«Тільки б взяли на навчання». Ліцеїст, помічник генерала, син Героя Небесної Сотні хоче стати льотчиком

Едуарду Полянському допомагає по життю киянин Андрій Павленко (праворуч). У нього на очах загинув батько Едуарда - Леонід Полянський

З ліцеїстом Полянським журналіст спілкувався після закінчення занять у ліцеї. У той день Едуард отримав подяку.  «За відмінні показники в досягненні мети — стати офіцером», — написано в тексті. Вручив її начальник ліцею генерал-майор Герой України Ігор Гордійчук.

— А ще у нас сьогодні була самостійна з біології, — каже Едуард. — Справився нормально. Зараз більше уваги приділяю математиці, українській і англійській. З цих предметів у мене буде ЗНО. Я вже зареєструвався на незалежне оцінювання.

Хлопець розповів, що ходить після занять ходить у спортзал.

— Хочу далі вчитися у військовому училищі, — каже Едуард. — Треба бути сильним, щоб взяли.

Коли вступив у ліцей, зняли виплату за втрату батька

В анкеті, яку заповнює кожен ліцеїст, є графа. У ній треба вказати про свої плани після закінчення навчання.

— Я написав, що хочу йти навчатися в університет льотчиків, — говорить Едуард. — Хоча тоді ще не був упевнений, що саме ця професія подобається найбільше. Пізніше зрозумів, що іншої роботи не хотів би мати — тільки літати на військових літаках.

Мама Едуарда працює за кордоном. Хлопчик виховувався у бабусі по маминій лінії. Бабуся Надія і дідусь Володимир проживають у селищі Браїлів Жмеринського району. Там хлопець навчався у школі. Звідти пішов у ліцей. Вони для нього найперші порадники.

— Одного разу Едік подзвонив, ми кожен день з ним розмовляємо по телефону, — розповіла журналісту Надія Філімонівна. — Запитав, що я думаю, як він піде далі вчитися на льотчика. Відмовляла його від такого. Для мене це страшно. Це ж не машиною їхати по землі. Так і сказала внукові, щоб обрав якусь іншу роботу.

— Бабуся відговарювала, але коли зрозуміла, що я вже не відступлюся, то сказала дуже гарні слова, — згадує Едуард. — Я їх запам’ятаю на все життя. Та робота буде хороша, яку любиш. Небо мені подобається, тому, думаю, робота льотчика справді буде хороша. Тільки б прийняли на навчання.

Надія Філімонівна порадила внукові брати додаткові заняття. Вона оплачує витрати на репетиторів.

— Після загибелі батька, Едуарду призначили виплати від держави, —  розповідає пані Надія. — А коли він поступив у ліцей, відмінили. Нам пояснювали, що в ліцеї сирота перебуває на державному утриманні, тому інші виплати не передбачені. Довго довелося доводити, що це не так. Знайшлися люди, які допомогли відстояти інтереси внука. Йому повернули кошти за всі місяці, за які не платили раніше.

Не встигли донести до швидкої

У Києві у ліцеїста Полянського є ще одна людина, до якої може звернутися за порадою. Це — Андрій Павленко. Чоловік очолює фонд «Пам’яті Героїв Небесної  Сотні». Організація займається вшануванням загиблих під час Революції Гідності.

— Льоня Полянський врятував мені життя, — розповів журналісту 20хвилин/RIA Андрій Павленко. — Я тоді ще не знав, хто він і звідки. Коли в нього влучила куля, я стояв, вважай, у нього за спиною. Він помирав у мене на очах. Я бачив його в останні хвилини.

Коли в суді розглядали справу про загибель Леоніда Полянського, демонстрували відео, зняте на Майдані у Києві 20 лютого 2014-го. На кадрах видно, як після одного з пострілів чоловіки несуть на ношах пораненого. Цим пораненим був Леонід Полянський. Час від час призупиняються. Медик, його легко упізнати по хресту на куртці,  піднімає ряднину. Нею накрито тіло пораненого. Пересвідчується, чи живий той, кого рятують. Раптом настає тривала пауза. Медик припадає до тіла довше, ніж це робив раніше. Піднімається. По виразу його обличчя стає все зрозуміло — вже пізно поспішати до автомобіля швидкої допомоги.

