Снаряд «Граду» впав поруч з начальником караулу – пожежники з Вінниці врятували ангар боєприпасів

Олександр Лещенко, Роман Рильський, Василь Асафат та Андрій Мельник (зліва направо) - бійці другої пожежної частини Вінниці врятували від вогню склад з "Градами" на Калинівському арсеналі

Ось прізвища бійців, які у тривожну ніч 26 вересня працювали на території Калинівського арсеналу. Вони – з другої рятувально-пожежної частини міста Вінниці. Обов’язки начальника караулу виконував Василь Асафат. Разом з ним несли службу старші пожежні Роман Рильський та Олександр Лещенко, пожежні Андрій Мельник та Дмитро Панасюк, а також водії Артур Іванов та Віктор Байдалюк.

Пожежний танк застряг посеред бетонки

Повідомлення про загорання на складах боєприпасів у Калинівці надійшло до чергового о 22 годині 10 хвилин. На завдання виїхали на двох автомобілях – КАМАЗ і «Валдай». Біля воріт військової частини, що дислокується на території арсеналу боєприпасів, пожежним одразу показали маршрут. Автомобілі рушили углиб території арсеналу. Коли під’їхали до третього поста, пролунав потужний вибух, вогняний «гриб» піднявся у небо. Вогнеборці вистрибнули з машин і впали на землю.

За третім КПП територія складів. військовий підганяв водія: «Давай швидше, бо якщо рване!»  Там же «Гради».Їхали до ангару, до якого підбиралися язики полум’я. В одному місці шлях перегородили дві одиниці техніки – пожежний танк і ще один транспортний засіб для розгрібання завалів. Військові пояснили, що в обох машин сталася поломка, тому вони не можуть уступити дорогу. Об’їзд ґрунтовкою лісом загрожував тим, що пожежна техніка могла загрузнути. Водії вирулили з бетонки й вміло об’їхали перепону.  

-Супроводжуючий уточнив, що вибухи відбуваються десь за  800 метрів до шостого ангару, - говорить Олександр Лещенко. - Здавлаося, що гримить зовсім рядом, за будинком складу. Гуркіт стояв такий, як від реактивних літаків над головою.   

Як тільки прибули на місце, звернули увагу на солдатів. Їх було п’ятеро чи шестеро.  Бійці, присівши навприсядки, притулилися спинами до стіни ангару, руками закривали голови. Поруч лежали вогнегасники та пожежні рукава. Схоже, вони перед тим намагалися загасити вогонь. Чому залишалися на місці, цього пожежники не могли зрозуміти. Де вони поділися потім, вогнеборці не можуть сказати.

Хтось з нас дуже щасливий

-Найперше, треба було відрізати вогонь від складу, - каже Андрій Мельник. – Полум’я підбиралося до воріт. Площа ангару приблизно 400 квадратів. Стіни капітальні. Ударною хвилею вирвало не тільки вікна. Навіть металеві решітки лежали на землі. Думаю, це сталося після того сильного вибуху. Горіло все – дерева, трава, ящики, їх ціла купа лежала під стіною ангару. 

Через деякий час автомобіль «Валдай» треба було поповнити запасами води.  У КАМАЗі вона ще залишалася. Еіпаж КАМАЗу продовжував рятувальні роботи, а «Валдай» відправився до місця, де знаходився пожежний  гідрант. Військові показали, де набирати воду. Заповнивши  «бочку», знову повернулися на місце пожежі. Вибухи гриміли ще дужче.

-Ми вже в автомобіль не сідали, а бігли поруч, - каже Олександр Лещенко. -  Якщо б раптом снаряд влучив в машину, самі розумієте, скільки одразу було б жертв…

Над головами безперервно свистіло й гриміло. Після одного із таких свистів поруч з начкаром (начальником караулу) в землю врізався снаряд. Як стверджує чоловік, "болванка" впала не далі як за п’ять метрів.

-Що ви подумали в той час, - запитую пана Василя.

-В той час було не до роздумів, - каже він. – Перед очима стояли ящики, якими до стелі забитий ангар. Якби вогонь добрався до першого з них, ми б з вами вже не говорили. Це потім мороз йшов по спині, коли уявляв, що могло з нами статися, а тоді...

Вони приборкали полум’я. З честю виконали завдання. Зробили те, чого ще жодного разу не робили за час служби. Прибіг військовий. Повідомив, що мають евакуюватися. Терміново! Навіть не дав можливості забрати пожежні рукава.

-Хтось з нас дуже щасливий – на голову нікому не впало, та й автомобілі не пошкодило, - каже Олександр Лещенко.- Це якесь диво! Інакше не назвеш.

А потім – по гриби

У 36-річного Олександра Лещенка троє синів. І всі неповнолітні. Найстаршому Іллі 14 років, середульшому Мирославу – 10, а Нікіта тільки готується до першого класу. В Андрія Мельника, на вісім років молодшого від Олександра, підростає єдина дитина – його донечці Анастасії виповнилося тільки дев’ять місяців.

-Ніхто дома не знав, де ми і що робимо, - кажуть Олександр й Андрій. – Нащо було дружин і дітей хвилювати.

 Наймолодший у їхній команді Дмитро Панасюк. Він зовсім недавно прийшов у пожежну частину. Найстарший в.о. начальника караулу Василь Асафат. Пан Василь розповів, що вже 23 роки на службі. Він з династії пожежників. Батько служив, потім два брати, які нині вже на пенсії, а тепер він робить таку само роботу.

-Страшно не те, що розповідати, навіть думати про те, в яких умовах ми виконували завдання на Калинівському арсеналі, - каже Василь Асафат. Пишаюся хлопцями.

Наступного дня вони здали зміну не вранці, як завжди. Бо залишалися в Калинівці. Змінили їх тільки після обіду. Після тривожної ночі двоє товаришів – Андрій і Олександр знову поїхали поближче до арсеналу. Що робили?

-Гриби збирали у лісі в Стрижавці, - кажуть вони. – На арсеналі гриміло весь день. Але ми вже звикли.  Грибів назбирали, як ніколи, багато.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.