Тут розмовляють жестами і… обіймаються з учителями. Як і де навчають глухих дітей?

Мова, жести і письмо - з їх допомогою нечуючі спілкуються з людьми з нормальним слухом

Втрата часу у вихованні і навчанні дитини з вадами слуху – найгірше для неї.

— Що раніше батьки віддадуть таких дітей у спеціалізований дитсадок чи школу, то швидше їх навчать адаптуватися до життя, — каже директор Вінницького навчально-виховного комплексу, де виховують і навчають дітей віком від трьох років і старших, Тетяна Фоміна. – Жести, голос і письмо – це ті чинники, завдяки яким діти змалку навчаються спілкуватися з іншими людьми. Не втрачайте час! У шість років наші вихованці уже вміють читати, писати, додають і віднімають цифри, знають мову жестів… Дома їх такого не навчать

Щоб бути поруч, винаймають житло

Навчально-виховний комплекс  (НВК) для нечуючих дітей — єдиний у Вінниці. Заклад об’єднує в собі школу і дитячий садок. Працює за зразком інтернатного типу. Тут цілодобово перебувають діти з районів області. Ті, хто проживає у Вінниці, приходять на заняття, як до звичайної школи. Після уроків залишаються на групу продовженого дня. О 17-й повертаються додому самі або у супроводі батьків. Так само і в дитсадку. Є денне перебування або цілодобове.

—лятко у їхній дитсадок, але, зізналася, що «не засне, поки не поцілує донечку».

— Йшлося про дівчинку, якій ще не виповнилося й трьох років, — каже Тетяна Фоміна. — Проживає сім’я у селі. Ми розуміємо батьків. Це не просто залишити дитину у Вінниці, а самим повернутися в село.

 Завуч Наталія Ставнічук опікується і молодшими і старшими учнями

Матері дівчинки показали дитсадок, школу і вона поїхала. Згодом повернулася.

— Вирішили, що донечка ходитиме у ваш дитсадок, -— сказала жінка. – Будемо винаймати у Вінниці квартиру, шукати роботу, в селі все одно ніде працювати…

Пані Тетяна стверджує, що такі випадки непоодинокі. Заради дітей так само зробили деякі інші батьки.

-— Після дитячого садка – школа, — говорить пані Тетяна. – Її випускники, незважаючи на свою глухоту, можуть порозумітися не тільки з такими, як самі, а з будь-якою людиною. Цього їх навчають педагоги. Дехто з наших колишніх учнів уже привів своїх дітей.

Чи можуть вчитися у звичайній школі?

Всі учні цієї школи користуються слуховими апаратами. Декому провели операцію із вживлення імпланта. Надзвичайно складне хірургічне втручання. Роблять трепанацію черепа. Одна частина такого пристрою вживлюється всередину голови, інша залишається назовні. Так досягають відновлення слуху. Після операції дітей переводять у звичайну школу з надією, що діти зможуть на рівні з іншими здобувати знання. 

— Ми не заперечуємо проти цього , — каже директор НВК. –  Однак шестеро таких дітей з імплантами повернулися до нас знову.

Саме так було з хлопчиком, який виховувався у дитсадку НВК. Через сім (!) років навчання у звичайній школі мати прийшла до директора зі словами: «Христом-Богом прошу вас – заберіть нашу дитину до себе».

— У нас діти почуваються у своєму середовищі, — каже Тетяна Фоміна. —  Імплант не панацея. Дитина десь щось не дочула, не сприйняла як слід і почала відставати в навчанні. Страждає самооцінка. Таким учням складніше утвердитися серед тих, у кого нема проблем зі слухом. У звичайних школах не вчать жестової мови. Тут вони живуть серед  рівних. Хибна думка,  що у звичайній школі дитина швидше соціалізується. Мовляв, у нас  не буде розмовляти. Розмовляють всі! Ніхто не мовчить. Навчаються спілкуватися з усіма людьми, а не тільки з тими, хто не має слуху.

Не можна сказати, що важливіше – жестова мова, усне слово чи письмове слово.  Жестова мова допомагає краще зрозуміти Усна має бути обов’язковою бо треба підтримувати залишки слуху, у кого вони  є. Після школи їх мають розуміти інші  – якщо не словом, то жестом чи письмом.

