Телеведучий Юрій Горбунов показав наш край у новому випуску «Щоденника подорожнього»
- У сюжеті — від музичної спадщини Миколи Леонтовича та легендарного «Щедрика» до скельних монастирів, катакомб і порогів Південного Бугу.
- Автори проєкту наголошують, що наш край не варто проїжджати поспіхом: тут хочеться зупинятися, звертати з маршруту та просто насолоджуватися краєвидами.
19 грудня на YouTube вийшов новий випуск популярного тревел-проєкту «Щоденник подорожнього», у якому телеведучий Юрій Горбунов продовжує знайомити українців із маловідомими туристичними локаціями та культурною спадщиною нашої країни. Цього разу увага команди була зосереджена на Вінницькій області.
У новому епізоді глядачі можуть побачити Вінниччину в усій її різноманітності: від легендарного «Щедрика» Миколи Леонтовича до скельних монастирів і катакомб, порогів Південного Бугу та унікальних історичних місць, де минуле буквально «відкривається під ногами». Автори шоу наголошують, що регіон не варто проїжджати поспіхом: тут хочеться звертати з маршруту, робити невеликі зупинки без жодної причини та просто насолоджуватися пейзажами.
«Вінниччина — від «Щедрика» Леонтовича до скельних монастирів, катакомб, порогів Південного Бугу й місць, де історію читають під ногами. У новому епізоді «Щоденника Подорожнього» регіон не показують швидко: тут хочеться зупинятися, відволікатися від маршруту і насолоджуватися краєвидами», — йдеться в описі відео.
Як зазначають автори проєкту, головна мета випуску — показати Україну такою, якою її рідко бачать туристи, звертаючи увагу не на складність маршруту, а на відкриття й нові місця на туристичній мапі країни.
«Щоденник подорожнього» — це тревел-проєкт компанії Land Rover. Телеведучий Юрій Горбунов мандрує регіонами України за кермом автомобілів бренду, відкриваючи природні перлини, маловідомі локації та культурну спадщину. Кожен епізод проєкту дає глядачам змогу надихнутися на власні подорожі та побачити Україну з іншого боку.
Вінниччина у випуску показана як регіон, де історія, природа та культура переплітаються, створюючи унікальні туристичні маршрути — від музичних легенд до мальовничих порогів річок і стародавніх монастирів.
Читайте також:
Звільнення Дорош: що стало причиною відставки начальниці соцслужби дітей
Зарплати в мерії: хто і скільки зароблятиме в новому році
Поблизу Немирова 42-річний водій в’їхав у «Мазду». Двоє літніх пасажирів отримали травми
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
-
З вулиць Гайсина«Це була вельми важка і небезпечна подорож, — написав він у своєму щоденнику. Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти "Заповіт" Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір'я в'їхала підвода. "Була шоста година вечора по сонцю… До хати зайшов молодий, 22–23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати." Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці… Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була "гора". Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: "З такими документами небезпечно будь-де ночувати." Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу… Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?" Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв'язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв'язали руки Леонтовичам, наклали пов'язку на рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: "Тату, я помираю". Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.»
