Таємно поширював українські молитовники. Хто такий Марцелій Високінський, на честь якого назвали вулицю у Вінниці

• У Вінниці є вулиця Марцелія Високінського — католицького священника, який у повоєнні роки підтримував вірян попри тиск радянської влади.
• Він домагався повернення храмів релігійним громадам, намагався отримати дозвіл на друк молитовників українською мовою, а коли йому відмовили — поширював їх таємно.
• За його діяльністю стежили радянські спецслужби.

Отець Марцелій був настоятелем парафії Матері Божої Ангельської протягом 11 років — від 1948-го до смерті у 1959 році. Про його життя та служіння розповідає історичний матеріал, опублікований на сайті CREDO.

Від філології до священства

Марцелій Високінський народився в січні 1884 року в селі Завади поблизу Любліна. Спочатку він навчався на філологічному факультеті Московського університету, але згодом вирішив присвятити життя церкві й вступив до Люблінської духовної семінарії. Після висвячення він долучився до єзуїтів східного обряду.

До 1935 року Високінський служив у Синьківцях, де більшість парафіян становили українці — католики східного обряду. Священник добре знав українську, російську, білоруську та словацьку мови.

Згодом він викладав у семінарії в Дубні, а потім опікувався парафією в Гумнищі, на території сучасної Білорусі.

Після заборони радянською владою Української греко-католицької церкви у 1945 році Високінського направили на Поділля. Спочатку він служив у Барі, а в 1948 році переїхав до Вінниці, де став настоятелем парафії Матері Божої Ангельської.

Тут він залишався до кінця життя. Помер священник у грудні 1959 року, у віці 75 років. Його поховали на вінницькому кладовищі «Підлісне».

Хотів надрукувати десять тисяч молитовників українською

Радянська влада уважно стежила за діяльністю Високінського. У документах вінницького КДБ його характеризували як поляка та греко-католика, який нібито приховував свою конфесійну належність. Окремо спецслужби відзначали, що священник «постійно намагається зміцнювати віру серед парафіян».

Одним із перших його кроків у Вінниці стала спроба надрукувати 10 тисяч кишенькових молитовників українською мовою. У 1948 році він звернувся до місцевої влади по відповідний дозвіл, однак отримав відмову. Посадовці пояснили це тим, що більшість парафіян нібито становили поляки.

Священник не відмовився від задуму й продовжив поширювати українські молитовники таємно.

Водночас Високінський намагався допомогти громадам повернути храми в Чернівцях на Вінниччині, Телепеньках, Комсомольському, Завалові та інших населених пунктах. Він допомагав вірянам готувати звернення до влади, зокрема диктував листи від імені парафіяльної «двадцятки» — групи представників релігійної громади.

У 1950 році священник отримав дозвіл проводити богослужіння в усіх незачинених римо-католицьких храмах області. У деяких із них віряни не бачили священника понад 15 років.

Звістка про таку можливість поширилася за межі Вінниччини. До Високінського зверталися католики з інших областей, просячи приїхати й відправити Службу Божу.

До вінницького храму приїжджали віряни з усієї області

Масштаб діяльності священника відображали навіть звіти радянських органів. За даними КДБ, у першій половині 1949 року у Вінниці Високінський охрестив 163 дітей, зареєстрував 98 шлюбів і провів 29 похоронів.

В інших парафіях Вінниччини протягом 1949–1952 років він, за тією ж статистикою, посповідав 2350 людей та охрестив 850 дітей.

Радянські правила суттєво обмежували його служіння за межами Вінниці: до інших парафій він міг приїжджати лише раз на рік. Тому міський храм Матері Божої Ангельської став важливим місцем для католиків з усієї області.

Сюди приходили люди, які приїжджали до обласного центру на роботу або у справах. Дехто долав значну відстань, аби хоча б ненадовго зайти до храму й помолитися.

У середині 1950-х років Високінський опікувався п’ятьма парафіями — у Вінниці, Літині, Листопадівці, Браїлові та Жмеринці. За даними історичного матеріалу CREDO, на три різдвяні Служби Божі у вінницькому храмі в 1954 році прийшли понад п’ять тисяч людей.

Священник намагався відстоювати й інші релігійні права. В архівних матеріалах зберігся запис про його розмову з представником Ради у справах релігійних культів, під час якої він запитував, чому вірянам у Хмельницькій області дозволяють відкрито молитися на Розарії, а на Вінниччині — ні.

Після його смерті релігійне життя у Вінниці обмежували

Наприкінці 1950-х років становище католицьких громад на Поділлі знову погіршилося. Розпочалася нова хвиля переслідувань християн, а заборона іншим священникам проводити богослужіння збільшила навантаження на Високінського.

У грудні 1959 року священник помер. Після його смерті радянська влада продовжила обмежувати релігійне життя у Вінниці.

У 1960 році представник Ради у справах релігійних культів у Києві К. Полонник пропонував домогтися того, щоб місцеві католики залишилися без постійного священника, а богослужіння відбувалися дедалі рідше. Згодом вінницький римо-католицький храм передали товариству «Знання».

Проте віряни не припинили домагатися можливості молитися. Позбавлені доступу до костелу, вони збиралися просто неба на міському кладовищі та надсилали скарги керівництву СРСР, нагадуючи про право на свободу віросповідання.

Пам’ять про священника зберігають донині

Марцелія Високінського поховали на кладовищі «Підлісне» у Вінниці. За спогадами місцевих католиків, пам’ять про нього передавали наступним поколінням. Серед вінничан досі є люди, яких він охрестив.

Щороку 2 листопада, під час поминальної процесії центральними алеями кладовища, священники та парафіяни зупиняються біля його могили, щоб помолитися й ушанувати людину, яка підтримувала католицьку громаду в часи переслідувань.

Ім’я Марцелія Високінського залишилося й на міській мапі. Названа на його честь вулиця нагадує про священника, який попри тиск радянської влади продовжував служити людям, відстоював право вірян на богослужіння та підтримував українську мову в церковному житті.

Раніше ми розповідали, як у Вінниці змінювали назви вулиць і які історичні постаті з’явилися на міській мапі.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google