Припущення про можливу війну з Росією полковник Володимир Бурий зробив після того, як став очевидцем озброєння росіянами абхазців

Історія повторюється. 25 років тому вінницькі льотчики врятували майже 8000 біженців під час грузино-абхазького збройного конфлікту. Після того один з учасників операції, повернувшись на службу у Вінницю,  сказав: «Якщо нам доведеться воювати, то не з НАТО, а з Росією ». Ці слова прозвучали ці під час командно-штабних навчань у присутності тодішнього командувача генерала Васильєва. До речі, росіянина за національністю. Хто він, цей офіцер, слова якого, на жаль, збулися?  Чому зробив таке припущення і яка реакція була на його слова командувача Військово-Повітряних сил (ВПС), нині - Повітряних сил

Полковник, ворог у нас один – НАТО!

Так відповів тоді офіцеру командувач ВПС на слова полковника Володимира Бурого. І це говорив військовий, який більшість років служби провів у радянській армії. Присутні при тій розмові офіцери дотепер згадують Бурому той випадок. На жаль, його слова збулися. Нині на Донбасі людей убивають теж з російської зброї, як тоді убивали грузинів в Абхазії.

Напередодні 25-ї річниці операції у Грузії журналіст спілкувався з полковником Бурим.

-Я неспроста так сказав тоді, - каже полковник. Володимир. – Бачив на власні очі, як Росія забезпечувала зброєю абхазів, яких підтримала тоді у конфлікті проти Грузії. З російської зброї стріляли по мирних людях. Росія поставила абхазцям засоби ураження так само, як нині це робить на Донбасі.

Дотепер Володимир Бурий пам’ятає розмову з полковником російської армії. Відбулася вона тоді ж, у жовтні 1993-го, під час евакуації нашими льотчика біженців з Абхазії. Росіяни не рятували біженців. Щоправда, і нашим не забороняли це робити. Поставили умову - все має відбуватися під їхнім контролем. Прислали до українських льотчиків своїх «наглядачів».

-Стояли з полковником російської армії на командному пункті, - згадує Володимир Бурий. – Надійшло повідомлення про нові факти загибелі мирних людей. Я кажу росіянину: «Що ж ви робите? Ви ж убиваєте ні в чому не винних людей?» Він спочатку виправдовувався, мовляв, за невиконання наказу на цьому його кар’єра і закінчиться, ще щось говорив про побутові негаразди. А коли дискусія зайшла далеко, він просто послав мене. Після того я жодним словом не обмовився з російським офіцером.   

Як рятували біженців-грузинів? Що нині говорять про ту операцію?

Шифрограми знищують через місяць

Шифрограма від міністра оборони надійшла у штаб ВПС 7 жовтня 1993-го, коли полковник Бурий уже переступив поріг квартири. Черговий по телефону повідомив, що його терміново викликають у штаб.

-Зібрали нас тоді семеро офіцерів, - продовжує співрозмовник. – Ознайомили з шифрограмою з Міноборони. У ній йшлося про те, що Грузія звернулася по допомогу до декількох країн. Потрібно було рятувати грузинів-біженців з Абхазії, які опинилися у горах, де випав сніг. Жодним транспортом туди не доїхати. Вихід один – перевезення вертольотами.

Хто входив до оперативної групи

Майже всю ніч військові обговорювали план виконання майбутньої операції. А наступного ранку, 8 жовтня, з аеропорту Гавришівки піднявся літак Ан-12, на борту якого знаходилися ті само офіцери і генерал-майор Юрій Петров. На той час – начальник штабу авіації ВПС. Він очолював групу.

 Крім нього, були  ще шестеро офіцерів: полковник Володимир Бурий відповідав за роботу зв’язку,  підполковник Олександр Бодров організовував командний пункт, підполковник Володимир Бережний здійснював інженерно-авіаційне забезпечення, підполковник Віталій Корзун – забезпечення тилу, підполковник Володимир Шабалда організація польотів, майор Михайло Головацький – метеорологічне забезпечення

Грузини нагородили льотчиків, наші - ні

Через дві з половиною години військовий літак приземлився в аеропорту Копітнарі. Аеропорт наполовину був зруйнований. Звідти українців доправили до Кутаїсі. В місцевому аеропорту знаходилося їхнє місце постійного базування. Наступного дня прибув загін з 17-ти гелікоптерів.

У подальшому операцію наших льотчиків високо оцінили не тільки грузини. Діям наших льотчиків дивувалися представники ООН. Під час спілкування з українцями «оонівці» не вірили, що в такий короткий термін можна було підготуватися до виконання надзвичайного завдання.

-Наша країна тільки стає на ноги, ми нині у важкому стані, не маємо своїх нагород, - говорив тодішній прем’єр-міністр Грузії Отар Пацація. – Але ми знайдемо можливість віддячити українським льотчикам.

