Ще один вантаж-200 їде з війни у Погребище. Життя сміливого бійця обірвала куля снайпера

Володимир Мовчанюк залишався на "передку" навіть тоді, коли його хлопці йшли на ротацію

Сьогодні, 1 квітня, у другій половині дня машина з труною виїхала з Донбасу і їде до Погребища. Про це повідомив журналісту 20minut.ua військовий комісар Погребищенського району підполковник Юрій Гаврилюк.

Маршрут пройде через Дніпро, Кропивницький, Умань, Гайсин…

За словами військового комісара, супровід здійснюють командир і старшина роти, в якій служив сержант Мовчанюк, і ще два його побратими. Прибути до місця призначення планують пізно вночі. Поховають бійця у рідному селі Андрушівка Погребищенського району.

Поховають завтра з військовими почестями

Церемонія прощання з військовим запланована на завтра, 2 квітня. Підполковник Гаврилюк уточнив, що відбудеться вона з усіма військовими почестями. Є домовленість з керівництвом Вінницького гарнізону про виділення бійців для участі у траурних заходах. Буде військовий оркестр. Звучатимуть прощальні постріли з автоматичної зброї. Рідним передадуть Державний прапор великого розміру, виготовлений спеціально до цієї сумної події. Спершу він майорітиме над труною, а потім полотнище вручать матері.

—Траурні заходи будемо проводити згідно з вимогами дотримання карантину, — говорить підполковник Гаврилюк. — Всі мають бути в масках, пам’ятати про дистанцію перебування один від одного.

Подали документи  для нагородження орденом «За мужність»

За інформацією військового комісара, командування підрозділу, де служив наш земляк, підготувало документи для нагородження сержанта Мовчанюка орденом «За мужність», на жаль, посмертно.

Повідомляти батькам про загибель сина — це означає пережити разом з ними дуже важкі хвилини. Військовий комісар Юрій Гаврилюк виконував цю місію разом з керівником районної організації учасників бойових дій на Донбасі Миколою Маценком.

—Повідомлення з військової частини про загибель нашого земляка надійшло наприкінці дня, — розповідає Микола Маценко. — В село Андрушівку, де проживають рідні Мовчанюка, поїхали наступного ранку. З нами був сільський голова Руслан Рябцун, медична сестра. Підійшли до воріт – і всі раптом зупинилися. Кожен з нас відчув, наскільки це важка місія повідомляти матері про загибель сина.

Двері будинку відчинилися і на порозі з’явилася жінка у чорній хустині.

—Заходьте, я вже все знаю, — відповіла Антоніна Олександрівна, мати загиблого. — Сусіди прочитали в Інтернеті. Сьогодні вранці сказали. Я вже напилася стільки пігулок, що можу зараз з вами говорити.

Везуть дві труни

—Коли б машина не приїхала, пізно вночі, чи під ранок, ми все одно будемо зустрічати Володимира, — розповів волонтер, учасник АТО Валерій Скомаровський. — Виїдемо на кордон з Липовецьким районом. Там дочекаємося. Станемо на коліна. Бо перед таким чоловіком це варто зробити.

Скомаровський неодноразово їздив на Схід у підрозділ, де служив Мовчанюк. Возив бійцям гуманітарну допомогу. Щоразу чув гарні слова на адресу земляка.

Найбільше його здивувала розповідь про те, як Володимир просився залишитися на «передку» навіть тоді, коли його підрозділ йшов на ротацію. Писав рапорт з проханням залишити і далі ніс службу.

Волонтер пригадує, як одного разу земляк зателефонував і попросив допомогти знайти стартер до автомобіля.

—Здавалося б, що тут особливого? — говорить Скомаровський. — Особливість виявилася в тому, що мова йшла про автомобіль ЗіЛ-131. Це військова машина старих радянських часів. В автосалонах і на розборах на нас дивилися, м’яко кажучи, з подивом. Мовляв, це все одно, що шукати голку в копиці сіна. Хто шукає – той знаходить. Нам вдалося виручити військових.

Володимир, коли отримав стартер, говорив, що ніхто не вірив, що нам вдасться це зробити. Дуже дякував. Від себе і від хлопців.

Співрозмовник повідомив, що у вантажі-200 везуть дві труни. Про це дізнався від побратимів Володимира.

Другий загиблий молодий лейтенант, 22-річний Олександр Маланчук. Загинув 31 березня. Служив командиром взводу. Закінчив Національну академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові. Сам родом з обласних Чернівців. Тому після зупинки в Андрушівці поїдуть далі до Чернівців.

Востаннє бачив його на Стрітення

Координатор волонтерського руху Погребищенського району Сергій Скарбовійчук останній раз бачився з Володимиром Мовчанюком на свято Стрітення. У той день пан Сергій привіз гуманітарну допомогу.

 —Нам вдалося поспілкуватися довше, ніж зазвичай, — розповів Скарбовійчук. — Техніка, на якій виїхали хлопці, раптом дала збій. Поки ліквідовували несправність, говорили з Володимиром, згадували наше Погребище, знайомих. Він розпитував про хлопців, з якими служив раніше, а тепер вони вже вдома. Казав, що добуде до закінчення контракту і також повернеться. Не судилося. Сумно про це говорити.

Брата тяжко поранили

—Один з тих, з ким Володя разом їв кашу на війні, це Сергій Шевчук, — продовжує розповідь Валерій Скомаровський. — В одному бліндажі спали. Три роки йшли разом пліч-о-пліч. Служили в одній роті. Сергій демобілізувався. Володя теж міг це зробити, але вважав, що має ще залишитися, бо хто ж, як не старожили, краще знають, що робити на війні.

Молодший брат Мовчанюка Олександр також пройшов АТО.

Деякий період вони служили одночасно.

Олександр дістав важке поранення в ногу. Після лікування демобілізувався. Має сім’ю, з дружиною виховують двоє дітей.

Володимир не був одружений.

У такій схованці вас ніхто не дістане!

Володимир Мовчанюк народився 11 вересня 1983 року в селі Андрушівка Погребищенського району. Після школи призвали на строкову службу. Поверунвся додому. Працював на різних роботах.

На Донбас його призвали під час четвертої хвилі мобілізації.

Починаючи з 2 лютого 2015-го і по 30 березня 2020, захищав рідну землю від російських окупантів.

Служив на різних посадах. Весь час у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Був старшим навідником мінометного взводу. Командував відділенням кулеметників мотопіхотного батальйону.

З серпня 2018-го його призначили командиром гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

—На спостережному посту ти бачиш ворога, — так розповідав Володимир волонтеру Скарбовійчуку.

—Я знав, що біля поста, де ніс службу Володя, є гарне місце укриття, — говорить Скарбовійчук.  — Він розповідав мені про це. Я у відповідь сказав: «У такій схованці  вас ніхто не дістане!». У схованці справді не дістали.

30 березня під час служби на спостережному посту його взяв на приціл снайпер.

Мовчанюк став дев’ятим жителем району, які загинули на Донбасі.

Щиро співчуваємо рідним, друзям, побратимам Володимира Мовчанюка. Світла пам'ять світлій, щирій людині. Земля йому пухом.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.