«Це алібі!» - вигукнув адвокат із США під час перебування в селі Івана Дем'янюка на Вінниччині

«Це алібі!» - вигукнув адвокат із США під час перебування в селі Івана Дем'янюка на Вінниччині
Апеляціїї на рішення німецької Феміди Іван Демянюк чекав в одному з будинків для престарілих, там і обірвалося його життя
  • Документльний фільм про Івана Демянюка покажуть 4 листопада на стрімінговому сервісі Netflix 
  •  Назва картини -  “The Devil Next Door” (Диявол по сусідству)
  • Це розповідь про нашого земляка з Козятинського району, якого судили у трьох країнах – Ізраїлі, США і Німеччині за посібництво гітлерівцям
  • Земляки Дем'янюка не вірять в те, що колишній хлопець з простої селянської родини міг стати катом
  • До того ж у їхньому селі було два Дем'янюки і обидва Івани

 

Журналіст 20minut.ua був у Дубових Махаринцях, селі Козятинського району, звідки родом Іван Дем'янюк, після того, як німецька Феміда засудила його до п’ятирічного ув’язнення. В той  час засуджений в очікуванні апеляції перебував в одному з будинків для престарілих Німеччини. Саме там зупинилося його серце. Сталося це в суботу 17 березня 2012 року. Приблизно три тижні він не дожив до 92-річчя. Дотепер пригадую розмови з його земляками. Ті, з ким спілкувався у Дубових Махаринцях, не вірять, що Іван міг стати катом.

Не вірять, що міг стати катом

Дехто говорив, що треба написати йому листа, аби повернувся додому. Зрештою, таке могло статися. У 2005 році у США прийняли рішення про екстрадицію Демянюка на батьківщину. Однак в Україні на це ніяк не відреагували. Американці позбавили його громадянства і видали Німеччині, де й відбувся суд.

Перед тим його вже судили. У 1988 році в Ізраїлі суд виніс вирок – стратити  через повішання. Однак у 1993 році Верховний суд єврейської держави відмінив таке рішення.

Перед тим адвокат, який захищав Демянюка, разом  з сином засудженого приїжджав  у Дубові Махаринці. Земляки розповідали, як у будинку двоюрідної сестри Івана адвокат вигукнув:  «Алібі!». Сталося це після того, як побачив фото і листи з фронту, які Іван писав сестрі. Вона зберегла їх. Там значилася дата, яка нібито спростовувала аргументи звинувачення.

Демянюка звинувачували у злочинах проти євреїв у концтаборі Собібор. Слідство стверджувало, що він служив там наглядачем. На співпрацю з гітлерівцями погодився після того, як потрапив до них у полон. За жорстоке поводження наглядач концтабору отримав прізвисько Іван Грозний.

Сам він відкидав такі звинувачення. В одній із заяв під час судових засідань він заявив: «Нація, яка вбила з безсердечною жорстокістю мільйони невинних людей, намагається знищити моє життя за допомогою політичного показового процесу, намагаючись звинуватити мене, українського селянина, у злочинах, скоєних німцями".

Адвокат Дем'янюка запевняє, що його підзахисного під час війни утримували  у таборі для військовополонених. Захист стверджував, що посвідчення  наглядача табору, яке фігурувало у суді, є фальшивим документом. Називало сліди підробки. Той, хто підписав його, на час видачі документа уже не служив на тій посаді.

Як все було насправді, навряд чи вже дізнаємося про. Сім років тому Демянюка не стало. Він був першим іноземцем, якого засудили в Німеччині за співпрацю з гітлерівцями. Втім,п ро Демянюка ще будуть згадувати. Охочі докопатися до істини знайдуться. Та й син померлого  говорив на суді, що буде добиватися поновлення справедливості стосовно батька.

-Мій батько є жертвою радянської та німецької жорстокості, - говорив він під час судового процесу. -  Історія ще покаже, що на нього, безправного українського військовополоненого, звалили  відповідальність за діяння німців-нацистів.

У селі було два Демянюки і обидва Івани

На цвинтарі у селі Дубові Махаринці Козятинського району  є могила з надмогильним пам’ятним знаком з прізвищем Іван Демянюк. Виявляється, в цьому селі, звідки родом засуджений у Німеччині, було два  Демянюки. Звали їх теж однаково – Іванами.  Обидва пішли в армію ще до війни. Обидва воювали. Тільки один повернувся в село - Іван Андрійович. Дехто з односельців припускає, що підозрюваним міг бути саме цей чоловік. Принаймні він сам дав підстави для таких припущень.

Деякий час після війни про нього в селі нічого не знали. Додому він повернувся у середині 50-х років. Приїхав не сам – з дружиною і двома доньками. Жителі села розповідають, що цей чоловік ніколи не носив на грудях військові нагороди. На віть у День Перемоги. До речі, не завжди з’являвся на заходах з нагоди свята.

Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.

-По наших документах значиться, що його не стало у 1970 році, - каже секретар сільради Тетяна  Джерук. - А на надгробному постаменті записано 1971-й рік. Де він служив, у яких частинах воював, такої інформації у селі нема.  Я чула від людей, що обидва Демянюки – далекі родичі. А на фотографіях вони навіть схожі між собою.

