Церкву у Кричанівці більшовики хотіли спалити. Селяни хитрістю врятували храм

Уже 101 рік сліжить людям церква у селі Кричанівка, це найіищий деревяний храм у Могилів-Подільському районі, його висота 42 метри

Будувати новий храм у селі Кричанівка почали у 1914-му, незадовго перед Першою світовою війною. Як свідчать архівні матеріали, священик був проти цього. Говорив, нічого з того не вийде, війна насувається. Дискусію припинив місцевий поміщик Карл Фолянд.

Половину грошей дав поміщик

—Будуйте! — Сказав він селянам, які зібралися на чергове обговорення справи будівництва святині. — Дам половину грошей.

Будували довго. Завершити роботи  вдалося тільки у 1918-му. Освятили  храм при уряді УНР. Сталося це 9 травня 1919-го. На той час у селі ще не було влади більшовиків. Коли прийшли комуністи, створили партійну ячейку. На одному з її засідань прийняли рішення заборонити службу у храмі. На дверях почепили замок.  

Історію головної святині села Кричанівка — Миколаївської церкви — розповів місцевий краєзнавець Анатолій Бойта. Каже, знайшов в архівах багато матеріалів, на основі яких підготував книгу про село. Частину інформації почерпнув від старожилів села. Працюючи вчителем у школі, разом з учнями відвідував найстаріших односельців. З їхніх уст записували розповіді про минуле сала, його людей.

 У книзі Бойти є детальний опис про сільську святиню, яка дотепер служить людям.

Ось як розповідається про намагання спалити церкву. За вказівкою тодішньої районної влади зробити це мали червоноармійці.

Привезли дві бочки солярки, щоб облити дерев’яну споруду

—Приїхав взвод червоноармійців, привезли дві бочки солярки, якою мали облити будівлю і запалити сірник, - каже Анатолій Бойта. —  У деяких селах району навіть кам’яні церкви знищували. Робили це так само руками військових. Закладали вибухівку  і… Наші предки-односельці зуміли відстояти  споруду.

За словами краєзнавця, тоді храм врятували завдяки небайдужості голови колгоспу Петра Боднара. Він повідомив командиру червоноармійців, що громада вирішила зберігати у будівлі церкви зерно. Якщо військові знищать споруду, зібраний урожай пропаде під дощем. Про все це голова обіцяв письмово повідомити районну владу.

—Насправді голова схитрив, — продовжує Анатолій Бойта. —  Ніхто такого рішення не приймав. Солдати ще довго не залишали село. За той час людей зібралося стільки, що доступитися до храму не було можливості. Вони готові були, як кажуть, грудьми захищати церкву. У багатьох у руках були відра наповнені водою. Згодом почулося скрипіння воза. До храму під’їхала перша підвода з мішками зерна. Потім — ще одна. Люди розступилися і збіжжя висипали всередину приміщення. Слідом підтягнули молотарку,  на якій обмолочували зібраний врожай. Встановили її біля храму. Наприкінці дня солдати поїхали, так і не виконавши дорученого їм завдання.

Без жодного цвяха

За ці сто років войовничі атеїсти неодноразово закривали церкву. Однак місцевим щоразу  вдавалося добитися свого — замок знімали з дверей і відновлювалася служба Божа. На початку 70-х святиню знову планували знищити.

Як стверджує краєзнавець, у 1972-му році у село приїхав другий секретар Могилів-Подільського міськкому партії на прізвище Москаленко. Зібрав активістів, переконував їх у необхідності закриття церкви. Натякнув, що в перспективі її планують стерти з лиця землі. Назвав села, де вже це зроблено. Однак мешканці місцеві на цей раз завадили намірам партійного гостя. Краєзнавець розповідає як їм це вдалося зробити.

—Після того, як Москаленко поїхав з села, люди зібралися і визначили делегацію для поїздки у Київ, — продовжує Анатолій Бойта. — Її очолила активістка Ганна Коцан. Не знаю, у якій саме державній структурі вони добивалися справедливості, але повернулися з позитивним результатом. Перед дорогою хтось з односельців дав їм мудру пораду — під час розмови з чиновниками наголошувати на тому, що люди добиваються збереження не так релігійного храму, як унікальної пам’ятки дерев’яного зодчества. Церква у Кричанівці була на той час найвища з-поміж інших дерев’яних храмів не тільки в районі. Її спорудили без жодного цвяха. Це була ще одна хитрість, яка спрацювала. 

Відтоді, тобто з 70-х,  і дотепер ніхто уже не наважується посягнути на сільську святиню.

Не всім вистачало місця для молитви

—Це третій храм у нашому селі, — розповідає Анатолій Бойта. — Перший спалили завойовники у період після Хмельниччини. В архівах є згадки про те, як все відбувалося. Під час нападу ворогів частина людей заховалася у церкві. Варвари підпалили будівлю. Там люди й загинули. У ті часи храм також був дерев’яний.

Замість спаленого храму збудували новий. Він постав у 1754 році. На його освячення приїжджав єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький Української греко-католицької церкви Лев Шептицький (пізніше він став Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси).

На початку 1900-х у селі знову почали говорити про необхідність будівництва нового храму. Бо старий не міг умістити на службу усіх віруючих. Частина людей щоразу залишалася на вулиці.

 Рішення про будівництво прийняли громадою у 1913 році. Щоправда, тодішній священик на прізвище Мікульський відмовляв це робити. Говорив, що над світом нависли хмари війни. І він був правий – у наступному році розпочалася Перша світова.

Будувати вирішили після того, як польський поміщик Фолянд дав половину коштів на храм.

Висота церкви 42 метри

Церква у Кричанівці на той час була найвища у порівнянні з іншими дерев’яними храмами у районі, які споруджувалися без жодного цвяха. Її висота сягала 42-х метрів.

Будували храм майстри з села Лучинець нині Мурованокуриловецького району.

—Ви нам храм, ми вам – вічну пам'ять! — так записали  у договорі на будівництво, ухваленому між сільською громадою і бригадою майстрів.

Священика вели на розстріл

Перед початком війни з дверей храму вкотре зняли замок. Священиком тоді був Степан Карпанюк. Він здійснював службу до того часу, поки німецькі літаки не з’явилися над селом. До речі, саме цей випадок врятував йому життя.

У червні 1941-го настоятеля храму заарештували за вказівкою комуністів. Звинуватили в антидержавній діяльності. Місцеві розповідали, що червоноармійці вели його за село на розстріл. Подивитися, як батюшка йде у супроводі озброєних солдатів, зійшлися малі й старі.

В якийсь момент у небі з’явилися літаки. По чорних хрестах на крилах зрозуміли, що то німецькі машини. Червоноармійці, які конвоювали священика, побачивши літаки з хрестами на крилах, залишили батюшку і поспішили з села. Не тільки вони – всі почали ховатися. Так випадок врятував святого отця від більшовицької кулі.

Нині його син Яків Карпанюк очолює чоловічий монастир у Шаргороді.

Ще одного батюшку  Пантелеймона Кондрацького заарештували. Він служив до приходу в село Карпанюка. Подальша доля священика Кондрацького невідома.

 —Віднайти інформацію в архівах, на жаль, не вдалося, — говорить Анатолій Бойта. — Єдине, про що дізнався, один з випадків, який стався у нашому селі. Було це десь у середині 20-х років минулого століття. Пізно увечері до будинку священика прийшли місцеві більшовики-активісти. Погрожували, звинувачували, що заважає людям будувати світле майбутнє. Батюшку побили. Куди його після того вивезли і що з ним вчинили, про це не знаємо дотепер.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.