Встановили пам’ятник пісні, яку Степан Руданський присвятив коханій

-Слова пісні написали на граніті, щоб навіки запамятали, що її автор Степан Руданський, - каже ініціатор памятника Оксана Мудрик Фото Василя Бабія

Ідея створення незвичного пам’ятника належить зберігачу пам’яті відомого поета-земляка Степана Руданського Оксані Мудрик. Вона ж створила проект. Пані Оксана цікаво розповідає про Руданського. Фото жінки, яка нині є в.о. сільського старости Хомутинець, зробив редактор сайту КалинівкаCity Василь Бабій. Він розмістив інформацію про створення пам’ятника, а також додав відеозаписи виконання пісні 12-тьма виконавцями різних часів. Зокрема, земляками Руданського. Хто саме виконує і як звучить пісня, можна послухати на згаданому сайті.

Не знають автора

—Буває, чуєш від когось, що пісню «Повій, вітре, на Вкраїну», написав Глібов, інколи називають іншого автора — Тараса Шевченка, або кажуть, що слова народні, — ділиться думками з журналістом 20minut.ua Оксана Мудрик. — Прикро таке чути. Не раз задумувалася, як би донести до людей, що ці слова написав наш земляк Степан Руданський. Знайшла вихід.

Учасники театру сатири і пісні  "Вінок  Руданського" з Хомутинець, колектив майже 20 років носить звання народного, без самодіяльних артистів не відбувається жодне свято на честь поета-земляка.

Пані Оксана каже, що пропонувала трохи інший проект. Задум написати рядки на  плитах у вигляді розгорнутої книги зберігся.

—Напис на граніті це, як кажуть, навіки, — говорить вона. — А ось постамент мав би бути вищий. Плануємо додати ще деякі елементи, зокрема, арку. Поруч будуть клумби з квітами. Тоді пам’ятник матиме кращий, більш пишний вигляд. Навесні все це зробимо. Тоді й організуємо урочисте відкриття.

Зробити це нині завадила ситуація з корона вірусом. Попередньо  запланували заходи на 3 травня нинішнього року.

Чорний граніт символізує смуток, що його вилив у вірші Степан Руданський.  Це смуток за коханою дівчино, смуток за рідною землею Україною.

Рядки виписані білим кольором. Вгорі портрет автора слів. В кінці тексту, на другій половині «книжки», зображення коханої.

Жодне свято у Хомутинцях не відбувається без виконання цієї пісні. Так стверджує пані Оксана. Щоправда, виконують не всі куплети, бо їх багато. Але співати співають і автора знають. А ось приїжджі, які навідуються у музей Руданського, інколи дивуються, коли дізнаються про автора: «Невже це Руданський написав?» — перепитують.

Сумна історія про обірване кохання

Прошу співрозмовницю розповісти, кому адресовані поетичні рядки твору «Повій, вітре, на Вкраїну».

 —Краще мене про Степана не розпитуйте, — відповідає пані Оксана. — По-перше, можу говорити про нього багато і довго. По-друге, сумно стає на серці. Такий талант! І така нещаслива доля і дуже короткий вік. Руданський помер, коли йому ще не виповнилося навіть 39 років.

Запитую, можливо, в селі збереглися ще якісь подробиці стосунків Руданського з коханою дівчиною.

 —Ні, ми знаємо тільки те, що описано у спогадах про поета, — говорить Оксана Мудрик.

Він дуже рано покинув батьківський дім. Батько його був священиком. У 15 років Степан став навчатися у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Перед тим він уже закінчив «кращим учнем» Шаргородську бурсу. У Кам’янці квартирував у місцевої вдови на ім’я Єлизавета Княгницька. Вона одна виховувала трьох доньок. Середульша кароока Марія була дуже вродлива і щира серцем. Степан закохався в неї.

Те само зробив і його однокурсник Іван Квартирович, з яким разом винаймали житло у вдовиці Єлизавети.

Марія вибрала Степана. Він мав гарний голос. Знав багато пісень. Писав вірші. Виконував сонети польською мовою. До того ж, був комунікабельний, легко знаходив спільну мову з людьми, незалежно від їхнього віку.

Шість років тривало навчання у семінарії. Степан, як і в Шаргороді, закінчив його на відмінно. Його направили на подальше навчання до Петербурга у духовну академію.

Перед від’їздом у нього відбулася розмова з Марією. Дівчина обіцяла чекати коханого.

Забудь думати про нього!..

Після прибуття до Петербурга Руданський змінив свої наміри. Не стосовно Марії, ні. Всім серцем полюбив дівчину. Маючи духовну освіту, він вирішив продовжити навчання у Медико-хірургічній академії.

Однак духовна академія не мала наміру відпускати здібного семінариста. Тому у Медико-хірургічну його прийняли тільки вільним слухачем. Таким не платили стипендії. Батько перестав давати грошей через те, що син не дослухався до його поради.

Дуже важкі часи пережив у Петербурзі Руданський. Там він захворів на туберкульоз.