На тому само відео видно, як після цього один з чоловіків, який ніс пораненого,  не стримує сліз.

— Вбили, сволочі! — виривається в нього з грудей.

Цей чоловік — Андрій Павленко.

Пізніше він приїжджав у Жмеринку, розшукав маму Леоніда Полянського — Людмилу Георгіївну. Дізнався про сина. Почали спілкуватися. Павленко порадив Едуарду йти вчитися у ліцей Богуна. Хлопець дослухався до такої пропозиції. Чоловік, якого раніше Полянські не знали, запрошував ліцеїста на вихідні додому, інколи проводив такі дні на екскурсіях. Коли Едуарду потрібна була порада, він телефонував Павленку. Одне слово, у них склалися дружні стосунки.

— Павленко схвалив мій вибір йти вчитися на льотчика, — говорить Едуард. — Ми довго про це говорили. Обдумували, що є позитивного у цій професії. Треба багато уваги приділяти спорту. Що я і роблю. Ходжу на додаткові заняття до репетиторів, щоб мати гарний бал на ЗНО.

Коли фонд «Пам’яті Героїв Небесної Сотні» відкриває у якомусь з міст пам’ятник, Павленко запрошує до участі сина загиблого Полянського. Недавно такий монумент встановили у Київській області. Едуард каже, що їздив на відкриття. Так само вони були разом у Вінниці на відкритті пам’ятного знака «Дерево Героїв Небесної Сотні». 

Нині, у дні вшанування загиблих на Майдан, і хлопець також буде присутній разом з іншими родичами Героїв. До речі, в його обов’язки помічника начальника ліцею входить сприяння у вирішенні питань ліцеїстів, чиї батьки загинули під час Революції Гідності або в боях на Донбасі.

— Якщо в когось з хлопців виникають проблеми, вони звертаються до мене, а я під час нарад у начальника ліцею доповідаю про них, — говорить Едуард. — Якщо справа невідкладна, йду на прийом у той же день.

Троє розстріляних

18 лютого на Майдані біля Будинку профспілок куля влучила у Валерія Брезденюка. Він був підприємцем, створив у Жмеринці перший комп’ютерний клуб, прокладав Інтернет. Його більше знають, як митця. Валерій писав картини у незвичній техніці ебру. Простіше кажучи, це написання картин у воді. Своє мистецтво демонстрував у телевізійному шоу «Україна має талант».

Максим Шимко займався реконструкцією історичних подій. Був членом одного з клубів ре конструкторів. Цікавився історією. Останній запис на його сторінці в соцмережі зроблено 18 лютого. Це був заклик до небайдужих: «За Україну!  Хто може, їдьте в Київ!». 20 лютого його життя обірвала куля снайпера.

Леонід Полянський працював у Жмеринці на залізниці. У дні Майдану перебував у тривалому відрядженні у Києві. Мав роботу у залізничному депо. Після трудового дня спішив на Майдан.

У день загибелі, 20 лютого, Полянський мав бути на зміні. Напередодні помінявся з напарником. Казав, що ситуація дуже напружена і він зобов’язаний бути поруч з хлопцями на Майдані. Брат Леоніда Георгій знайшов його тіло у морзі на вулиці Оранжерейній у Києві.

Валерія Брезденюка, Максима Шимка та Леоніда Полянського удостоєна звання Героя України (посмертно).

Читайте також:

Три вінницькі герої Небесної сотні. Пам'ятаймо, за що полягли Шимко, Брезденюк, Полянський

«Ми перед ними у боргу»: сотні вінничан зійшлися вшанувати Героїв Небесної Сотні

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.