Якими були повітряні бої у небі над Вінницею? Спогади льотчиків-визволителів міста

Один з епізодів 20 березня 1944-го зафіксував на вулицях Вінниці військовий фотограф - місцеві жителі знайшли квіти для визволителів

Грузин за національністю льотчик Захар Мшвидобадзе за роки війни здійснив 236 бойових вильотів З них 30 під час визволення Вінниці. Тут він підбив два німецькі літаки. Загалом на його рахунку 19 знищених ворожих літаків. Подавали документи на присвоєння звання Героя Союзу, але…  

30 бойових вильотів над Бугом

Із Захаром Мшвидобадзе і його дружиною Валентиною Григорівною зустрічалися у їхній квартирі у будинку по вулиці Малиновського. Було це майже десять років тому. Обоє фронтовики. В обох —  перша група інвалідності.

Пригадую, Захар Мшвидобадзе, випускник Чернігівського льотного училища, розмову почав з того, що в боях над Вінницею їхній авіаполк втратив дев’ятьох льотчиків.

— Щоб перемогти авіацію гітлерівців, командування задіяло літаки Другої Повітряної армії і 8-го гвардійського корпусу Лавочкіна, —  згадував фронтовик. —  Я особисто здійснив тут 30 бойових вильотів, вдалося збити два ворожі літаки.

Два рази літак Захара Мшвидобадзе потрапляв під ворожі обстріли. В обох випадках доля рятувала льотчика від загибелі. А ось його два рідні брати склали голови на фронті. Перший раз Захару вдалося посадити підбитий літак. Допоміг щасливий збіг обставин. Приземлення було настільки складним, що навіть крило відвалилося. Сам він дивом залишився живий. Другий раз врятувався на парашуті. Поки приземлявся, його обстрілювали і гітлерівці, і свої, бо не знали, хто в небі. Знову поталанило.

Просилася добровольцем на фронт

Дружина Валентина Григорівна пройшла війну у тому ж підрозділі, що і її чоловік. Служила радисткою. Познайомилися наприкінці війни. Після Перемоги - одружилися.

Як тільки почалася війна, Валя разом з подругою попросилися у батьків, щоб відпустили на фронт. Але ті категорично були проти такої затії. Згодом Валентину мобілізували в армію. Мати провела дочку на залізничну станцію. Від їхнього села у Тамбовській області Росії до станції дев’ять кілометрів. Було це в серпні 1942-го. У Горькому опанувала спеціальність радиста. Невдовзі її відправили на фронт в авіаційний корпус.

Подавали документи на звання Героя Союзу

 — Після війни я працювала у другій лікарні, а після виходу на пенсію була членом жіночої ради, —  говорила Валентина Григорівна. —  Одного разу ми у військкоматі вибирали документи фронтовиків. В особовій справі мого чоловіка привернув увагу аркуш з написом подання на присвоєння звання Героя Радянського Союзу.

Прийшла додому і запитую Захара, як він міг про це стільки часу мовчати? Подання датоване ще 7 липня 1945 року. А він дивився здивовано фі не міг зрозуміти, про що я…. Сам про це вперше дізнався. Якби мали інформацію раніше, щось би вияснили у командира авіаполку. З ним, полковником Петруніним, ми не раз зустрічалися після війни. Це він підписував подання. Щось би та сказав. На жаль, нема вже його серед живих...

Німецькі бомбардувальники «ходили» «девятками»

Квартира колишнього льотчика-винищувача полковника у відставці Юрія Анохіна знаходилася у будинку на Вишеньці по вулиці 600-річчя. Саме там розмовляли з ним.

За словами льотчика, повітряні бої над Вінницею були не менш жорстокими, ніж на землі. Німецькі льотчики тримали свої бомбардувальники й винищувачі на аеродромах у Вінниці і Калинівці, а також залучали “фокери” з Проскурова (нині Хмельницький), там у них теж був аеродром.

Наші літаки піднімалися в небо з аеродромів Старокостянтинова та Бердичева. Найчастіше сходилися в боях на лінії між Вінницею та Козятином. Саме тут авіація Радянської Армії зазнала значних втрат.