На могилі Івана Андрійовича Демянюка  стоїть знак, на якому зображено фото померлого. Фотографія військова. За знаками на погонах видно, що служив у танкових військах.

Він повішався після одного випадку. Про це розповів ще один житель села - Петро Бондарук.

-Мій батько служив разом з Іваном Демянюком, тим, якого судили в Ізраїлі й Німеччині, -  розповідав син колишнього фронтовика. – Батька не раз викликали в КДБ. І додому до нас кадебісти приїздили. Було це у 70-х роках. Якось після повернення з Вінниці батько розповів Івану Демянюку, який проживав у нашому селі, що бачив його фотографію на столі у слідчого КДБ.

На столі виклали декілька фотографій. Серед них був знімок Івана Андрійовича Демянюка, ну, того, що жив у селі. Запитали, чи є тут фотографія твого фронтового друга? Батько відповів: «Ні, нема». Тоді йому кажуть: «Невже нікого не впізнаєш?» Звичайно, батько упізнав іншого Демянюка – Івана Андрійовича. Йому пропонували сказати, що це той самий чоловік, з яким він разом воював. Але батько не став цього робити. Бо це була б неправда. Дома розповів Івану про те, що бачив його фото в КДБ. Після цього чоловік наклав на себе руки.

-Дані про час і місце проходження служби  Демянюка Івана Андрійовича треба шукати в архіві Міноборони Росії в Подольську під Москвою, - кажуть у Козятинському райвійськкоматі.

Такі документи могли б пролити світло на фронтові дороги другого Демянюка.

Вищу міру через повішання відмінили

Демянюк Іван Миколайович після війни оселився у США. Працював шофером. Один з колишніх в’язнів фашистського концтабору упізнав у ньому наглядача. Судили Демянюка в Ізраїлі. Встановили вищу міру покарання. Однак після апеляції у 1993 році Верховний Суд цієї країни виправдав підозрюваного.

У селі згадують, що син  засудженого Івана приїздив у Дубові Махаринці, збирав усі листи і фотознімки, які надсилав з фронту його батько.

Припускають, що зібрані документи стали підставою для відміни найсуворішого покарання. Для такого рішення потрібні були неабиякі аргументи. Якби вони не  знайшлися, вирок суду залишили б в силі.  

Після такого трішення Демянюка поновили у громадянстві США. Однак минув час, і до його персони знову виявилася прикутою увага. В одній з публікацій про цю людину стверджується, що дров у полумя постійно підкидали з Москви. На підтвердження сказаного, наводять приклад з посвідченням охоронця табору Сібобор. Його суд отримав з тодішнього Союзу. Автор такої інформації зазначає, що Москва була зацікавлена в тому, щоб з українцем розправилася закордонна Феміда.

Так воно, зрештою, й сталося. Американці вдруге позбавили Демянюка громадянства і передали його Німеччині. Саме там обірвалася життєва дорога чоловіка з Вінниччини. У цій країні він знайшов вічний спочинок. Хоча син мав намір перевезти тіло в Америку. Однак батько не мав ні громадянства, ні паспорта. Рідні не мали іншого виходу, як поховати Демянюка в Німеччині. 

Зберегла фото і листи з фронту

Серед тих, кому Іван Демянюк писав листи з фронту, була його двоюрідна сестра – Марія Аврамівна Демянюк.  Одного разу у конверті було фото Івана. Він на ньому - у військовій формі. Фотограф зафіксував його у повен зріст. Маня, так Іван звертався у листах до двоюрідної  сестри, зберігала фронтові звістки протягом багатьох післявоєнних років. За однією з версій, саме ці листи врятували Івана від страти. Загадкою залишається те, яким чином Марії Аврамівні вдалося зберегти фото, адже всі фотознімки Демянюка, які були в селі, вилучили кадебісти.

-Тітка могла б вам розповісти набагато більше й детальніше, як то все відбувалося, - каже один з родичів Демянюка – Віктор Демянюк. – На жаль, її вже нема на світі. Ми її поховали  у 2002-му.  Але я добре памятаю, як вона розповідала про приїзд Іванового сина. Я так розумію, що це було в той час, коли його судили в Ізраїлі. Син Демянюка разом з адвокатом збирали всі можливі підтвердження його невинуватості. За словами тітки, на листах і на фотографії значилися дати.

Тітка  казала: «Як адвокат побачив ті цифри на карточках і листах, дати, в які вони були зроблені, чи написані, то аж у долоні сплеснув і  вигукнув по-своєму: «Це-алібі!».  Слово «алібі» не  потребувало перекладу.

А син Івана пояснив тітці по-своєму. Каже, в матеріалах суду значиться, що тато в цей час служив у концтаборі, а тут написано, що він знаходився на фронті

Журналістка з Німеччини три дні провела із земляками Демянюка

Журналістка німецької газети «Die Zeit» («Час») Аліс Бота три дні спілкувалася із земляками Івана Демянюка. Її найбільше цікавили деталі його біографії довоєнного періоду. Пані Аліс почула в селі, що до війни Демянюк мав  репутацію трудолюбивої людини. Про це дотепер пам’ятають. І думки про нього не змінили.

