В Африці учні не списують на уроках. Як вінничани навчали дітей в Буркіна-Фасо

Валерій Петрик ( у центрі): -З африканськими ліцеїстами простіше, ніж з нашим учнями, вони дуже хочуть вчитися

Африканська маска – подарунок ліцеїстів з міста Бобо-Діуласо, в якому працювали наші земляки. Вона на стіні у їхній квартирі

.

У цій же кімнаті, на іншій стіні, картина з піску із зображенням принцеси африканського племені Піль.

У шафі  видно частину гілки ліанового дерева. Вона нагадує їм віллу, де проживали. Саме там зрізали її біля вілли, де проживали, покрили лаком – і мають ще одну згадку про Африку. Поруч попільничка у формі тіла жінки з темним кольором шкіри. Декілька альбомів з фотографіями. Все це нагадує подружжю вчителів Петриків  із школи у селі Кожухів Літинського району про їх роботу в Африці. Щоправда, згадуються і менш епізоди. Над їхнім будинком свистіли кулі, пан Валерій провів тривожні хвилини в оточенні місцевих аборигенів, які спрямували на нього автомати.  

Вам урядова телеграма, з Москви

Валерій Петрик не пригадує, від кого довідався про програму ЮНЕСКО. Каже, Радянський Союз, щоб менше платити внесків у міжнародну організацію, надавав допомогу фахівцями. Спеціалісти різних професій працювали в Африці. З першої спроби йому поїхати не вдалося. Директора школи не відпустив Літинський райком партії. У Кожухові почали готувати документи на будівництво. Директор мав керувати процесом. Через два роки, у 1985-му, Петрик повторив спробу.

-Переважно фахівців відправляли сімейними парами, - розповідає пан Валерій. – Ми з дружиною Катериною  математики.Такі вчителі там були потрібні. Зібрали необхідні документи і поїхали в Москву, в Міносвіти. Пройшли відбір і нас зарахували на курси.

Протягом року вивчали французьку мову. Курси знаходилися у будівлі неподалік від Виставки досягнень народного господарства. Пристосована для навчання і проживання. Проживали на третьому поверсі, навчалися на другому. Заняття відбувалися з ранку до вечора. У їхній групі було 10 чоловік. Їх розділили на пари. У пана Валерія партнерша була з Астрахані. Катерина вчилася разом з педагогом з Рязані. Переважно теми спілкування у побуті. Двоє людей потрібні були для спілкування. «Я вивчав французьку в університеті, - згадує Валерій. – Мені було простіше опановувати мову. Катерина взагалі ніколи не стикалася з французькою».

Навчання було настільки інтенсивне, що, інколи, навіть вночі розмовляли на французькій. «Дружина казала, що чула, як я це робив, а я те само чув від неї», - згадує пан Валерій. По завершенні курсів конкретно їх учасникам нічого не сказали. Результати повідомити обіцяли пізніше. «Вам урядова телеграма з Москви», - сказала листоноша. У ній йшлося про відрядження за кордон. Дітей, двох синів, відвезти до матері дружини у село на Львівщину, зібралися і поїхали.

У мови контракту повідомили на борту літака

Подружжя вчителів знало тільки те, в яку країну їдуть – Буркіно-Фасо.

На яких умовах? Скільки платитимуть? Відповідь на ці та багато інших питань дізналися на борту літака. Що-небудь змінити, зрозуміло, вже не мали було можливості. Зарплату їм встановили 330 інвалютних рублів. Більшість суми переказували на рахунок в Зовнішекономбанку СРСР.

-Перед розпадом Союзу у банку почалися проблеми, - згадують мої співрозмовники. – Частина наших грошей пропала. Єдине, що вдалося взяти на них, автомобіль «Волга».

По троє за партою

Переліт до місця нової роботи тривав 14 годин. З Москви Ту-154 здолав маршрут через Будапешт, Тріполі, Бамако (столиця Малі, сусіднього держави з Буркіна-Фвсо) і нарешті приземлився у кінцевому пункті столиці Уагадугу. Пан Валерій каже, що йому прикро за нових друзів, з якими навчався на згаданих вище курсах. Тих, хто мав летіти в Алжир, повернули додому. Ця держава перестала користуватися послугами фахівців з Союзу. Місце роботи наших земляків знаходилося за 300 км від столиці, у місті Бобо-Діуласо.

