Після розлучення Марина та Сергій Ткачуки стали фігурантами історії про нанесення тілесних ушкоджень з викраденням дитини та об’єктами для перевірок поліцейських і соціальних служб. Батько і мати сиплять одне на одного звинуваченнями, бо не можуть мирно поділити сина. З ким лишиться 4,5-річний Єгор, невдовзі вирішить суд.
Про цей конфлікт, який виник через те, що батьки під час розлучення не визначили місце проживання спільної дитини, 20minut.ua писав у статті «Герой АТО вхопив дитину і втік. Мати думає, що його надоумила поліція».
Марина писала кілька заяв на свого колишнього чоловіка, бо він без її згоди забрав дитину і вивіз із міста – вимагала відкрити проти нього кримінальне провадження. Керівництво міського відділу поліції пояснило: про кіднепінг у цій ситуації говорити не можна, бо у батька такі ж права, як у матері хлопчика.
Яким чином розв’язати конфлікт, від якого найбільше страждає дитина, роз’яснив сторонам адвокат Олександр Білошкурський. І вже відомо, що надалі спірне питання Ткачуків буде вирішуватися у суді.
Нагадаємо, що одразу Сергій Ткачук відмовився відповідати на звинувачення колишньої жінки, а після виходу матеріалу передумав, тому що начальник відділу поліції у справах дітей сказав журналісту, що обоє батьків Єгора були судимі.
"З приводу твердження працівника поліції Борищука про наявність у мене судимості - офіційно звернувся до Вінницького відділу поліції з вимогою спростувати поширену щодо мене неправдиву інформацію", - написав Сергій Ткачук у листі до редакції, підписаному координатором благодійного волонтерського напрямку Вінницької обласної організації інвалідів «Імпульс».
У своїй письмовій відповіді на публікацію ветеран АТО також виклав свою версію подій, названій його колишньою дружиною викраденням дитини. Щоб не обтяжувати читача, даємо найбільш інформативну частину листа:
«З приводу звинувачення мене у викраденні власної дитини, враховуючись цікавість ЗМІ до цієї тематики, відзначу, що у період 2014-2015 рр. я проходив військову службу у зоні проведення АТО. Перебуваючи під кулями на передовій, захищаючи Вітчизну, я постійно мріяв живим та неушкодженим повернутися до сім’ї, обійняти дружину та сина. Однак, після мого повернення із військової служби, мені стали відомі факти аморальної поведінки та подружньої зради моєї колишньої дружини. На початку 2016 року з метою збереження здорового психологічного розвитку нашого сина, та неможливістю подальшого проживання разом, як сім'я, було прийнято спільне рішення, що розлучення – єдиний вихід для нас побудувати нове щасливе життя та зберегти позитивне бачення сина про шлюб та сім'ю. Питання місця проживання нашого малолітнього сина було вирішено наступним чином: дитина проживає почергово зі мною та з матір'ю до моменту реєстрації постійного місця проживання в м. Вінниці одного з нас. З огляду на те, що в квітні 2016 року згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Сімейного кодексу України я разом із сином зареєструвались в м. Вінниці, я повідомив бувшу дружину про адресу постійного місця проживання сина, на що вона не заперечувала.
В квітні 2016 року син перебував з бувшою дружиною, і коли я з ним зустрівся, то, помітивши його хворобливий вигляд, поцікавився станом його здоров’ям. Син повідомив, що вже тривалий час оскаржить мамі на самопочуття. Почувши мою розмову з сином, бувша дружина почала виривати дитину, що сиділа у мене на руках, та шляхом погроз про фізичне покарання почала висловлювати йому вимогу їхати з нею за її місцем проживання. Однак, дитина заявила категоричну відмову це зробити, почала плакати, схопилася за мою шию та просила залишитися зі мною і не віддавати матері. Така реакція дитини обурила колишню дружину, що проявилось у висловленні на мою адресу та адресу дитини ненормативної лексики, погроз, агресивної поведінки, в тому числі нанесенні мені ударів. Усвідомлюючи в ситуації, яка склалася, реальність погроз з боку бувшої дружини про фізичне покарання дитини та реальну небезпеку її здоров’я, а також те, що перебування в цей час сина з бувшою дружиною суперечить інтересам дитини, я прийняв рішення вирішити конфлікт без присутності дитини, а тому відвіз сина за місцем його реєстрації та проживання. На мої спроби вирішити конфлікт мирним шляхом, бувша дружина почала погрожувати відкриттям щодо мене кримінальних проваджень, судовими позовами та примусовим відібранням дитини. Враховуючи те, що між мною та бувшою дружиною виник спір з приводу визначення місця проживання малолітньої дитини, 25.05.2016р. я звернувся до суду з позовною заявою про вирішення цього спору.
Разом з тим, в цей же день бувша дружина самочинно, без моєї згоди, не дочекавшись рішення органів опіки і піклування та суду, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, серед білого дня, прилюдно на очах інших людей, схопила мого сина та зникла з ним у невідомому мені напрямку і до цього часу утримує його за невідомою мені адресою, змінивши таким чином його законне місце проживання за адресою моєї та його реєстрації. Із розмов з сином по телефону мені стало відомо, що він хворіє, а моя колишня дружина не приділяє достатньої уваги його лікуванню та часто залишає його, навіть у вихідні дні та вночі, на сторонніх людей. В такій ситуації існує реальна небезпека здоров’ю мого сина, а перебування сина з бувшою дружиною наразі суперечить інтересам дитини.
Під час перебування дитини зі мною ми пройшли курс лікування у санаторії, почали відвідувати цікаві для сина гуртки. Бувша дружина, щоб здобути прихильність сина, почала активно приділяти увагу вихованню сина лише тоді, коли справа почала розглядатися в суді.
Наразі, вирішення всіх спірних питань я довірив органу опіки і піклування Вінницької міської ради та суду…
Запрошую ЗМІ та всіх, хто цікавиться цією справою, бути присутніми під час судових засідань, чергове з яких об 11.00 24.06.2016р. у Вінницькому міському суді».
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 20 від 15 травня 2024
Читати номер
Irina Glebova
Сергей Ткачук reply Irina Glebova
Anonymous
Это интересно и романтично....!
Анонім reply Anonymous
Александр В.
Смирнова Ирина