-Це будуть ексклюзивні матеріали, - сказала  Аліс у розмові з журналістом RIA. – Поки що у Німеччині ніхто не висвітлював цю сторону медалі. Бо ніхто не був тут, у його селі. Всі пишуть, що він кат, допомагав нацистам знищувати полонених. Як це можна довести через стільки часу, не знаю. Мене найбільше цікавили деталі біографії Демянюка, коли  він ще не пішов до армії. Я приємно здивована тим, що всі, з ким говорила, мають гарну думку про свого земляка.

Незважаючи на те, що світова преса трубить про нього, як про ката, його земляки не вірять, що він міг ним стати.

У перший день свого приїзду в село гостя, яку супроводжувала перекладачка з Києва Емілія Тешаєва, навіть не заходила у сільраду. Ходила по вулицях і спілкувалася, з кожним, хто мав щось сказати про Демянюка.

Два наступні дні її супроводжували працівники сільради – секретар Тетяна Джерук та бухгалтер Людмила Савчук.

Про українців у гості залишилися дуже гарні враження. Чого не можна сказати про наші дороги. Поїздка по них так втомлювала  Аліс, вона сама вела машину, що та не знаходила слів для висловлення свого здивування.

До речі, з України німецька колега поїхала до Польщі. Там її цікавили спогади, що стосуються фашистського концтабору Сібібор. З Польщі шлях німецької журналістки мав пролягти до Ізраїлю, де вона також планувала зібрати матеріали, що стосуються справи Івана Демянюка. Нагадаємо, у 1988 році в Ізраїлі його засудили до страти. Однак у 1993 році Верховний суд  цієї країни відмінив вирок.

КДБ сфабрикувало нацистське посвідчення?

У розповідях про Івана Демянюка мало хто згадує один промовистий факт. Хоча повідомлення про це є у відкритих джерелах.

14 квітня 2011 року, уже після того, як німецька Феміда засудила нашого земляка до п’яти років ув’язнення, Агентство Associated Press оприлюднило зміст звіту ФБР США. У ньому йшлося про те, що КДБ СРСР "дуже ймовірно, сфабрикував" нацистське посвідчення особи Івана Миколайовича Дем'янюка (Джона Дем'янюка), обвинуваченого в участі у вбивстві євреїв у концтаборі Собібор, на території окупованої Польщі. Ця інформація зберігалася в таємниці протягом останніх 25 років".

Відомо також, що під час проживання в Америці Демянюк входив до складу однієї з українських націоналістичних організацій.

На захист виступили депутати зі Львова

24 травня того ж 2011-го депутати Львівської облради прийняли звернення до керівництва держави з пропозицією вжити невідкладних заходів для правового захисту і звільнення Івана Демянюка.

78 депутатів, які підтримали таке рішення, звернули увагу на те, що німецькій Феміді не вдалося довести провину українця, тому рішення про його засудження є суто політичним. Щоправда, в Києві на таке звернення не зреагували.

Коментарі (1)
  • sergei gerasim

    ооооо
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

15:01 Майже 40 мільйонів гривень виділять цьогоріч на житло дітям-сиротам play_circle_filled 14:15 Що потрібно їсти під час грипу та застуди? Поради дієтолога 13:34 «Все буде вертеп»: ТНМК привіз до Вінниці магію Різдва photo_camera 13:32 У Ладижині згвалтували 20-річну дівчину. Підозрюваного взяли під варту Від читача 09:03 Новостройка Винницы награждена профессиональной премией 13:23 По дорозі додому подзвонив до матері, що скоро буде. Деталі смертельної ДТП в Агрономічному photo_camera stars 13:13 Просять здати кров для вінничанина, який травмувався на будівництві 13:08 У центрі міста люди штовхали тролейбус, який утворив затор play_circle_filled photo_camera 12:31 На Бевза згоріло BMW. Обгоріла і поруч припаркована Mazda photo_camera 12:02 У Вінниці пропонують побудувати льодову арену. Збирають підписи play_circle_filled 11:21 Ліквідація витоку та промивка каналізації. Де нині тривають роботи? 10:57 Курс валют у Вінниці від НБУ на сьогодні, 20 січня 09:59 У місті цього дня без гарячої води два будинки. Адреси 09:10 У Вінниці відкрився салон краси MakeUp & Hair Zone. Чому вам варто туди сходити (Новини компаній) 09:04 Цей день 20 січня: чим увійшов до історії, цікавинки та прикмети play_circle_filled 00:30 Три місяці не стригся, щоб бути схожим на Руданського. Про свято гумору і сатири у сумний день photo_camera 22:48 Під Вінницею Nissan «влетів» в стіну ресторану. Водій загинув на місці play_circle_filled photo_camera 21:01 На тиждень для всіх перекриють перший провулок Український. Коли? 20:09 З початку року на кір захворіло двоє жителів області 20:07 Не випускає дитинча з рук. Мавпочка-втікачка Маша народила первістка photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up