнокольорові кульки поелтіли у дощове небо.Дехтоь з присутніх на свіяті нагадував, що дощ - це гарна прикмета у такий святковий день.

Мати військовослужбовця Євгенії пані Людмила теж була на святі. Вона зізналася, що їй не так вже й важко справлятися з дівчатками. Людмила:

-Обидві дівчатка дуже старанні і слухняні, - розповідає бабуся пані Людмила.-  Старша Даша прибирає в домі, пере білизну, водить Яну на заняття у спортивну секцію. Сама Даша закінчила музичну школу по класу скрипки. ми з їхнім татом маємо свій клопіт - готуємо їсти, хоча Даша вміє пекти смачну шарлотку, кекси. Батько щодня на роботі. У вихідні стараємося разом вибиратися у місто, щоб повести дітей у парк, на якусь виставку, чи в музей.

Чоловік Ігор не приховує, що довго переконував дружину у тому, що це не її справа – брати до рук зброю.

-Вона збиралася йти добровольцем ще у 2014-му, - каже Ігор. – Тоді якось ми її відмовили від цієї ризикованої затії. Після отого Євгенія стала їздити волонтером. Проїхала всю передову. Після цього її вже не можна було зупинити. Я ю пішов замість неї. Але вона не погоджується. Поки дружина там, на Донбасі, кожен день для нас минає у тривозі.