Усім написав «пробач», а мамі - «пробачте». Боєць покінчив з життям після скандалу з дівчиною

-Андрій не збирався це робити, він хотів одружитися, мати дітей, працювати, - каже про сина мама

Чорна хустина на голові, сліди втоми на обличчі, сповнені смутку очі – такою журналіст 20 minut.ua побачив Лесю Ярову. Вона сама попросилася зустрітися. Не лише для того, щоб розповісти про своє горе.

-Може, іншим матерям вдасться не допустити того, що сталося у нас, - каже згорьована жінка. – Бо тільки мама може врятувати сина після війни. Наших дітей треба рятувати не тільки там, де стріляють. Їм тут потрібен порятунок. Бо після пережитого у них зламана психіка. По собі знаю, що держава наплювала на них. Самі маємо думати, що робити, аби ті, хто вижив там, залишилися живими тут.

У Ярових троє синів. Андрій був найстарший. У чорний день 9 листопада 25-річний хлопець, який три роки відслужив у Нацгвардії, поставив крапку у своєму житті.

Постійно дарував мамі троянди

Андрій з дитинства звертався до мами на «ви». Жінка пригадує, як перший раз подарував  їй букет троянд. Привітав з днем народження. Надалі для нього це стало гарною звичкою. Їй ніхто не приносив стільки квітів, як Андрійко.

-Ви можете собі уявити, він повертався з того пекла, і приходив додому з трояндами, казав мамо це для вас, - розповідає пані Леся. – Переступав поріг  з тортами, цукерками. Не чекав якогось свята – просто йому хотілося зробити мамі приємне, і він робив це.

Після навчання у Вищому профтехучилищі №11, де Яровий здобув спеціальність програміста, його призвали в армію на строкову службу. Батьки були спокійні, бо знали, що строковиків на війну не відправляють. Служив у Херсоні.

Несподіванкою для них стало його повідомлення під час телефонної розмови.

-Мамо, я підписав контракт, - сказав він. – Не допитуйтеся, чому так зробив. Інакше мені життя тут не було б.

Невдовзі після того військовий опинився у районі бойових дій. Згодом було ще одна поїздка.

-Нам вдалося домовитися, щоб сина перевели ближче додому, - розповідає Леся Ярова. – Так він опинився у Калинівці у частині 3028. Але й звідси їздив в АТО.

Жінка розповідає, як одного разу Андрій поскаржився на пухлину у пахві руки. Її видалили. Пухлина виявилася доброякісна. Через три тижні після того його відправили на Донбас. Так стверджує співрозмовниця. Мати молилася, аби син повернувся живим. Подумки раділа, що небо почуло її молитви. Чекала закінчення контракту.

У листопаді 2018-го Андрій звільнився зі служби.

Запропоную вийти за мене заміж

-Син часто скаржився на головні болі, - говорить мати Андрія Леся Ярова. – Під час однієї розмови дізналася, що він переніс дві контузії. Не хотів на м говорити, аби не завдавати болю. Від лікування відмовлявся.

Ще до армії  зустрічався з дівчиною. Коли служив у Калинівці, вони вирішили жити разом у цивільному шлюбі.

-Якби я частіше з ним бачилася, можливо б, наполягла на лікуванні, а так… - говорить мама. – По телефону казав, що все добре. Але ж я відчувала, що не все так, як він каже. Після того, як звільнився, сама пішла до психолога. Лікар порадила частіше бути йому в колективі. Мовляв, на роботі він не матиме часу на інші думки. По-друге, з’являться друзі, знайомі. Це відволікатиме від спогадів, які залишилися з АТО.

Андрій влаштувався на будівництві. Працював разом з середульшим братом.

12 жовтня у його дівчини день народження.

-Мамо, я хочу, щоб ви прийшли з татом, - сказав напередодні хлопець. – Запропоную вийти за мене заміж. Приїдуть також її батьки.

Ярові прийшли утрьох, разом з мамою і татом був ще молодший брат Дмитро, студент політеху. На той день у матері Андрія на роботі

було замовлення, вона працює кухарем-кондиторем. Тому жінка надовго не затрималася в гостях. Згодом пішов її чоловік. Продовжувати святкувати залишилася молодь.  

-Що там сталося, не знаю, але наступного дня Андрій прийшов і сказав, що повертається жити до нас додому, - розповідає мати хлопця. – Молодший теж нічого не хоче говорити.

За словами пані Лесі, перед тим знайомий Андрія кликав його їхати на роботу у Київ. Хлопець погодився. Мати подумки тішила себе тим, що таким чином синові простіше буде забути дівчину. Все сталося інакше.

«Була б уже з сином на небесах, якби не внук і ще двоє дітей»

-Я точно знаю,що Андрій не планував цього робити, - каже його мама. – Під час служби у Херсоні у їхній частині повішався хлопець. Андрій знімав його з мотузки. Потім розповідав мені, що той дуже неправильно зробив. Не подумав про батьків, рідних, яким завдав великого болю. Про себе відзначила: добре, що син так думає. Підтримала його в цьому. Нагадала, що це великий гріх - самому вкорочувати життя.

