«Весь клас погодився колядувати, але не одразу»: як мама учениці організувала коляду

• Людмила Грищенко, мати семикласниці Анастасії, розповіла, як організувала з дітьми коляду і що з того вийшло.
• Де взяли костюми, скільки разів проводили репетицію, у кого колядували, скільки грошей заробили?

Напередодні Різдва Людмила Грищенко подумала, чи не нагадати однокласникам її доньки, семикласниці Насті, про давню народну традицію колядування. Не просто розповісти, як усе відбувалося, а запропонувати взяти участь у дійстві.

Класна керівничка не помилилася

Донька пані Людмили навчається у приватному ліцеї «Вілла Скул Фемелі». У навчальному закладі добре знають пані Людмилу. Вона — голова батьківського комітету. Багато спілкується з дітьми.

Коли жінка поділилася задумом з класною керівничкою Іриною Артем’євою, та не одразу повірила, що з того щось вийде. Не приховувала сумніву. Не дуже вірила, що діти погодяться вийти в місто колядувати.

— Я вважаю, що на світі нема нічого важливішого за дітей, — говорить Людмила Грищенко. — Заради них живу і задля них готова на все. У нас з чоловіком двоє дівчаток. Пані Ірина поділяє мої думки. У неї четверо діток: троє хлопчиків і одна дівчинка. Але вчителька неспроста сумнівалася…

Коли пані Людмила оголосила у класі про свою ідею організувати колядування, ось що почула у відповідь:

— Та я не знаю, що з того вийде?» — говорив один з учнів.

— А як люди на це подивляться? — сказала одна з учениць. — Нам буде незручно йти до директорки, вчителів…

Хлопців і дівчат переконав ентузіазм Людмили Грищенко. Вона з таким завзяттям розповіла про давню традицію, настільки зацікавила дітей, що весь клас погодився колядувати. Щоправда, дехто з учнів не зумів доєднатися до гурту, бо  поїхав разом з батьками на відпочинок, чи в гості. Вони не приховували, що розчаровані. Зате пані Людмила теж колядувала разом з дітьми. До компанії долучилася також її молодша донька, третьокласниця Поліна.

Дякую, що хату не спалили

Кодядку підбирала усі разом. Не хотілося повторювати ту, яка звучить найчастіше і яку багато-хто знає. Вибір зупинили на осучасненій різдвяній пісні. У ній йдеться про нинішні непрості часи. Але музика звучить піднесено, вселяє віру у те, що різдвяна зірка осяває нам шлях до Перемоги. І про наших захисників згадується.

Кожному роздала роздруковані слова тексту. З собою взяли гірлянду на батарейках, різдвяну зірочку.

— Це Різдво, це Різдво, дружно вас вітаєм, Хай же наше ППО всіх охороняє!, — ці слова з приспіву особливо натхненно виконували колядники.

Колядники були вдягнені у незвичний одяг, що нагадує давні українські однострої. Пані Людмила дізналася, що взяти таке вбрання можна напрокат в обласному музично-драматичному театрі.

— А ви хто директор, чи завуч? — запитали її у службі прокату.

— Ні, я просто мама учениці, — відповіла Людмила.

Першу репетицію провели у школі. Однак зрозуміли, що надалі треба шукати інше місце. Їхній спів перешкоджав проведенню занять. До того ж, планували, щоб їхній задум став сюрпризом для інших.

Пані Людмила покликала колядників до себе додому. Загалом було три репетиції. Під час однієї з них жінка відлучилася на хвилину з кімнати, як раптом почула, що щось грюкнуло. Повернулася і побачила, що на землі лежить карниз з гардиною.

— Дивлюся, мої гості притихли, — говорить вона. — А я до них з такими словами: «Діти, дякую, що хату не спалили, а карниз ми почепимо». І вони знову почали співати.

Щоб пересуватися по місту, попросила батьків допомогти з автомобілем, сама Людмила також сіла за кермо у своє авто і взяла колядників. Одні живуть в одній частині міста, а дехто за містом, в Агрономічному.

Колядували у директорки, класної керівнички, вчителів. Музичний супровід був з допомогою запису на колонці.

Як каже співрозмовниця, вона вражена тим, з якою цікавістю сприймають люди колядників.

— Поки ми колядували в одних, підходили люди з інших квартир і просили зайти до них заспівати, — розповідає пані Людмила. — Діти погоджувалися. Тому наше колядування затягнулося. Виїхали з дому приблизно о 16-й годині, перед тим провели ще одну репетицію, а закінчили о восьмій вечора. Хотіли ще пройтися вулицями Вінниці з колядою, але вже стомилися. Бачила, як вони стомилися, тому не стали ходити вулицями. Зате почувалися щасливі.

Майже у десяти людей колядували, закінчили у будинку пані Людмили.

Колядники вразили навіть своїх батьків. Дехто з них телефонував пані Людмилі із словами: «Ми навіть не знали, що наша дитина вміє так співати». Інші батьки на знак подяки сказали: «Люда, ти так зацікавила дітей, що будемо рекомендувати тебе на звання «Людину року!».

Повний рюкзак цукерок!

Зароблені кошти розподілили по-справедливості між усіма колядниками. На кожного припало по 1,5 тисячі гривень. Між собою діти говорили, що частину грошей передадуть нашим захисникам на фронті. Отримали у подарунок стільки цукерок, що набралося їх повний рюкзак.

— А наступного року підемо колядувати?, — запитували пані Людмилу семикласники.

— Ви хочете? — запитала вона і у відповідь почула дружнє: «Так!».

Вона пообіцяла дітям, що підготуються ще краще, ніж цього разу. Бо це був експромт, проба. Хоча все вдалося, судячи з відгуків дітей, тих, у кого колядували і їхніх батьків.

— Діти, наступного разу візьму акордеон, я ж умію грати, — сказала пані Людмила. — Доповнимо музичний супровід барабанами, може, ще якимись інструментами. Щоб наша коляда звучала ще голосніше.

На такій радісній ноті розпрощалися у той вечір коляди, яку нинішні семикласники приватної школи «Вілла Скул Фемелі» довго згадуватимуть і пам’ятатимуть. Дехто з них продовжує наспівувати слова колядки «Це Різдво, це Різдво, дружно вас вітаєм, Хай же наше ППО всіх охороняє!». Якщо радісно дітям, то від того батьків ще більше переповнює радість.
 

Читайте також:

«При житті відмовлявся від нагород»: волонтерка зі Жмеринки просить присвоїти звання Героя полеглому земляку

Музей у Льодінгені: як норвежець зберіг пам’ять про вінничанина, знищеного росіянами

Вінничан запрошують на святкову сімейну подорож трамваєм «City Tour»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.