20 хвилин/ RIA продовжує розповіді про нових посадовців територіальних громад - сільських старост. Точніше, про тих, хто ще старостами не став, а тільки виконує їхні обов’язки. 69 колишніх сільських голів добровільно відмовилися від своїх посад заради того, щоб їхні села увійшли в об’єднані територіальні громади (ОТГ). Бо вбачають у цьому перспективу. Не особисту – громади. У селах, що увійшли до ОТГ, замість сільських голів законодавець запровадив посади старост. Їх обиратимуть,я к і колись сільських голів. У шести громадах уже відбулися вибори старост. В інших їхні обов’язки виконують колишні сільські голови. Щоб стати старостою, треба знову йти на вибори. Змагатися з конкурентами. Саме через це більшість сільських голів не поспішають відмовлятися від своїх портфелів.
Іван Ребар, в.о. старости села Тягун Іллінецького району, каже, що легко попрощався з посадою сільського голови. Він не кар’єрист. Чиновником ніколи не був. Працював трактористом, будівельником, їздив на заробітки. Був в АТО. На вибори сільського голови пішов, бо люди попросили. Навіть не мав програми. Під час зустрічей з людьми говорив їм відверто: «Якщо будете разом зі мною упрягатися у воза, тоді голосуйте за мене, а ні – обирайте іншого голову». Обрали його. Очолював сільраду, до якої входять два села – Тягун і Володимирівку. Проживає у Володимирівці. Сільрада – у Тягуні.
Минув час – і Ребар добровільно відмовився від посади. Щоправда, керівником громади залишився. Чому і як це сталося?
-Коли створили Іллінецьку об’єднану територіальну громаду, нам треба було визначитися – приєднуємося до неї, чи залишаємося господарювати, як і раніше, самостійно, - розповідає пан Іван. – Не тому не агітував, що тримався за стілець. Трактористом був, кар’єристом - ніколи. І вже не стану, бо це не моє. Сказали, що справа об’єднання добровільна, тому дав можливість односельцям визначитися самостійно. Якщо хтось запитував про ОТГ, пояснював, що буде краще, ніж є. Чому? Бо дають більше грошей.
Співрозмовник каже, що земляки рік придивлялися до нової територіальної одиниці.
-Перед нами до Іллінців приєдналися шість громад, - продовжує Іван Ребар. – Треба було вже й нам вирішувати. Попросив у керівника СТОВ «Україна» Миколи Сенчука допомогти з транспортом. Запропонував депутатам сільради, а також всім охочим поїхати, як кажуть, на багаті села. Спочатку побували у Тернопільській області, потім у Черкаській. Побачили, що людям дало об’єднання. Коли поверталися, звернув увагу, що частина односельців уже готові голосувати за об’єднання. На зібранні люди більшістю голосів підтримали рішення про об’єднання з Іллінецькою ОТГ.
Тягунська сільрада з двома населеними пунктами стала сьомою за рахунком, що приєдналася до ОТГ. Загалом до об’єднаної громади вже входить понад 20 сіл.
-Не було у сільради стільки грошей, як тепер, - каже Іван Ребар. – Без грошей що можна зробити? Тепер з’явилися такі можливості.
Він називає те, що вже зробили в Тягуні і Володимирівці після входження в ОТГ. «Протягом трьох тижнів встановили освітлення в обох наших селах, - продовжує в.о. старости. – По три кілометри поки що. Обладнали дитячий майданчик. У селі Тягун відкрили амбулаторію сімейної медицини, тут є також стоматологічний кабінет. У Володимирівці маємо фельдшерсько-акушерський пункт. За кошти ОТГ нам надали автомобіль швидкої допомоги марки «ГАЗель». Машина укомплектована усім необхідним для підтримки хворого під час транспортування до лікарні».
За словами співрозмовника, Будинок культури взимку ніколи не опалювався. Наступної зими буде тепло. Завезли електрокотли. Ними обігріватимуть приміщення.У планах на нинішній рік прокласти асфальт на частині головних вулиць в обох селах. Кошти вже передбачені у бюджеті ОТГ. З настанням весни розпочнуть роботи.
-Навіть контейнери для сміття з’явилися, - усміхається співрозмовник. – Здавалося б, що може бути простішого, але ж не було … Причому, один для пластику, другий для інших відходів. Чи сортують? Попервах було, як і раніше, гамузом все скидали. Довелося роз’яснювати від малого до старого. Ситуація змінилася». Зібрані відходи вивозить автомобіль комунального підприємства ОТГ. Про наповненість контейнерів інформують комунальників, ті присилають транспорт.
-Як тепер називають мою посаду? – перепитує співрозмовник. – Хто як. Одні, як і раніше, кажуть голова, інші – Іванович. Щоб говорили «староста», ні, такого не чув.
Івану Ребару 41 рік, родом із Закарпаття. Одружився на дівчині Антоніні з Іллінецького району. Проживають у її селі Володимирівка. Мають трьох неповнолітніх синів. Працював трактористом, будівельником. З першого й до останнього дня брав участь у Революції Гідності. Зазнав осколкового поранення після вибуху гранати. З початком окупації Криму разом з групою добровольців чергував на блокпостах при в’їзді на півострів. Повернувшись додому, їздив волонтером в АТО.
У травні 2014-го записався добровольцем у батальйон «Донбас» Нацгвардії України. Після курсу підготовки у Нових Петрівцях разом з підрозділом відправився у зону бойових дій. Брав участь у звільненні Слов’янська, Краматорська, Артемівська. Визволяв Попасну, Лисичанськ.
Пройшов пекло Іловайська, де дістав важке поранення. Сталося це 23 серпня 2014 під час перестрілки біля міськради. Пораненого дивом вдалося вивезти з міста, уже оточеного російськими військами і бойовиками. Лікувався у Дніпрі, де за три тижні провели три операції. Ще два рази його оперували лікарі в одній з клінік Естонії. З лікарні повернувся на милицях.
Зі сльозами на очах зустрічали дружина і троє неповнолітніх синів. З допомогою лікарів, підтримкою сім’ї, завдяки власним зусиллям мужній чоловік з часом став на ноги, милиці закинув, як він каже, далеко-далеко. Нагороджений медаллю «Захиснику України».
-Іванович за правду – горою стоїть, - зізнався у розмові один з місцевих. – За це його люди шанують. Він з народу. Ніколи не ходив у чиновниках. Може, тому розуміє людей з півслова.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 19 від 7 травня 2025
Читати номер