Як “поживає” палац Меринга в Старій Прилуці і що можна побачити навколо нього

Журналісти RIA приїхали до Старої Прилуки, щоб провідати дітей у школі-інтернат, подивитися на кам’яну Преображенську церкву та на річку Десенку, яка прихистила на своїх берегах рибалок-втікачів.

У Стару Прилуку везе старий ПАЗ, заповнений пасажирами.

Контингент в основному складають селяни. Це помітно по великих торбах, строкатих хустках на головах бабусь і довгій помаранчевій сітці, (очевидно, потрібна річ в господарстві), з якою вовтузиться літній чоловік, намагаючись її кудись прилаштувати, щоб не заважала. На вкритій вибоїнами дорозі автобус весь час трусить і людей разом з ним.

Проїжджаємо Приборівку, потім ліси, поля, знову ліси і ось жвавий Турбів — з людьми.

На зупинці вони виходять, інші заходять — їдемо далі. Нова Прилука позаду і одразу за мостом Стара Прилука. Автобус зупиняється в центрі. Центр — це два магазини протилежно один одному, пивничка “Оболонь”, зупинка і маленький намет з господарськими товарами неподалеку.

Вирушаємо одразу до палацу Меринга, який називають копією Мариїнського в Києві, або його молодшим братом. Що ж, подивимося. Він, до речі, недалеко: від центру повертаємо наліво і йдемо прямо через липову алею, яка веде до маєтку. З обох боків цвітуть яблуні, тому запах неймовірний.

Зараз на території колишньої садиби графа Меринга знаходиться школа-інтернат.

Навколо сірого великого палацу розсипалася дітвора — в них перерва. Прямуємо спочатку на задній двір, де знаходиться спортивний майданчик. Хлопці грають у баскетбол, а малеча бігає собі одне за одним.

Здалеку маєток виглядає велично і навіть помпезно. Але якщо підійти ближче, бачиш, що він просто весь розвалюється: розбиті вікна, відвалені великі куски зовнішнього оздоблення, облуплена штукатурка.

Хлопчик Саша, десь років семи, в чорному замурзаному піджаку, запримітивши фотоапарат, просить його сфотографувати, а потім підбігає і каже: “Покажи, покажи, де тут я.” Згодом підказує: “Там багато автівок стоїть, сфотографуй машину директора”. Сашко веде нас до парадного входу, ніби проводячи екскурсію і вказує, що ж таке зафіксувати. “О, пташка на дроті, сфотографуй, сфотографуй, ну будь ласочка”. Інші діти у скромних одежинах, теж не без зацікавлення підбігають і хочуть подивитися на фото.

Застарілий головний фасад будівлі в стилі необароко чекає на реставрування, як і весь палац.

- Нам дах перекрили жестю, - розповідає завуч школи Тетяна Купріяніна - Заклали план на сім років. За часів пана зберігся фонтан, але ми його засипали і зробили там квітник. Зосталися також три його ялини, льох та парк.

За словами жінки, Сергій Меринг перший поверх палацу виграв у карти, а потім вже добудував другий поверх. Заходимо всередину. Мавританський стиль інтер'єру видають різьблені арки, ліпнина на стелі, візерунчастий кахель на стінах - це все, що залишилося від минулої розкоші.

Зараз тут йдуть ремонтні роботи. На другий поверх ведуть покоцані сходинки.

Тут досить моторошно: ледве освітлений вузький коридор, обдерті старі двері, на яких висять замки та розклад уроків. Посеред коридору умивальник.

Маєток використовується школою-інтернатом частково. Сплять і навчаються діти в будівлі навпроти.

За садибою розкинулися городи, зелені луки, поміж яких протікає річка Десна, або як її ще лагідно називають місцеві — Десенка.

Вона розділяє Стару Прилуку та Нову. Сюди варто приїхати, щоб просто подивитися на ці простори, пройтися дерев'яним мостиком через річку, сісти десь на галявині, влаштувавши пікнік.

По ліву сторону як виходити з алеї, стоїть Преображенська церква початку 19 століття.

Її збудували у неовізантійському напрямку "цегляного" модерну. Якщо вірити переказам місцевих мешканців, вона надзвичайно міцна, адже в розчин замішували тухлі яйця. Завернувши за церкву, спускаємося за село до великої водойми внизу.

Здається, теж Десенка, але тут вона ширша, оточена деревами. З моста видно іншу частину берега з домівками, захованими в зелені хащі. Чутно, як під ним шумить вода. За словами жителів Прилуки, саме сюди літом приходять купатися.

Мостів вистачає. На самому першому, одразу перед селищем, часто зупиняються перехожі.

Вони спираються на поручні і дивляться на річку на березі якої, зазвичай, сидять, закинувши вудочку рибалки. Натрапляємо на одного з них — дідуся, який ще нічого не зловив, але “знає, де ловиться“.

- Я від своєї сепаратистки втік, - каже він.

- А що, змушує м'ясо на ковбасу крутити? - запитує “група підтримки”, стоячи на мосту

- То це зроби, то інше. І вже все зробив, що треба, а вона все одно стоїть і ще губами плямає.

Потім старий почав “травити” анекдоти, але щоб не запізнитися на автобус, ми його залишаємо і проходячи старий млин прямуємо до Нової Прилуки. Продавчиня з магазину підказала, що там автобуси ходять частіше.

- Не забудьте приїхати ще, - кричить услід дідусева “група підтримки”.

Як проїхати 32 кілометри шляху

Автовокзал №3 “Східний” знаходиться на Тяжилові, вулиця Ватутіна, 18. Купуєте білет за 16.69 гривні на автобус напрямком Вінниця — Ст. Прилука. Він стоятиме на п'ятій платформі і довезе до центру селища, приблизно за годину. Там є зупинка, з якої можна доїхати назад у Вінницю. Або пройтися кілометрів зо два до Нової Прилуки, де, за словами місцевих, шансів поїхати більше, оскільки автобуси проїжджають частіше. Дорога назад обходиться дешевше — 14 гривень.

Фото 1 з 22

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 
12. 
13. 
14. 
15. 
16. 
17. 
18. 
19. 
20. 
21. 
22. 

Previous Next

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.