Там пережив втрату коханої. Мати дівчини наказала доньці назавжди забути про Степана, який своїм вчинком обурив все духовенство.

Через рік після того Марія вийшла заміж за Квартировича.

Коли Руданський дізнався про це, тоді й з’явився вірш «Повій, вітре, на Вкраїну». Написав його 27 серпня 1856 року. Уперше ці рядки надрукували тільки у 1861 році в журналі «Основа». 

Музику до вірша написала Людмила Александрова. Це композитор минулого століття, випускниця Варшавської консерваторії. Вона ж є автором таких відомих пісень, як «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю» (на слова Миколи Петренка),  а також «Стоїть гора високая, попід горою гай» (Леоніда Глібова).

Нерозділене кохання обернулося горем

Від Оксани Мудрик дізнався про те, якою була подальша доля у його коханої дівчини Марії, яка стала дружиною його товариша Івана Квартировича.  

—Про таке навіть говорити страшно, — каже співрозмовниця. — У молодого подружжя народилися троє дітей. Здавалося б, радіти і тішитися життю. Але ж доля… Всі троє діток померли. Серце їхньої матері не витримало такого горя. У 36 років і її не стало.

Та й Руданський дуже мало прожив на світі. Тільки на три роки пережив кохану. Помер від туберкульозу під час епідемії холери. Сталося це у Ялті, де він працював лікарем після закінчення академії у Петербурзі.

Через 20 років після його смерті друзі встановили на могилі великий камінь із портретним зображенням Руданського. Там же вибито слова з його вірша «На могилі не заплаче ніхто в чужині, хіба хмаронька заплаче дощем по мені».

Коли востаннє Руданський побував у рідних Хомутинцях?

За свідченнями очевидців, було це у 1861 році. Тоді з дипломом лікаря він їхав з Петербурга до Криму. По дорозі заїжджав у село. Батьків живих уже не було. Уклонився могилам. Так як батько служив священиком, його і дружину поховали біля церкви. Місцеві дотепер доглядають надгробки.

Пісня перекладена майже на сто мов

Світовим романсом назвали пісню на слова Руданського літературознавці колишні викладачі педуніверситету імені Коцюбинського  Хоменки — Борис і Кость.

У 2003 році вони видали книгу «Степан Руданський. Повій, вітре, на Вкраїну. Переклади мовами с віту.

У книзі вміщено 114 перекладів на 97 мов світу (на деякі мови є по декілька перекладів, які робили різні перекладачі). У книзі надруковано також прізвища перекладачів.

Вірш нашого земляка можна прочитати на європейських мовах, зокрема, англійській, німецькій, румунській, польській, португальській, французькій грецькій, словацькій… На японську мову переклад зробив академік Іван Дзюба. Він же написав передмову до книги.

У змісті до книги значаться також маловідомі мови. Наприклад, саамська, ногайська, евенська…

Цікаво дізнатися про те, як сприймалася пісня іноземцями у різних країнах. Автори наводять низку прикладів, що їх повідали у свій час очевидці. Неспроста автори книги назвали пісню на вірш Руданського світовим романсом. Детально згадують про те, як писалася мелодія до пісні. Автори книги стверджують, що першу мелодію до слів написав… сам Руданський.

Четвертий пам’ятник пісні

Це вже четвертий пам’ятник пісні у нашій області.

Перший встановили у селі Садова Могилів-Подільському районі. Було це у 2015 році. У свій час у цьому селі вчителював класик української літератури, письменник і драматург Михайло Старицький. Для нас особливо близьким є його твір «Облога Буші».

Саме там він написав слова, що згодом стали піснею — «Ніч яка місячна, зоряна, ясная».

Створив пам’ятник скульптор Микола Крижанівський. Він у формі української дівчини в національному вбранні з вінком на голові, в який вплетено різнокольорові стрічки. Вона, ніби спускається з пагорба, освітленого місяцем. Поспішає назустріч коханому.

Скульптор розповідав, коли працював над пам’ятником, багато разів у навушниках звучали слова і музика відомої пісні «Ніч яка місячна».

2016 рік. Другий пам’ятник знаменитому «Щедрику» Леонтовича прикрашає село Марківку Теплицького району.

До речі, 23 січня 2021 виповнилося сто років з часу жорстокого убивства композитора. Сталося воно саме в селі Марківка, коли Леонтович приїхав з Тульчина у гості до батька-священика.

Пам’ятник з’явився під час відкриття оновленого музею Леонтовича у Марківці.

У 2018 році ще один пам’ятник відомій у світі мелодії Миколи Леонтовича «Щедрик» відкрили у Тульчині, де жив і працював композитор. Тут створено просторову ілюстрацію «Арт-квартал Леонтовича».

Композицію з символічними дзвіночками, що звучать у щедрівці,  встановили неподалік від пам’ятника Миколі Леонтовичу.

Крім того, у місті оновили музей Леонтовича. У ньому використали сучасні технології для відтворення експонатів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.