У 2003 році у день відновлення державної незалежності Грузії указом глави держави низка військовослужбовців  ВПС України нагороджена медаллю «За військову доблесть» - за мужність і високий професіоналізм під час проведення евакуації  мирного населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту в Абхазії. Грузини приїхали в Україну і вручили тут нашим нагороди.

Шифрограми зберігаються місяць

Своя країна ніяк не пошанувала вертолітників. Ніхто у часників операції, а це понад 100 осіб, не отримали статус миротворця. Хоча літати доводилося над територією, що обстрілювала ся. Військові припускають, що це могло статися тому, що не було рішення ВР про відрядження у район бойових дій. Тодішній президент Грузії звернувся до нашого глави держави Леоніда Кравчука. Той доручив міністру оборони надати допомогу. За наказом міністра вилетіли на завдання.

-Шифрограми зберігаються тільки один місяць, - уточнює Володимир Бурий. -Тому не залишилося навіть документа, що підтверджує необхідність виконання того завдання. На щастя, всі повернулися живими, хоча операція була надзвичайно складна.

Кутєпов посадив машину на… два колеса, третє зависло над прірвою

Жахливу картину побачили під час першого обльоту території. Грузини, які проживали в Абхазії, тікали коротшою дорогою. Проходила вона через гірський перевал у Сванетії. Насправді це була лісова просіка. Її проклали, коли будували високовольтну ЛЕП. Проїхати там неможливо не тільки легковим транспортом. Застрягали навіть вантажівки. Затор виявився з тисяч автомобілів. Коли біженці вирушали в дорогу, в низині температура становила в середньому плюс 30. У горах вночі опускалася до восьми градусів. Навіть випав сніг. Страшно було дивитися на мертвих замерзлих людей. А таких було немало. Створені похоронні бригади там їх і хоронили.

Більшість льотчиків перед тим пройшли Афганістан. Мали досвід польотів у горах. Треба було , наприклад, «пірнати» в ущелину на глибині 50 метрів, затиснуту горами і деревами. Під час першого обльоту за штурвалом був полковник Віктор Кутєпов, «афганець», кавалер бойових орденів. Пасажири – два генерали - Євген Власенко, заступник командувача 5-ї Повітряної армії, і згаданий  начштабу Юрій Петров. На найвищій точці перевалу побачили групу людей.  Як приземлитися, коли навкруги жодного рівнинного місця. Кутєпов посадив машину на… два колеса, третє зависло над прірвою. Не вимикаючи двигун, забрали людей.

Працювали на нових вертольотах – Мі-8МТ, Мі-8МТВ та Ка-27. За словами співрозмовника, піднімалися в небо о шостій ранку і літали дотемна. Коли льотчики побачили ситуацію, відмовилися витрачати час на обід у  їдальні. Брали сухпайок  і перекушували , як мовиться, на ходу…

 «Не чув про таку операцію, не знаю…»

Після виконання завдання керівник групи генерал-майор  Юрій Петров відзвітував перед керівництвом. Ось короткий фрагмент з цього документа:

-За період з 10 по 14 жовтня 1993 року вертолітною групою виконано 291 виліт. Евакуйовано 7634 особи. У район лиха постраждалим доправлено 487 тонн вантажів (продукти харчування, медикаменти, пальне, одяг).

Що нині знають військові про ту операцію? Її називали по-різному. Найчастіше - урядовим завданням з надання допомоги братньому народу Грузії. За словами полковника Бурого, це була перша миротворча місія льотчиків незалежної держави у районі бойових дій.

-Перший раз чую про таке, - відповів на запитання журналіста один з нинішніх військовослужбовців Повітряних сил.

Називаю співрозмовнику прізвища шести офіцерів і генерала, які брали участь в операції. У відповідь чую те само: «Не чув, не знаю…» До речі, дехто з учасників тієї операції дотепер на службі. Причому, у штабі Повітряних сил. Щоправда, на цивільних посадах.

Нас зібрав врятований грузин

-У 2003 році, тобто через 10 років після допомоги біженцям, ми збиралися разом, - каже Володимир Бурий. – І знаєте, хто нас зібрав? Не здогадаєтеся.

Полковник розповів випадок, коли один з врятованих чоловіків після того перебрався до Вінниці. Дотепер проживає. Тут він розшукав генерала Петрова. Попросив зібрати учасників операції. Закінчилася зустріч традиційною грузинською гостинністю за столом у ресторані.   

До речі, у п’ятницю, 5 жовтня, журналіст RIA домовився про зустріч з цим чоловіком. Чекав на нього в редакції. Однак він зателефонував, що змінилися плани, змушений їхати у виробничих справах. Після повернення обіцяв зустрітися і згадати про ті трагічні дні і про те, як рятували їх вінницькі вертолітники.