Мама каже, що в думках Андрій уже був у Києві. Насторожувало інше – часто після роботи брав до рук телефону і переглядав салюти. Так він називав зняті на камеру фрагменти бойових дій на Донбасі. Зате коли чув справжні салюти на вулиці, мало не під ліжко хотів сховатися. Страшенно переживав, коли отримав повідомлення про загибель його близького знайомого.

-Мамо, ви де? – запитав Андрій по телефону і почув, що на роботі. – Мені треба з вами поговорити. Коли будете дома?

Цей дзвінок він зробив о восьмій вечора у п’ятницю 8 листопада.

Жінка повернулася з роботи о 23.15. Чоловік сказав, що Андрій вийшов з дому приблизно о десятій. Говорив, що має допомогти знайомому розвантажити автомобіль «Нової пошти». Хтось йому подзвонив, він поговорив, зібрався і пішов. Молодший син сказав мамі, що говорив з Андрієм по телефону, той обіцяв прийти пізніше.

-Ні на яку «Нову пошту» він не ходив, - говорить мати. – Думаю, що він був у неї. Не сумніваюся, що це вона йому дзвонила.

9 листопада у матері Лесі Ярової день народження. Виповнилася кругла дата – 70 років. Чекала брата з Росії. Піднялися рано. Батько Андрія пішов у кладовку набрати картопель…

-Я почула крик: «Діма, неси ніж!», - говорить пані Леся. – Вибігла до кладовки, але чоловік мене не пропустив всередину. Як тільки дізналася, що сталося, втратила свідомість.

На ранок 9 листопада рідні Андрія отримали смс-повідомлення з єдиним словом: «пробач». Мамі написав «пробачте».

Не хочу про неї навіть чути

Поліція констатувала факт самогубства. Перевірили у його телефонні дзвінки і есемски.

-Після того, порадили молодшому синові, щоб не давав мамі їх читати, - розповідає жінка. - Казали написати заяву в поліцію, щоб розслідували, чи був факт  доведення до самогубства.

Жінка категорично відмовилася це робити.  

-Не хочу і не буду цього робити, - каже, плачучи, пані Леся. - Нехай живе своїм життям. Кожен з нас відповідає перед Богом.

Та дівчина телефонувала їй, але пані Леся не відповіла на дзвінок. Знає, що вона писала синові. Краєм вуха чула розмову сина з кимось. Він говорив, що дівчина стверджує, ніби це батьки довели його до такого. На похороні її не було.

-Не про неї хочу говорити, - розповідає мати хлопця. – Хочу звернутися до матерів, чиї сини повернулися з війни. Обов’язково зробіть так, щоб вони пройшли реабілітацію. Любим способом добивайтеся, аби з ними попрацювали психологи. Нікому, крім нас, наші діти не потрібні. Ніхто, крім нас, їх не врятує. Мій Андрій був зовні спокійний, він кота сусідського не образив, а що в нього крилося в душі, не розгледіли. Якби не маленький внук середульщого, якби не два моїх сини, була б уже на небесах з Андрієм.

Боєць ще на Донбасі, а рідним треба уже шукати тих, хто допоможе йому після повернення

Людмила Євсєєва, психолог:

-З власної практики можу сказати, що найчастіше травмується психіка у молодих хлопців, - говорить Людмила Євсєєва. – Старшого віку бійці більш стійкі до пережитого на війні. Найперша порада рідним – шукайте тих, хто надасть допомогу вашим хлопцям ще тоді, коли вони знаходяться в районі бойових дій. Після їх повернення одразу займіться реабілітацією. Більшість з атовців протестують проти цього, але не можна ігнорувати допомогу фахівців.

-Я бачу, що з тобою не все гаразд, - такі або схожі фрази треба говорити спокійно, пригорнувшись до рідної людини, дивлячись їй у вічі.

-Не хочеш йти зі мною, давай запросимо до нас твоїх друзів, я накрию стіл і під час розмови можливо знайдеться той, хто погодиться піти з тобою.

Рідні мають проявляти ініціативу, але робити це тактовно, без натиску. Уважно стежте за змінами в настрої. Частіше повторюйте, як вони потрібні вам, як без них було непросто, як ви з нетерпінням чекали їх повернення з війни.

Пам’ятайте, демобілізовані найкраще почуваються у товаристві побратимів. Тоді вони – свої серед своїх, можуть виговоритися, вилити, що на серці лежить.

Держава поклала відповідальність за реабілітацію, зокрема, на служби соціального захисту. Можна звертатися до відділу по роботі з АТО, що знаходиться у департаменті соцзахисту у «Книжці». Є ГО афганців «Ніхто,крім нас», а також «Спілка воїнів АТО і учасників бойових дій», інші організації. Зрештою, є приватні психологи та лікарі. Треба діяти, не можна пускати ситуацію на самоплив.  

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.