Церква-бункер та «вмерзлий» корабель: Південний Буг від Староміського мосту до Ющенка

Багато мальовничих стежок, галявин та кам’янистий берег – все це нагадувало ландшафтний парк. Місцями ми натрапляли на річки, грузли в болотах, чули як тріщить під ногами лід та говорили з рибалками. Ми продовжуємо перевіряти, наскільки доступна набережна Південного Бугу у межах міста. Наприкінці зими продирались правим берегом – від Староміського мосту до лікарні Ющенка. Розповідаємо, як все було

Подорож ми розпочали із спуску до річки від Староміського мосту. Вузькою стежкою потрапляємо на «Пристань Вінниця».

На зиму тут пришвартовані катери «Ляля Ратушна» та Пирогов». З берега добре видно, як вони вмерзли у лід.

Територія пристані відкрита, ніякої охорони ми не зустріли. Можливо, просто було холодно і вона сиділа в будинку, а ми не здались підозрілими особами, хоч і фотографували все підряд.

Через пристань «наскрізь» можна пройти на вулицю Князів Коріатовичів.  Берегом йти вийшло – до самої води виходять будівлі та паркан.

Обійшовши забудову по Коріатовичів, біля автосалону знову виходимо на берег. Тут навіть є мальовничий пірс, куди виходять відвідувачі місцевої СТО, поки чекають ремонту автомобілів.

Далі йдемо зарослою травою набережною, у гарну погоду мандрувати тут не проблема, але місцями ми все ж таки залазимо у болото.

Ресторан «Колиба над Бугом» відрізає набережну від води пірсом. За ним витікає річка.

Тут ми зустріли рибака Володимира Проценка. 

– В часи мого дитинства Буг був вузенький, як в Михайлівці чи Стрижавці. Там далі був пляж, який називали «коса», потім він зник під водою. А біля спортивної бази (дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву імені Юлії Рябчинської – авт.) був пляж, який називали старим. Ми малі, вудками саморобними ловили рибу пукасіки, а батько туди далі за пляжем витягнув щуку отаку (розводить руки десь на метр – авт), – згадує Володимир Проценко.  – Згодом на пагорбі побудували кілька «обкоміських» будинків і для них зробили тут пляж: прочистили дно, пісок насипали, «грибочки» поставили. Добре було. А зараз все тут захаращене. А оці будинки (вказує на цегляні (чотирьохповерхові будівлі позаду спортивної бази – авт.) почали будувати десь в 1960-1962-роках. Тут стали селити військових, які служили на Кубі. В мене в класі було дітей з вісім, в кого батьки там служили.

За пляжем «Спартак» потрапляємо на базу, де тренуються молоді спортсмени. У вікнах видно, як вони займаються на веслувальному тренажері.

Вхід на базу закриває паркан, але в ньому є хвіртка. Хлопець, який йшов нам на зустріч, запевнив, що далі набережною проходу немає. Він спустився від будинків на Коріатовичів, куди веде вузька стежка.

Не повіривши йому, ми деремось хащами. Трохи далі є стежки, які підіймаються та опускаються скелястим берегом.

В одному місці ми зустріли викопані сходи, якими підіймаються від річки. Сходи ведуть у двір багатоповерхівки по Коріатовичів.

Місцями пройти берегом просто не можливо. Доводилось виходити на лід.

Рибак розповідав нам, що коли спускають воду, лід просідає, але нічого страшного у цьому немає. І  запевнив, що ходити по льоду безпечно, але краще триматися ближче до середини ріки, там лід товщий.

– Нічого не бійтеся! Тут автомобілем можна їздити! Лід до 20 сантиметрів, - сказав нам навздогін.

Ці слова нас підбадьорили, але на всяк випадок по льоду йшли на відстані один від одного. А коли далеченько від берега почули спочатку щось схоже на тріск, а потім підозрілий гул – швидесенько повернулися на берег. Краще залізти в болото, ніж скупатися у крижаній воді.

То берегом, то річкою доходимо до високого залізного паркану, обійти який можна лише річкою. Біля паркану місце для шашличків, одразу за парканом - старий розламаний туалет без даху. Але ним все одно продовжують користуватись, від поламаного туалету йдуть сліди.

Виявилось, що так ми потрапили на територію Свято-Троїцького скельного храму.

Дорогою від храму потрапляємо на територію Військового санаторію. Місце мальовниче але дуже занедбане: ліхтарі побиті, сходи в багатьох місцях обвалилися, а під ногами – «подушка» з листя. Складається враження, що тут не прибирали кілька років. Дорога  вкотре впирається в паркан. Обійти його можна річкою.

Наприкінці вулиці Скалецького почалось будівництво каналізаційних доків через Буг. Тут стоїть техніка та будівельний вагончик.

Далі майже два кілометри біля річки можна пройти без проблем. Лише місцями важко пересуватись через камяний берег. Дорогою ми бачили багато мальовничих галявин, на яких видно сліди від багать. Вочевидь вінничани добре знають ці місця і приходять сюди на відпочинок.

Крутими стежками ми піднялись до кладовища лікарні Ющенка. Звідси відкривається чудовий краєвид. Тут раніше знаходилось городище. Науковці знаходили на цьому місці пам’ятки раннього залізного віку та середньовіччя.  

Щоб пройти далі потрібно обходити одну з приток Бугу, річку Вишеньку. Почало сутеніти, тому маршрут від Вишеньки до Сабарова ми відклали до наступного разу.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.