«Він був невиправним веселуном»: у Вінниці попрощалися з Олегом Смірновим

• На щиті додому повернувся полеглий Олег Смірнов. До війська вирушив, коли виповнилося лише 18 років. Швидко вчився. Став розвідником. Побратими та друзі згадують його, як невиправного веселуна.
• Юнак спочиватиме на Алеї Слави Сабарівського кладовища, — серед десятків інших Героїв та Геройок російсько-української війни. 

«Ось на цьому корті ми колись грали з ним у футбол», — розповідають друзі дитинства Олега Смірнова. Тепер повз це поле проходить траурна процесія з кількох сотень людей. Рідні, близькі, побратими, посестри, знайомі та небайдужі містяни стягуються до під'їзду загиблого. Більшість людей в чорному, з сумними та заплаканими обличчями: «Немає хлопчика. Вбили», — журиться жінка з двома червоними гвоздиками у руках. 

На іншому куті двора багатоповерхівки, що в ній жив Олег, стоять побратими з тактичної групи «Реванш». Це вони розповіли, що вінницький хлопець на прізвисько Кекс прийшов до війська з дитячим розгубленим поглядом, але з наполегливими та вольовим бажанням стати справжнім воїном. Таким він і став. Завзятим розвідником.

— Ми не були близькими. Бачилися лише кілька разів. У жовтні я приїхав на курс молодого бійця. Там ми і зустрілися. Спілкувалися, але за чотири дні Олег поїхав далі, а я лишився, — пригадує побратим Кекса Андрій. — Запам'ятався випадок, коли на другий день мене поставили на пост, а Олег поцупив в мене кілька автоматів. Заради жарту, щоб я понервував. Він був невиправним веселуном. 

Чи не всі, хто давно знав Олега кажуть, що він змалку мріяв про військо. Друзі дитинства хлопця розповідають: «Він хотів бути спецпризначенцем. Казав, що хоче бути героєм. Героєм він став, але ціну за це заплатив надто високу». 

— А ми з Олегом взагалі не були знайомими, — говорить одноліток полеглого Героя. — Я живу в сусідньому будинку. Коли дізнався, що загинув військовий, вирішив прийти та вшанувати його пам'ять. Подякувати, що він нас захищав. 

Машину з труною зустрічала заплакана бабуся хлопця Галина. Жінка, пересуваючись на інвалідному візку, лише тихо повторювала: «Сонечко моє, ти ж обіцяв, що приїдеш та ми підемо з тобою гуляти». А коли побратими загиблого відкрили труну, бабуся ніжно гладила онука, промовляючи: «Ти моя надія та опора. А я навіть не можу нахилитися до тебе». 

На похороні були й інші члени родини: батьки, дідусь, дядьки та хлопці, з якими Олег пліч-о-пліч боронив Україну. У некролозі на сторінці тактичної групи «Реванш» вони пишуть: «Перед нами стояло ще так багато викликів, але його слова про те, що він піде від нас коли “йтиме сірий дощ” виявилися пророчими». 

Того дня лив дощ. Над головами захисників свистіли російські кулі та артилерійські снаряди. Олег, якому в березні виповнилося лише 19 років, не зміг укритися від усіх них. Загинув 14 липня. 

— Кожен з нас сьогодні може сказати, що тут спочиває його друг та брат. Чому для всіх нас він є другом та братом? Тому що не роздумуючи віддав за всіх наш своє життя, — говорив під час заупокійної панахиди священник. — Про те, що таке війна і яка вона страшна найкраще може відповісти ця труна. З цим молодими Героєм всередині. 

Присутні схиляли голови та дякували загиблому хлопцеві. А потім Олег Смірнов вирушив у свою останню путь. Його поховали на Алеї Слави серед інших Героїв та Геройок, які віддали свої життя, захищаючи Вінницю та Україну. 

Читайте також:

Живим коридором громада зустріла загиблих на війні крижопільчан

Війна забрала життя 28-річного В'ячеслава Тищенка з Луки-Мелешківської

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.