-Найбільше вразила жага дітей до знань, - навперебій говорять Валерій і Катерина. – Бувало, зустрічали увечері під ліхтарями на вулиці учнів. Дома світла нема, то вони використовували вогні міста. У них за партами сидять по троє учнів. Коли давали перші контрольні, думалося,зараз же спишуть одне в одного. Ніхто навіть оком не поведе у сторону сусіда. Я потім розповідав для наших директорів, коли повернувся. Чому ж не списують? Бо хочуть мати знання, щоб далі навчатися. Якщо буде списувати, то чого навчиться?

Пишуть олівцями. Потім стирають на писане гумкою і знову використовують зошит. Батьки з повагою сталися до  вчителів. Наприклад, умовили, щоб, крім французької, навчали дітей ще й російської. Така місія випала пані Петрик. «Французькі інспектори атестували нас з Валерієм, ми могли б з їхніми сертифікатом працювати навіть у Франції, - говорить жінка. – Посол говорив, щоб залишалися надалі після контракту. Готові були продовжити його. У нас старший син закінчував школу. Треба було повертатися додому».

Розкажи, як цвіте фламбоян

…Педагоги, лікарі, будівельники і навіть тренери зі спорту працювали разом з Петриками в Африці.

Зокрема, футболістів країни тренував відомий у радянські часи футболіст з Азербайджану Анатолій Банішевський. Петрики товаришували з ним, бо вілли знаходилися неподалік. Переворот, який стався в Буркіно-Фасо застав їх разом на віллі у спортсмена. Президента країни вбили, коли він виходив з будинку на ранкову зарядку. Тиждень над будівлями час від часу свистіли кулі. Навчання припинилося. Валерій з такими, як і він чоловіками з Союзу, одного разу опинилися в оточенні місцевих аборигенів автоматників.

-Краще розкажи, як там розкішно цвіте фламбоян,(на знімку), - нагадує пані Катерина. – Це одне з п’яти найкращих дерева світу. А кавуни там які смачні! Я після повоерненя зо два роки не могла їсти наші кавуни. Такими несмачними видавалися в порівнянні з африканськими.

Спочатку була Польще, де мало не вкрали дитину

Валерій і Катерина випускники Львівського університету імені Івана Франка. У 1978 році Петрика призначили директором школи у селі Кожухів. «Сьогодні у мене кругла дата – 40 років минуло відтоді, - згадує співрозмовник, з яким зустрічалися у суботу, 1 вересня. – Щоправда, уже написав заяву на звільнення з посади директора. Залишився вчителем.    Обов’язки керівника виконує інша людина».

Після університету, крім диплома, він отримав звання молодшого лейтенанта. Тоді таку категорію теж призивали на службу. Якщо не служив строкову до вступу, то маєш відслужити по закінченні навчання. Його направили у Північну групу Радянських військ у Польщу. Відслужив два роки. На той час у молодої сім’ї народився первісток. Коли хлопчику виповнився рік, дружина перебралася до чоловіка. Там з нею трапилася пригода, після якої на голові з’явилася перша сива волосина.

-Коли чоловік поїхав на навчання, по магазинах ходила з сином, якого возила у колясці, - розповідає пані Катерина. – Залишила возик від вікнами, вони світлі, великі, все видно з приміщення. Під час розрахунку на касі до мене підійшов охоронник, каже, коляску, яку ви залишили при вході, забрала інша жінка. Ви знаєте її?

Злодійку вдалося розшукати в одному з дворів. Вона не встигла далеко відійти. Охоронник одразу повідомив, що дитину забирає не та людина, яка привезла коляску. Він же допомагав розшукувати злодійку.

Країна чесних людей

«Буркіна» - чесні люди, «Фасо» - батьківщина. Країна чесних людей – таку у перекладі звучить назва Буркіна-Фасо. Ще її називають – «країна гідних людей». 

Жінки і дівчата одного з племен Буркіна-Фасо не одягали верхнього вбрання

До 1983 року ця держава в Західній Африці  мала іншу назву – Верхня Вольта. Перейменована після чергового перевороту, які тут часто бувають. Сталося це з приходом до влади Томаса Санкара. Його називали місцевим Че Геварою. Був близький до людей. У його кабінеті не було кондиціонера, пояснював, що така техніка відсутня у більшості людей. Вбили під час перевороту у жовтні 1987. У 1992 році Буркіна визнала незалежність України. Між нашими державами  встановлено дипломатичні відносини.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.