У Вінниці знову зібрались Праведники народів світу

Урочиста зустріч колишніх в`язнів фашизму та їх рятівників відбулась 22 червня в рамках проведення Форуму антифашистів гуманістів. Вони отримували подарунки та ділились спогадами про минуле.

  Щоб вшанувати пам`ять людей, закатованих у страшні воєнні роки, обласне об`єднання "Вічний пам`ятник" щороку збирає Праведників народів світу з різних куточків України. 
  Тут зібралися справжні герої, які, ризикуючи власним життям, рятували інших людей, не сподіваючись на подяку і винагороду. Але вони отримали і те і інше, бо пам`ять про них живе в родинах врятованих ними людей.
  Праведник народів світу - звання, що присвоюється людям різних національностей і віросповідання, які в роки Другої світової війни виявили співчуття до представників єврейського народу і рятували їх від нацистського переслідування. 
  В Україні на сьогоднішній день нараховується більше 2000 Праведників. І саме Вінничина стала першим регіоном, де почали відшуковувати людей і присвоювати їм це почесне звання.
  На цьогорічній зустрічі, крім тридцяти шести Праведників, зібралися також добротворці, які протягом багатьох років підтримують цю просвітницьку та почесну місію.

Слухаючи сумну мелодію скрипки, деякі з присутніх згадували ті страшні роки і втирали сльози.

Відео дня

Праведники народів світу Лідія Кушаба та Тамара Бєлко

- У роки війни я була дванадцятирічною дівчинкою, - розповідає Лідія Кушаба. - Батьки наші померли і ми з сестрою жили з дядьком. Найбільше мені запам`яталося, як вели на розстріл євреїв. Ця страшна картина і досі постає в мене перед очима, хоч з тих пір пройшло вже дуже багато років. Люди мовчки покірно йшли на смерть. Особливо вразило те, що серед них було дуже багато дітей, навіть немовлята. Ще пам`ятаю, як одного разу, коли в нашій хаті сидів поліцай, хтось ледь чутно постукав. Мій дядько сказав, що це просто почулося, і тільки кивнув мені. Я одразу без слів все зрозуміла. Вийшла і побачила двох єврейських жінок, які просили про допомогу. Я сховала їх у кладовці, де у нас зберігалися яблука. Вони ховалися там півтора місяці. Весь цей час я не ходила до школи і пильнувала, щоб про них ніхто не знав, адже деякі наші сусіди видавали євреїв і тих, хто їм допомагає. Через роки після війни, ці жінки розшукали нас. Ми почали спілкуватись. Зараз ще жива одна з них. І вона тут присутня.

Врятована у роки війни Галина Писаревська

- Своїм життям я завдячую Лідії Кушабі, її сестрі Тамарі Бєлко та їх дядечку, - зі сльозами на очах каже Галина Писаревська, якій тоді було 19 років. - Німці розстріляли мою матір і брата, а я вижила. Мені довелось пережити багато страхіть, я була вивезена на роботу до Німеччини, але дякую Богу і моїм рятівникам за те, що сьогодні я дожила до своїх 90 років.

Спогадами ділиться Захарій Борисов

- Коли почалася війна мені було дев`ять років, - розповідає Захарій Борисов. - Батько пішов на фронт і не повернувся. Мати залишилась одна з трьома дітьми. Я добре пам`ятаю, як бомбили наш ешелон, коли ми евакуйовувались. Але нам ще дуже пощастило, адже, всі, хто не встиг евакуюватись - загинули. Серед них було багато наших рідних і знайомих. Мені довелося побувати в Ієрусалимі, де посаджений цілий парк на честь Праведників народів світу. Біля кожного дерева встановлені таблички з їх іменами. Вічна їм пам`ять і подяка.

Олексій Волков теж розповів цікаву історію

- Я хочу розповісти про свого педагога з педагогічного інституту, студентом якого я був, - каже Олексій Волков. - Цю видатну людину звати Мирон Жук, зараз йому 104 роки. У воєнні роки він був начальником дитячого притулку і врятував десять єврейських дітей. Всі вони зібрались на його сторічний ювілей, щоб привітати і подякувати за свої врятовані життя.

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.