— Німецькі бомбардувальники, як правило, ходили “дев’ятками”, —  розповідав колишній фронтовик. — Попереду йшов так званий ведучий. Він вказував решті восьми екіпажам літаків не тільки напрям руху. За його командою  бомбардувальники заходили на ціль, скидали бомби. Але варто було вивести з ладу ведучого, як решта екіпажів починали діяти хаотично. Траплялися випадки, коли в таких ситуаціях німецькі льотчики навіть скидали бомби на своїх, бо втрачали орієнтир. Без бомб у літака більша швидкість. А це було визначальним моментом у випадку, коли треба було накивати п’ятами. Тому завдання знищити ведучого доручали найбільш досвідченим нашим пілотам.

За небо над Вінницею гітлерівці трималися тому, що в них була команда: будь-якою ціною не дати можливості радянським військам вийти на лінію кордону. Від нас до кордону було вже не так далеко.

За плечима мав 52 повітряні бої

Льотчик-винищувач 112-го винищувального авіаполку 10-ї гвардійської дивізії Юрій Анохін здійснив 178 бойових вильотів, брав участь у 52 повітряних боях, збив шість ворожих літаків. Тільки завдяки щасливому збігу обставин залишився живим після обстрілу його літака у Карпатах.

— У січні 45-го ми “накривали” вогневі точки ворога у Карпатах, —  каже фронтовик. —  Я помітив, як з однієї ущелини зенітки б’ють услід літакам. Туди й спрямував  свій “Як”. Скинув бомби. Але зенітки теж встигли вдарити. Тоді мені двічі повезло. По-перше, снаряд розірвався поруч із літаком. Осколки прошили корпус, кабіну, але не вцілили у двигун. Мене самого поранило. Стікаючи кров’ю, дотягнув до аеродрому. Коли мене витягали з літака, був уже непритомний. Пізніше в госпіталі лікарі сказали, що втратив два з половиною літри крові.

Не знав, що військовий лікар стане моїм тестем

— Про військового лікаря на прізвище Яровий не раз доводилося чути на фронті, —  продовжує Юрій Анохін. —  Бачив його, коли він приїжджав до нас у підрозділ. Але тоді навіть у думках не міг припустити, що саме він стане моїм тестем.

Кіра Ярова перед війною закінчила три курси Вінницького медінституту. Хотіла, як батько, стати лікарем. Війна завадила. А після Перемоги їй зустрівся бойовий льотчик - Юрій Анохін, тоді він служив у Калинівці на аеродромі. Красуню Кіру зустрів у театрі...

Про дружину колишньому фронтовику згадувати боляче. Коли ми спілкувалися, її  вже десять років не було серед живих. Юрій Михайлович залишився сам. Син із сім’єю живе в Росії, він теж колишній військовий. У батька гостює раз на рік. Решту часу ветеран обходить себе сам – готує їсти, пере шмаття... Два роки тому спіткнувся на сходах у під’їзді, вдарився, знепритомнів. Як колись на фронті, допомогли добрі люди. Сусіди викликали швидку.

Фронтовик з Москви вибачився перед побратимом

Прикро, що нинішнє покоління мало знає про визволителів рідного міста. Фронтовиків серед живих залишилося зовсім мало. Відходять ветерани, а з ними їхні ратні справи. Саме вони подарували нащадкам такі сонячні дні, яким є сьогоднішня 76-а річниця визволення Вінниці від гітлерівських загарбників.

На жаль, нині у нас знову війна. І вона триває уже довше, ніж Друга світова. Знову гинуть ті, хто став на захист рідної землі. Тільки вже від іншого окупанта – того, який ще донедавна називав себе старшим братом.

У 2014 році під час зустрічі з колишнім фронтовиком Андрієм Рибаковим почув від нього розповідь про незвичний факт.

—Мій бойовий друг з Москви по телефону вибачився за те, що Путін пішов на Україну, — сказав тоді Рибаков. — Андрій, ти розумієш, що це таке? Це те саме, що я б направив на тебе автомат.

Нема вже Андрія Рибакова. Мабуть, і його фронтовий друг пішов з життя. Тим часом українці продовжують гинути від російської зброї. Російські окупанти не зважають ні на Мінські домовленості, ні на документи Нормандського формату. Продовжуються обстріли  щоденно! Саме їхнє припинення є головним пунктом названих документів. Дивно, що керівництво нашої держави недостатньо доводить факт очевидного порушення до світової спільноти.   

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.