Про «зайця» з фабрики іграшок і слуховий апарат для… корівки

Разом з директором Тетяною Фоміною і її заступницею Наталією Ставнічук йдемо коридором. Назустріч дівчинка. Пригорнулася по черзі до директора, потім до завуча. Йдемо далі – знову те само. Дивно. У жодній школі не бачив такого.

— Наші учні потребують особливого вияву любові, доброти, людяності, — каже пані Тетяна. – Намагаємося дати все це, щоб не втратили віру в людей, які хочуть їм допомогти. Вони потім приходять до нас, як до рідних. Поїхала наша вчителька на фабрику іграшок  а там аніматори  виступають.  Один з них у формі зайця підбігає до неї і починає обіймати. Потім з’ясувалося, що це наш колишній учень, на фабриці він на практиці. Вони такі, як усі, тільки дуже добрі. Хочуть в житті чогось добитися, хочуть вчитися, працювати, створити сім’ю, мати дітей.

Один з хлопчиків з дитсадка почав збирати кошти. Коли його запитали для чого, відповів, що хоче купити слуховий апарат. «Щоб наша корівка теж чула, мені ж купили, а в неї – нема», - пояснив виховательці. До речі, учні на інтернат ній формі навчання кожен вихідний можуть їхати додому до батьків.

Це як іноземна мова

Четверо старшокласників, дівчина і троє хлопців, спілкувалися у коридорі жестами. Всі вони вміють розмовляти, але вдосконалюють жести. На запитання, чи складно навчитися, заступник директора Наталія Ставнічук відповідає: «А іноземну складно вивчити? Це ще одна іноземна. Тільки кожен жест на уроці підкріплюємо словом».

Як це відбувається, побачив, коли вчителька Катерина Бондар аналізувала з учнями повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Портрети героїв описували словами і жестами. Працював увесь клас. Двоє учнів біля дошки грали героїв твору. Стільки цікавості було в очах у всіх!

Кожен жест проговорюємо, руками мовчки не махаємо 

 —Мовчки не махаємо руками, — говорить пані Наталія. — Кожен жест проговорюємо. Наші діти дуже старанні. У них велике бажання вчитися. Хочуть все вміти. 

Вчителька Катерина Бондар: «На уроці всі діти працюють, одні біля дошки, інші — за партами»

Торік на всеукраїнському конкурсі «Ерудит» серед нечуючих дітей учні вінницької школи здобули два перші, два другі і одне третє місце. З десяти минулорічних випускників четверо складали ЗНО. Всі четверо стали студентами вишів. Ще стільки ж поступили у коледжі, двоє пішли навчатися в училища.

У школі – програма загальноосвітньої  щколи. Крім атестатів, отримують свідоцтва про набуту професію. Один день в тиждень учні навчаються і практикуються у закладах профтехосвіти, з якими уклав договори НВК.. 

Грошей дають, а скористатися ними не можна

Навчально-виробничий комплекс для нечуючих створено у Вінниці у 1997 році як комунальний заклад міськради. З часом у ньому стало більше дітей з районів області. Після того закладу надали статус обласного комунального. Приміщення і земля залишилося власністю міськради, а статус обласної ради.

Використати  кошти на ремонт нема можливості. Закон не дозволяє за витрачати гроші обласного бюджету на ремонт приміщення міськради.

.Перекладачів не вистачає

Галина Дяченко, голова обласного товариства глухих:

— Загалом в області нараховується 2,5 тисячі нечуючих, — каже пані Галина. – Маємо три спеціалізовані школи. Крім Вінниці, у Піщанці і Гайсинському районі. У них навчається приблизно 250 дітей. На жаль, їх не стає менше. Завдання нашої організації – надання соціально-побутового обслуговування такій категорії людей. Найчастіше вони потребують допомоги сурдоперекладача.  Це потрібно під час спілкування в державних установах, поліклініках, навіть з сусідами. А їх, ліцензованих фахівців, у нас небагато,. Це чи не найбільша наша проблема.

Де знаходиться навчальний заклад?

Адреса НВК для нечуючих дітей – Вінниця, проспект Юності, 53-а (приміщення колишнього дитсадка).  Тел. 46-16-38

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.