У Вінниці Герою Великої Вітчизняної відкрили меморіальну дошку
Ті, хто його знали, згадують про нього як про мужню людину. Наприклад, розповідають, що коли Петро Кіндратович трохи поправився, після того як влітку 1942 його літак збили німці, він своїм ходом за 13 днів дістався до лінії фронту, щоб знову вступити в бій.
- Прикро, що за роки війни ми ні разу не бачилися з Петром, - розповідає брат Петра, Карпо Кізюн. - І вже потім, ми дізналися, що воювали в одному місці.
- Їх було три брати і усі воювали з першого по останній день, за що були відзначені, - каже дружина Карпа Петровича.
- Сумно про це казати, але сьогодні, напевно перший раз, коли щось зробили для нас. А то все "дай" в карман, в карман. Гроші і гроші, - каже брат героя. - Складалося враження, що ми загиблі люди, і тільки сьогодні я прийшов до висновку, що ще можна жити. Добре, що зробили цю дошку. Безкоштовно. Від душі. Добре, що прийшла молодь. Якщо так буде продовжуватися - може щось на краще і зміниться.
Меморіальну дошку Петру Кізюну встановили в будинку, де він жив, по Першотравневій, 78. Усього 128 жителів Вінницької області були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
-
AnonymousОчень хорошая новость, вот только неплохо было бы ещё сопроводить статью более подробным рассказом о её герое. Судя по тому, что указаны боевые вылеты и не приводятся победы, он воевал в бомбардировочной авиации ? -
AnonymousРоберт Олійник народився в німецькому місті Ессен–Борбек у 1911 році. Його батьком був гірничий інженер з Донбасу, який ще до початку Першої світової війни переселився до Німеччини, а мати — німкенею. Про цю подію [виліт 22.06.1941] Олійник подав своєму начальству рапорт такого змісту «О 3.30 ранку я почав свою розвідницьку місію щодо встановлення місця розташування радянських повітряних сил уздовж кордону. Ранкова видимість уже дозволяла виокремлювати і фіксувати ті чи інші об’єкти як у повітрі, так і на землі. Все в напівтемряві виглядало тихо. Мій літак був на висоті 700—800 метрів над землею. Я помітив два радянських літаки типу «Щур» (так німці називали літаки І–16. — Авт.), які піднялися з аеродрому і почали наближатися до мене. Все виглядало так, наче вони хочуть втягнути мене у бій. На відстані 300—400 метрів від мене вони почали атакувати мій літак. У якийсь момент у поле мого обстрілу потрапив літак–лідер, тобто він був трошки попереду іншого у напрямку до мене. Я його атакував і за мить побачив, як той вибухнув і весь у полум’ї полетів униз. Пілот літака, здається, вистрибнув і зник з мого поля зору». Наприкінці липня 1941–го Олійника нагородили лицарським хрестом. На той момент він мав уже повітряні 32 перемоги. Проте одного разу підрізали крила і Робертові. 14 серпня радянський «Щур» (І–16), яким керував лейтенант Василь Деменок, над Васильковом на Київщині збив Олійників Bf–109E, Роберт тоді отримав поранення. (Для Деменка то була восьма перемога. Й остання, адже того ж дня він загинув в іншому повітряному бою.
Anonymous reply AnonymousРыцарским Крестом Олейника наградили не после 32, а после 35 побед. Название самолёта (Rata) не переводится, ибо это имя собственное, и назвали его так не немцы, а испанцы во время гражданской войны. Впрочем, претензии не к Вам, а к тому, у кого Вы скопипастили сей фрагмент.
