Три iсторії наших земляків, які першими підняли український прапор

На сьогоднішній день відомо 19 випадків тих років, коли у Вінницькій області піднімалися українські прапори. Саме це свідчило про те, що в країні назрівають зміни. Зміни простежувалися у вчинках окремих людей. 20minut публікує кілька коротких історій тих самих людей, які наближали нашу Незалежність.

Арсен Преподобний (місто Тульчин)

Організація, у якій я тоді перебував називалася «Народний фронт». Спочатку в ній було мало учасників, проте вони доклали чимало зусиль, щоб ми жили у вільній і незалежній Україні.

Перша наша спроба підняти синьо-жовтий прапор була під час підготовки мітингу проти сталінських репресій. Зрозуміло, що тоді не дозволялося говорити «комуністичних репресій». Але навіть з відсиланнями на сталінський режим нам не дали дозволу на його проведення. Тоді ми домовилися з художником, який допоміг оформити портрет Сталіна за колючим дротом. У нас був прапор і нам залишалося тільки вивісити все це . Але в перший раз нам не дозволили цього зробити.

Наступний мітинг ми проводили під прикриттям екологічного (інших-то ніхто не дозволяв) мітингу. Прапор пошили з невеликих прапорців і таким чином наші люди вперше побачили синьо-жовтий прапор.

Ще був цікавий випадок, коли під час відкриття пам'ятника Шевченку ми винесли прапор, а комуністи у відповідь кинулися в ПТУ, яке було поруч і винесли з нього два або три прапори Радянського Союзу.

Ще був випадок в 1989 році. Один мій нині покійний товариш на прізвище Смирнов, запропонував нам підняти прапор. Я і ще кілька людей виїхали вночі до будинку культури. Та території був будівельний кран. Ми зайшли туди, а Смирнов дістав не синьо-жовтий, а червоно-чорний прапор. Ми здивувалися, але розпитувати і щось міняти не було часу. Ми підняли прапор, закріпили його, почепили банку від фарби і написали «Заміновано».

Леонід Козачун (село Бабчинці, Чернівецького району)

У 1989 році на Трійцю я запропонував провести День пам'яті на місцевому кладовищі. Там зібралося близько трьох тисяч місцевих, а ми прийшли з синьо-жовтим прапором. Місцеві поставилися до цього з великою неприязню. Говорили, що ми прийшли з «бандерівським» прапором. Чого вже говорити, якщо моя теща кинулася на мене і мало не видряпала мені очі.

А прапор ми підняли на дванадцятиметровий флагшток 28 квітня 1990 роки перед 1 травня. Біля нього ми встановили стенд з написом «Рух інформує». Ми чергували біля прапора до тих пір, поки не була прийнята декларація про незалежність України.

Наша команда була готова до всього. І ось через три дні після того, як ми повісили прапор нам прийшла повістка з прокуратури з вимогою зняти жовто-блакитний прапор (а там весів синьо-жовтий). Ми відповіли, що прапор і стенд «Рух інформує», це майно бабчинського осередку народного руху, і, якщо будуть посягання на наше майно, то ми будемо його захищати.

Був навіть такий випадок, коли до флагштока під'їхав «уазик», з якого вийшло четверо чоловіків, які спробували зняти прапор. Не красиво про таке розповідати, але наші хлопці повискакували і так їх побили, що тим мало не здалося. Ми нікому не дозволяли чіпати прапор, і чесно скажу, влада нас боялася.

Анатолій Анцибор (місто Могилів-Подільський)

У 1990 році ми з жовто-блакитними прапорами побували на Дні пам'яті у Бабчинцях. А коли приїхали додому, у Могилів-Подільський, то подумали, а як так може бути, що там стоїть жовто-блакитний, а у нас немає? Тоді ми почали готуватися до його встановлення.

Десь на початку травня ми знайшли для нього флагшток і підготували прапор. І ось, вдаючи, що прогулюємося по місту, ми зупинилися навпроти міськради і почали копати яму. Через 15 хвилин яма була викопана, прибігли хлопці з бетоном, встановили флагшток і забетонували.

Я сам хотів повісити прапор, але знайшовся інший активіст, який був сміливіше і приткіше за мене. Він і встановив прапор. Було багато міліції, тому довелося зробили все під виглядом мітингу.

Після того ми гадали, що ж буде далі, і звичайно в першу ж ніч співробітники районної міліції його зірвали. На наступний день був повішений новий прапор і так тривало довгий час. Але слава Богу, що ми дожили до того часу, коли віють нові вітри і ми можемо говорити і розбудовувати нашу незалежну державу.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.